У війні в Афганістані загинуло 3280 українців, серед яких — 12 дрогобичан. Це Анатолій Герцан, Григорій Толстой, Степан Прінда, Василь Микосовський, Володимир Вороняк, Олександр Богонос, Михайло Прухницький, Віктор Пенделяк, Роман Данилків, Валерій Аладьїн, Анатолій Шилов, Дмитро Петров. 31 мешканець Дрогобиччини отримав поранення[6]. Автором пам'ятника «Смуток» є відомий скульптор, викладач кафедри образотворчого мистецтва та дизайну художнього факультету Прикарпатського університету ім. В.СтефаникаБогдан Гладкий[7].
Пам'ятник дрогобичанам, загиблим в результаті репресій під час Другої світової війни. Поставлено за радянських часів(1974 рік)[8]. Таким чином комуністична влада нібито віддавала шану дрогобичанам, в першу чергу євреям, винищеним гітлерівцями. Але євреї під час окупації жили в гетто, їм було заборонено ходити центральними вулицями, а знищували їх в Броницькому лісі[9]. Навпроти готелю та ресторану «Європа» справді відбувались розстріли та повішення здебільшого українських повстанців та в меншій мірі поляків, але місце це знаходиться метрів на 50 ближче до площі Ринок[10].
Меморіал пам'яті жертв німецько-радянської війни. Побудований у 1974 році. По ідеї — поховання воїнів Червоної Армії, які загинули, визволяючи місто. Фактично значних боїв за Дрогобич не велося, за винятком кількагодинного зранку 6 серпня 1944 року в районі нафтопереробного заводу[9]. За свідченнями дрогобичан старшого покоління, в цьому місці ховали співробітників підрозділів НКВС-МВС та НКДБ-МДБ-КДБ, які загинули в післявоєнний період в боях з борцями за незалежну Україну. Серед могил траплялися поховання навіть 1953 року[11]. Тому під час будівництва на плитах викарбувані тільки прізвища похованих, але відсутні дати смерті та номери частин, які були до того[10].
Колона свободи або пам'ятник Помаранчевій революції. Встановлено у листопаді 2005 року в першу річницю події на кошти мешканців Дрогобиччини, зібрані під час революції і не використані в 2004 році.
У 1970 р. споруджено пам'ятник[13]. Серед дрогобичан старшого покоління ще з радянських часів популярна версія, що Геврик до мобілізації в Червону Армію був членом ОУН-УПА та добровольцем дивізії «Галичина»[14],[15].
Член Військової ради 1-ї гвардійської армії генерал-майор Іван Васильович Васильєв загинув 11 серпня 1944 року неподалік села Кринтята. За офіційною версією — з метою оволодіння населеним пунктом на річці Стрий, але не згадується, проти кого. Нема даних і у відповідній статті російської Вікіпедії. За неофіційними даними — в бою проти ОУН-УПА. Пам'ятник встановлено 13 серпня 1944 року[17]. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистським загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії генерал-майору Васильєву Івану Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.[18].
Меморіал «Тюрма на Стрийській» відкрито 12 липня2012 року.[19][20][21][22][23] Розпочато роботи по створенню експозиції в приміщеннях університету.[24]
.jpg)
_P6160257.JPG)
