Націона́льна іденти́чність — це ототожнення особистості з національною спільнотою, що базується на стійкому емоційному зв'язку. Цей зв'язок формується в результаті усвідомлення та прийняття традицій, культури, мови, політичних поглядів, а також групових норм і цінностей спільноти[1]. Являє собою відчуття належності до певної держави чи нації.[2] Це сенс «нації як цілісного цілого, представленої самобутніми традиціями, культурою та мовою».[3] Національна ідентичність може означати суб'єктивне відчуття, яке людина поділяє з групою людей про націю, незалежно від законного статусу громадянства.[4]
Формування національної ідентичності
Національна ідентичність не є вродженою рисою і вона є за своєю суттю соціальним конструктом.[5] Національна ідентичність людини випливає безпосередньо з присутності елементів із «спільних точок» у повсякденному житті людей: національних символів, кольорів, історії нації, кровних зв'язків, культури, музики, кухні, радіо, телебачення тощо.[6][7] Під різними соціальними впливами люди включають національну ідентичність у свою особисту ідентичність, приймаючи переконання, цінності, припущення та очікування, які відповідають національній ідентичності.[7] Люди з ідентифікацією їх нації розглядають національні переконання і цінності, особистісно значущим, і транслюють ці переконання і цінності в повсякденній практиці.[2]
Опис
Як свідчать психологічні дослідження, становлення національної ідентичності, як складової концепції особистості, підпорядковується певним закономірностям і проходить низку фаз у своєму розвитку. Її пробудження відбувається у дитячому віці під впливом сімейного середовища, друзів, знайомих, однолітків. Пізніше в цей процес включаються інші осередки соціалізації — дошкільні заклади, школа, позашкільні установи, вищі навчальні заклади тощо. Під впливом зазначених змін, новим змістом наповнюється «Я-образ» особистості, в якому все більшої ваги набувають національні складові. За викладом Тетяни Титаренко починається з регіональної ідентичності:
В межах першої відбувається класифікація та власне ідентифікація, що є основою для формування опозиції «ми – вони». На другому етапі відбувається «формування образів», тобто надання етнічним спільнотам певних культурних, статусних, ментальних характеристик. Третя фаза пов’язана з формуванням національної ідеології та спрямованого ідеологічного впливу. Втім співвідношення «ми – вони» визначається не лише сталими стереотипами, а і соціальними зв'язками, що залежить від певного соціокультурного становища, життевих позицій, цінностей спільнот та конкретних соціально-економічних умов[8]
Ковальов Д., Ковальов П. Повстання ідентичності. — Дн.: ВКК Баланс-Клуб, 2016. — 304 с. — ISBN 978-966-494-039-6.
Козловець М. А., Ковтун Н. М. Національна ідентичність в Україні в умовах глобалізації: Монографія / М. А. Козловець, Н. М. Ковтун. — К. : ПАРАПАН, 2010. — 348 с.
Гнатенко П. И. Национальная идентичность / П. И. Гнатенко. — Вінниця: Нілан-ЛТД, 2018. — 239 с. ISBN 978-966-924-767-4
Мателешко Ю. Національна та конфесійна ідентичність українців в роки незалежності (1991–2004 рр.) / Ю.Мателешко // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія.– Ужгород: СМП «Вісник Карпат», 2004. – Вип. 10. – С. 103-124.
