Цей розділ покладається значною мірою чи цілком на єдине джерело. Це може призвести до порушень нейтральності та недостатньої перевірності вмісту. Будь ласка, допоможіть, додавшипосилання на додаткові джерела.(8 січня 2022)
Початок кар'єри
Син фельдмаршала Михайла Голіцина і княжни Тетяни Куракіної. В дитячі роки був записаний у гвардію. Учасник Війни за польську спадщину.[1] Із 1740 року — капітан. Із 1744 року — камергер великого князя Петра Федоровича, тоді ж зблизився з майбутньою імператрицею Катериною II. У 1748—1757 роках — російський посол у Гамбурзі. Дипломатична кар'єра у Голіцина не склалася і він повернувся в Росію на військову службу.
Під час Семирічної війни командував дивізією і корпусом. Брав участь у битвах під Цорндорфом, Пальцигом і Кунерсдорфом. У битві під Кунерсдорфом був поранений, але поля бою не залишив і зіграв велику роль у перемозі російсько-австрійської армії[2]. За цю перемогу був нагороджений орденом Святого Олександра Невського і отримав військове звання генерал-аншефа.
Російсько-турецька війна
У 1762 році брав участь у палацовому перевороті, який привів до влади Катерину II. Після цього став генерал-ад'ютантом імператриці. Брав участь у роботі Законодавчої комісії 1767 року.
На початку російсько-турецької війни 1768—1774 років командував 1-ю російською армією. У 1769 році розбив турецькі війська і захопив фортецю Хотин. За цю перемогу Голіцин отримав звання генерал-фельдмаршала і почесну шпагу з алмазами, а Рязанський 93-й піхотний полк отримав його ім'я. Але через повільність у бойових діях Голіцин був замінений на посаді командувача армії на свого зятя Румянцева і був відізваний у Санкт-Петербург.
Санкт-Петербурзький генерал-губернатор
Із 1772 року — генерал-ад'ютант, із 1774 року — сенатор. У 1776—1783 роках командував Ліфляндською і Санкт-Петербурзькою дивізіями. У 1775 і в 1780—1783 роках — Санкт-Петербурзький генерал-губернатор.
Був одружений з Дарією Олексіївною Гагаріною, дітей у шлюбі не було.
