У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дідух (значення).
Діду́х[1] (його ще називають: дід, коляда, колядник, сніп, король[2]) — українська різдвяна прикраса з колосків, первісно — язичницький ідол, символ предка-покровителя, зачинателя роду; а також — символ урожаю, добробуту, багатства. Дідух має вигляд вертикального поставленого снопа, що складається з найкращого збіжжя, може прикрашатися кольоровими нитками, стрічками, квітами, плодами.
Для дідуха добиралися колоски з першого[2][3] снопа жита, пшениці чи вівса[4]. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв'язували кольоровими нитками. Потім такі дольки-пучечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти в вертикальному положенні. Пучки колосся зверху обрамлялися кольоровим стрічками, паперовими або засушеними польовими квітами[5].
До сучасних дідухів можуть додаватися рис, просо, різні трави[6], ягоди, як-от калина[7]. Кількість колосків у пучках може бути кратною 4 (кількості тижнів у місяці), 7 (кількості днів у тижні) чи 12 (кількості місяців у році)[8]. Кожному виду злаків, буває, надається символізм окремої пори року; в такому разі загалом їх 4. Додатково, сучасні творці дідухів надають їм символізму за ярусами: нижній (розгалужені ноги) символізує світ померлих, середній — світ живих, верхній — світ богів[9].
В обрядовості
Дідух в українців Польщі
Дідухом обирався перший[2][3] житній, пшеничний або вівсяний сніп[4], який з почестями забирали з поля[10] під час зажинок чи обжинок[2][3]. Далі дідух зберігався до різдвяних свят у клуні[10].
На Свят-вечір господар будинку[11] (іноді разом з сином[10]) забирав дідух і обходив із ним обійстя[5]. Далі вносив дідух до хати і, переступивши поріг, знімав шапку та промовляв віншування: «Віншую вас з щастям, здоров'ям, з цим Святим Вечером, щоб ми в щасті й здоров'ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Біг назначив вік!». Потім господар ставив дідух на покутті під іконами[11]. В деяких місцевостях дідух міг доповнюватися 12-ма в'язками сіна[10].
Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх Різдвяних свят[5], зберігався в оселі до Нового року або до Водохреща[3]. Після цього дідух виносили з настанням темряви на вигін або в сад і спалювали, щоб прикликати цим весну. Попіл дівчата потім висипали на город «щоб родили огірки»[12].
Дідухи в різдвяно-водохресному циклі свят можуть різнитися за виглядом і деталями обрядів, що зумовлено впливом християнської традиції, зміщенням у календарі, розмиттям чи втратою внутрішньої форми звичаїв та обрядів, змінами в традиційному способі життя[13].
Відповідники дідуха в сербів — «баднякове дерево» — дубовий пеньок, политий медом, вином і посипаний пшеницею, який потім підпалювали[14].
Перший або останній сніп, або інша частина врожаю має особливе значення в більшості хліборобських культур і наділяється в віруваннях магічною силою[18]. Сніп — поширений символ об'єднання, інтеграції та сили[19]. В християнській культурі також символізує святих і Христове воскресіння[20]: як сніп є частиною щорічного врожаю, так Христос постає частиною загального обіцяного воскресіння всіх людей[21].
Конкретно дідух найчастіше трактується як символ родинного предка[22], а також як символ предка народу, Господа — первісного ідеального господаря. На думку Ксанофонта Сосенка, оригінальність дідуха полягає в тому, що він символізує не окрему особу, а предка рідні взагалі. Тому дідуху й не приносили жертви-пригощання, але водночас охоче чекали його появи в хаті. Додатково дідух асоціювався з Місяцем як символом господаря, що відображено в колядках, де «ясний місяць — пан-господар, ясне сонце — його жона, ясні зірки — його діти»[14].
За версією Джеймса Джорджа Фрейзера, як викладено в праці «Золота гілка», сніп у багатьох хліборобів символізує духа врожаю, який завдяки збереженню снопа та особливим ритуалам, пов'язаним з його знищенням, переноситься від минулого врожаю до наступного. Натомість інші пояснення цих традицій можна вважати пізнішими нашаруваннями, зумовленими змінами в культурі та релігії людей, які цих традицій дотримуються[23].
↑ абвгДванадцять місяців 1994: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку / Авт.-упоряд. Скуратівський В. Т.; Ілюстрації Козіної І. П., Мягкової О. В., Павлюк С. І. — К.: Веселка, 1993. — 192 с. ISBN 5-301-01434-X
↑ абвгКилимник, С. (1964). Український народ у народних звичаях в історичному освітленні. Т. 1. Вінніпег-Торонто: Український національний видавничий комітет. с. 22—28.
↑ абВоропай, Олекса (1958). Свят-вечір / Звичаї нашого народу. Т. 1. Мюнхен: Українське видавництво. с. 48—56.
↑Воропай, Олекса (1958). Голодна кутя або Другий Свят-вечір / Звичаї нашого народу. Т. 1. Мюнхен: Українське видавництво. с. 115—121.
Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. — Львів: Фенікс, 1994. — 608 с. ISBN 5-87332-037-3, с. 130—131.
Бобкова Сюзанна. У львівського дідуха — кілометрова косичка // Леополіс, 3.01.2008, с. 5.
Дід, дідух // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 349. — 1000 екз.
.JPG)
