PROFILPELAJAR.COM

Націонал-консерватизм (національний консерватизм) — політичний термін, що використовується, в основному в Європі, щоб описати варіант консерватизму, що концентрується більше на національних інтересах, ніж стандартний консерватизм, а також на відстоюванні культурної та етнічної ідентичності, не бувши при цьому відверто націоналістичним і не підтримуючи вкрай правий підхід. В Європі національні консерватори, як правило — євроскептики.

Націонал-консерватизм пов'язаний з соціальним консерватизмом, і як такий може бути значною мірою орієнтованим на традиційну сімейну та соціальну стабільність. Багато національних консерваторів таким чином, є соціальними консерваторами.

Ідеологія

Соціальна політика

Національно-консервативні партії є «соціально-традиційними» та підтримують традиційну сімейну та соціальну стабільність.^[1] За словами австрійського політолога Зіглінде Розенбергера, «національний консерватизм оспівує сім'ю як дім і центр ідентичності, солідарності та традиції». Таким чином, багато національних консерваторів є соціальними консерваторами.

Ідеолог українського консерватизму В'ячеслав Липинський вважав, що без відродження національного консерватизму не можна уявити політичного відродження недержавної колоніальної нації.^[2]

Економічна політика

Націонал-консервативні партії в різних країнах не обов'язково поділяють єдину позицію щодо економічної політики: їхні погляди можуть варіюватися від підтримки планової економіки до центристської змішаної економіки та до підходу принципу невтручання. У першому, більш загальному, випадку, національних консерваторів можна відрізнити від ліберальних консерваторів, для яких вільний ринок економічної політики, дерегулювання і скорочення витрат є основними пріоритетами.

Націонал-консервативні партії Європи

Див. також

Примітки

↑ Parties and Elections in Europe. www.parties-and-elections.eu. Процитовано 7 лютого 2020.
↑ Липинський, В'ячеслав (1919—1926). Листи до братів-хліборобів (укр.) . с. 400.