Сошників — одне з мальовничих подніпровських сіл Бориспільського району. Природа розкидала щедрою рукою свої багатства навкруг села — соснові й дубові ліси, невелика річка Карань, що колись була судноплавною, а трохи північніше від села — чи не найбільші в Бориспільському районі суцільні масиви родючих земель, з якими нерозривно була пов'язана доля численних поколінь сошниківців.
Історія
За народними переказами, село заснував козацький сотник. Спершу воно називалося Сотникове. Згодом ця назва змінилася на Сошників. У документах 1455 року згадується як «селище Сошників». За версією історика Андрія Стороженка, село отримало свою назву від імені першого жителя Сош, Сошко.
У середині XV ст., разом з багатьма іншими селами Лівобережжя, село було подароване київським князем Олельком Володимировичем боярину Олехну Сахновичу. Пізніше Сошників належав Марії Проскуриній-Сушанській та шляхтичам Лозкам.
За відомостями 1859 року, у Сошникові налічувалося 168 дворів з 1423 жителями.
Після встановлення нового територіального устрою на Лівобережній Україні, починаючи з другої половини ХІХ ст., Сошників підпорядковувався Ковалинському волосному правлінню (пізніше він називався Єрковецькою волостю, коли волосний центр перейшов у Єрківці).
У 1920-х роках Сошників належав до Рогозівського районуКиївської округиУРСР. За даними перепису 1926 року, у Сошникові проживало 3150 чоловік, а разом з хуторами Сошниківської сільради Гути, Закаранці, Демиденково, Левади — 3296 осіб.
За період колективізації в селі були створені колгоспи села «Іскра», «Перебудова» та «8 Березня» які були в основному зерно-молочного напряму. Загально відомо, що селяни відмовлялися добровільно працювати у таких господарствах, тому їх змушували туди йти шляхом штучного масового голоду. У роки голодомору (1932-33 років) у Сошникові померло від голоду 343 людини (в 1992 році на кошти, зібрані жителями села, на сільському кладовищі був споруджений меморіальний комплекс пам’яті померлих від голоду односельців). [3]
18 вересня 1941 року, під час німецько-радянської війни передові частини військ Вермахту, що наступали з напряму Єрківців, вдерлися в село, але 19 вересня червоноармійці вибили їх і утримували село три доби. В ці дні від бомб німецької авіації згоріли господарства 4 сошниківців і два колгоспні сараї. З окупацією села німці встановили свою владу, призначили старосту, коменданта, поліцаїв і відновили роботу колгоспів.
У листопаді 1941 року окупанти арештували 20 чоловік, відвезли їх до Борисполя де були розстріляні 7 жителів села: Мелешко Пилип Петрович, Мишко Максим Юхимович, Поладько Михайло Михайлович, Поладько Терентій Михайлович, Саливон Ларіон Семенович, Саливон Прохор Григорович, Охріменко Онопрій Іванович (поховані в великій братській могилі на околоці Борисполя). Звірства були і в селі. Заживо були закопані на території радгоспу Мележик Терешко та Мележик Степан, вбиті або закатовані Прядко Григорій, Саливон Григорій, Тригуб Кирило, Храпко Сергій, Сова Хома… За два роки окупації німцями було вбито чи закатовано 35 сошниківців. Багато хлопців і дівчат відправлено на примусові роботи до Німеччини. Так, 29 квітня 1943 року було вивезено 20 чоловік, 26 липня 6 дівчат, 27 липня 6 хлопців. Під час втечі з поїзда німцями розстріляно Мишка Михайла Максимовича, Мележика Михайла Гавриловича. Не повернулися з Німеччини і вважаються такими, що загинули Олишевець Гаврило, Чекан Пилип, Штефан Григорій, Рижик Іван, Прядко Григорій.
В 1942—1943 роках в селі діяло 5 підпільних груп, більшість їх членів влилися в радянський партизанський загін імені Щорса.
22 вересня 1943 року частини РСЧА відвоювали село від нацистський сил. За роки війни Сошників направив у діючу радянську армію понад 600 своїх синів і доньок. Тільки близько 200 із них повернулися живими додому. Прізвища 406 односельців, які загинули у вирі війни, викарбувані на гранітних плитах меморіального комплексу в центрі села. У братській могилі, що поряд з школою, поховано 57 воїнів, а ще більше в могилах на сільському цвинтарі.
У післявоєнні роки господарство Сошникова було відділком радгоспу «Сошниківський» з центральною садибою в селі Старому. Відділок спеціалізувався на вирощуванні зернових, буряківництві та молочному тваринництві. У селі було два відділки Старинської птахофабрики, які спеціалізувалися на виробництві індичого м'яса.
Інфраструктура, промисловість та об'єкти соціальної сфери
Церква Архистратига Михаїла у с. Сошників. Травень 2015 р.
Довгий час — село Сошників було центром власної сільської ради. Нині село Сошників знаходиться в складі Вороньківської сільської громади. В ньому працює загально-середня школа 1-111 ступенів з 2008 року у новому приміщенні. У селі є медична амбулаторія загальної практики сімейної медицини, бібліотека, 8 магазинів, кафе-бар «Мрія», днз «Іскорка».
На території колишньої сільської ради розміщене ДП «Ржищівський військовий лісгосп», ТОВ АФ «Сошників плюс», ПК АНТ Україна, який займається виготовленням пиломатеріалів та щепи, 4 фермерських господарства, п.п. «Спрінт-К», будинок культури де діє хор «Живиця».
Всі будівлі села електрифіковані, вулиці мають нічне освітлення, діє мережа центрального водо та газопостачання.
↑Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6.
