Замок повинен був стати особистим притулком короля, але був відкритий для публіки невдовзі після смерті Людвіга у 1886 році.[2] З того часу його відвідало більше ніж 61 мільйон осіб зі всього світу.
За різними оцінками Нойшванштайн є «найгарнішим» із замків і палаців Німеччини.[3] Щороку замок відвідує понад 1,3 млн відвідувачів[2][4], а в літній час кількість туристів складає майже 6 000 за добу.[5]
Замок Нойшванштайн стоїть на місці двох фортець, переднього і заднього Швангау. Король Людвіг II наказав на цьому місці за допомогою вибуху опустити плато скелі приблизно на 8 м і створити тим самим місце для спорудження «казкового палацу». Після побудови дороги та прокладення водопроводу 5 вересня 1869 був закладений перший камінь величезного замку. Будівництво було доручене придворному архітекторові Едуарду Ріделеві. А мюнхенський театральний художник Крістіан Янк втілював його плани в ескізи, т. зв. «Ведути» (живописні зображення).
У 1869–1873 роках були побудовані ворота. Приватні покої короля на 3 поверсі, а також комфортабельні приміщення на 2 поверсі сприяли зручності всієї будови. Починаючи з 1873 року будівельні роботи велися в дуже напруженому темпі. У 1883 році будівництво палацу було завершене, було закінчене також оздоблення 1, 2, 4 та 5 поверхів. Навесні 1884 року король вже міг жити в своїх покоях на 4 поверсі, де Людвіг II провів чверть усього часу за останні два роки до своєї смерті[7].
За розтрату казни на будівництво Людвіг II був відсторонений від влади ще до закінчення будівництва. Після таємничої смерті Людвіга II в 1886 році замок був відкритий для відвідування.
Внутрішнє оздоблення
Замок має добру збірку картин, що зображують сцени з різних опер Ріхарда Вагнера. Однак деякі кімнати не були оформлені і тільки 14 кімнат було завершено перед смертю Людвіга. Повністю відкритий для туристів замок був тільки за 4 роки після того, як були добудовані деякі зовнішні частини.
В інтер'єрах замку головну роль відіграють ілюстрації до опер Вагнера та старовинних німецьких легенд. Лебединий мотив — те, чим пронизана вся архітектура та художнє оформлення замку. Лебідь — геральдичний птах старовинного роду Швангау — наступником цього роду вважав себе батько Людвіга, Максиміліан II Баварський.
Ідею вартбургських залів, Святкового і Пісенного, Людвіг II втілив у залі співаків. Король обов'язково хотів побудувати цей зал, тому сам замок Нойшванштайн збудований наче навколо даного залу. Численні настінні полотна ілюструють мотиви з легенди про Парцифаля, що надихнула Вагнера до створення свого сценічного твору. У період життя короля зал співаків ніяк не використовувався. Лише в 1933 році, у 50-ту річницю з дня смерті композитора Ріхарда Вагнера та аж до початку війни в 1939 році в замку відбувалися святкові концерти. У 1969 році було прийнято рішення відновити концерти, які можна відвідати й сьогодні.
Попри те, що тронний зал не був завершений, він, без сумніву, вражає найбільше. У ньому король хотів оспівати милість Бога. Базілікоподобна закладка зі спеціальною нішею для трону повинна була говорити про релігійний зв'язок між Богом і королем. Полотна Вільгельма Гаусшільда над порожнім тронним місцем зображують шість королів, зарахованих до святих. Завершується ніша зображеннями Христа, Марії та Івана. Праворуч і ліворуч, поруч з мармуровими сходами, зображені 12 апостолів — носіїв Божої волі. Особливо красивою в цьому залі є мозаїчна підлога роботи детонації з Відня. На її поверхні видно небесну кулю із зображеннями тварин і рослин. Колони нижньої й верхньої частини тронного залу зроблені зі штучного мармуру. Нижня частина колон — пурпурного кольору, верхня частина зроблена зі штучного лазуриту[7].
У кінці Другої світової частина золота Рейхсбанку зберігалася у замку. В останні дні війни золото вивезли в невідомому напрямку. З чуток, воно було втоплено в найближчому озері Алат. У замку також зберігалися вкрадені коштовності, картини, меблі, які призначалися для особистої колекції Гітлера.
На Нойшванштайн відкривається красивий краєвид з найближчого мосту Marienbrücke.