Батько, барон Вільгельм Фердинанд Остен-Сакен(нар.1700 — пом.1754)[1], у званні капітана служив у Ревельському гарнізоні та перебував ад'ютантом при фельдмаршалові графі Мініху.
Мати Ядвіга Елеонора фон Удом (нім.Hedwig Eleonora von Udam)[2](нар.1712 — пом.1778) була донькою шведського майора.
Як було заведено у дворян, в 14 років був записаний підпрапорщиком на службу в Копорському 4-му мушкетерському полку.
В 1769 році брав участь у блокаді Хотина. 7 вересня1769 року за бойові заслуги отримав звання прапорщика і переведений в Нашебургський мушкетерський полк.
Брав участь у невдалому для російської армії Швейцарському поході Суворова. В 1799 році, прикриваючи відступ корпусу генерала Римського-Корсакова у другій битві біля Цюриха, був пораненим кулею в голову і взятим у полон французьким генералом Массеною. 1801 року звільнений з полону і отримав призначення шефом Санкт-Петербурзького гренадерського полку.
У війні з Наполеоном1806–1807 років, командуючи дивізією в армії Л. Л. Беннігсена, брав участь у боях біля Пултуська і Пройсіш-Ейлау, але незабаром після цього був звинувачений головнокомандувачем в непослуху, відданий під суд і протягом 5 років проживав в Петербурзі, в крайніх злиднях.
У 1812 році за найвищим розпорядженням слідство у справі Остен-Сакена було припинено і він був відправлений в армію Тормасова командиром корпусу.
Відзначився під час закордонного походу російської армії проти Наполеона 1813–1814 років; командував корпусом (більше 50 тисяч осіб) у складі Сілезької армії. Відзначився в битві під Кацбасом, де командував правим крилом армії. Того ж дня 14 серпня1813 року підвищений у генерали-від-інфантерії. За взяття Гальського передмістя під час «Битви народів» біля Лейпцигу нагороджений орденом Св. Георгія 2-го ступеня. У 1814 році за бої біля Брієнн-лє-Шато і Ла-Ротьєра удостоєний ордена Андрія Первозванного.
Після занятті союзниками Парижу19 березня1814 був призначений губернатором міста і встиг заслужити повагу обивателів. В червні, коли управління було передано місцевій владі, залишив пост губернатора Парижа. Місто піднесло йому, на знак вдячності, карабін, пару пістолетів і золоту шпагу, обсипану діамантами, на одній стороні якої було накреслено: «Місто Париж генералу Сакену». У визначенні, на підставі якої ця зброя була піднесена полководцеві, сказано, що «він запровадив в Парижі тишу та безпеку, позбавив його від зайвих витрат, сприяв громадським та судовим закладам, і що мешканці, завдяки його пильності, могли займатися звичайними своїми справами і відчували себе не у військовому стані, а користувалися всіма вигодами і зручностями мирного часу».
1815 року Сакен брав участь у повторному поході російських військ до Франції, командуючи 3-м піхотним корпусом у Варшаві, який увійшов до складу армії генерал-фельдмаршала Барклая-де-Толлі.
Після повернення в Росію командував піхотним корпусом, потім з 1818 року 1-ю армією після смерті колишнього командувача Барклая-де-Толлі; в 1818 році призначений членом Державної Ради. 8 квітня 1821 року отримав титул графа.
1825 року цар Микола I в день свого коронування надіслав Остен-Сакену фельдмаршальський жезл.
В 1831 році Остен-Сакен, що мав тоді свою головну квартиру в Києві, відразу придушив заворушення, що почалися в Україні (Київська, Подільська і Волинська губернії) внаслідок польського повстання 1831 року, за що в листопаді 1832 року отримав князівський титул Російської імперії.
1835 року вийшов у почесну відставку через скасування 1-й армії. Після відставки жив у Києві.
Катерина (пом.1872), чоловік ад'ютант батька — Генріх Андрійович Бор.
Родичка князя Теофіла Антонівна Юрківська була одружена з Євстафієм Євстафійовичем Удомом, після звільнення якого зі служби мешкала разом з ним у місті Златопіль.
Остен-Сакен Фабіан Вільгельмович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 735.
