село Довгий Войнилів
Православна церква
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Калуський район
Тер. громада	Верхнянська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA26060050050024286
Основні дані
Засноване	1390
Перша згадка	1390 (634 роки)
Населення	1405
Площа	20,387 км²
Густота населення	68,92 осіб/км²
Поштовий індекс	77320
Телефонний код	+380 03472
Географічні дані
Географічні координати	49°9′19″ пн. ш. 24°22′17″ сх. д. / 49.15528° пн. ш. 24.37139° сх. д. / 49.15528; 24.37139
Водойми	Ворохта
Місцева влада
Адреса ради	77320, Івано-Франківська обл., Калуський район, с. Довгий Войнилів, вул. Шевченка, 56
Карта
Довгий Войнилів
Довгий Войнилів
Мапа
Довгий Войнилів у Вікісховищі

До́вгий Войни́лів — село в Україні, у Верхнянській сільській територіальній громаді Калуського району Івано-Франківської області.

Назва села походить за однією версією від того, що село знаходиться недалеко від смт. Войнилів. А так як воно розтягнулось в довжину (довге) так і назвали Довгий-Войнилів. За іншою версією в селі колись жив поміщик Довгань і від нього пішла назва.

На Басовій горі біля потоку Василишин (Василіша) в 1963 році при глибокій оранці знайдено велику кількість прикрас із рогів тварин і крем'яних знарядь праці — скребачок, наконечників стріл, списів, кам'яних сокир, відщеп, нуклеусів. Знахідки зберігаються у шкільному кабінеті історії.

На території села було понад 40 високих могил, розораних у кінці 1950-х років.

Перша письмова згадка про село належить до 1447 року. Під час визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького багато жителів села в 1649 році брали участь у нападі на володіння шляхтича Блажовського в селі Цвітовій. У 1648 році селяни оволоділи замком у селі Лука та маєтком у селі Колодіїв поміщика Лутовського^[1].

За Австро-Угорщини село входило до Калуського повіту. Галичину було віддано на поталу польських урядовців, які під маскою самоврядування проводили політику ополячення українців і заселення колоністами з підросійської Мазовії. У 1880 році в селі проживало 900 греко-католиків, 94 юдеї і 72 римо-католики^[2]. У 1890-х роках землі поміщицького маєтку в селі продали не місцевим селянам, а мазурам (через державний кредит), 40 родин яких поселилося у присілку Землянка. Тоді селяни Довгого Войнилова гуртом зуміли купити сіножать Мочари і ліс Морги в поміщика Негівців.

У 1899—1944 роках тут був римо-католицький костьол, у 1920—1944 — колонія мазурів.

У 1918 р. поляки напали на ЗУНР, захищали волю в рядах УГА Федунь Іван Теодорович, Лебухорський Михайло Романович, Лебухорський Онуфрій Іванович і Чолій Іван.

В умовах польської окупації розвивався національний рух, виникли просвітницькі організації. На початку 1920-х років у селі організували хату-читальню в будинку Павла Чолія. Зорганізовував молодь Василь Винник за безпосереднього сприяння отця Івана Павлусевича. На початку 1930-х років за рахунок збирання коштів громадою села збудовано школу. В 1935 році громадою села за участі емігрантів з Аргентини (Лебухорські Іван і Кость, Клікавка Василь, Собкович Михайло Миколайович, Політовський Василь, Винник Михайло, Чолій Петро, Стасюк Петро) збудовано читальню Просвіти. В читальні працювали бібліотека, дитячий садочок, кооператива «Зоря», трикотарські курси (плетення), драматичний гурток, хор, танцювальний гурток, юнацьке товариство «Луг», Союз українок.

В 1934 році під приводом адміністративної реформи з утворенням гміни Верхня поляки неодноразово пробували відібрати в довговойнилівців сіножать Мочари і ліс Морги та заготовлену в ньому деревину для будівництва школи і читальні, але люди щоразу гуртом виганяли польських чиновників і поліцію, незважаючи на арешти й ув'язнення.

У 1939 році у Довгому Войнилові проживало 1530 мешканців (1455 українців-грекокатоликів, 60 українців-римокатоликів, 10 поляків і 5 євреїв), а в присілку Землянка (колонія при дорозі на Монастирець кінця ХІХ ст.) — 570 мешканців (120 українців і 450 польських колоністів міжвоєнного періоду)^[3].

Після приєднання Західної України до СРСР село ввійшло 17 січня 1940 р. до Войнилівського району. Сільські жителі були добрими господарями, релігійними, милостивими, за винятком одного — сина сторожа школи Купріяна, який став комуністом і головою сільради. 10-14.02.1940 р. була проведена перша депортація на Сибір кращих господарів («куркулів») і польських посадників. Голова сільради організував колгосп з п'яти найбідніших родин, що не мали ані одної корови, ані коня, а лише дві кози. Більше ніхто до колгоспу не пішов, а тому готувалося вивезення на Сибір — після приходу німців у сільраді знайшли список на 80 родин.

2 липня 1941 року через село пройшли німецькі частини. Школу було перетворено на госпіталь.

На святкування проголошення 30 червня 1941 року Акту відновлення української держави довговойнилівці зібрали в неділю вранці перед церквою величезний похід і колоною під прапорами і хоругвами з патріотичними піснями пройшли 10 кілометрів до Войнилова. Там зійшлися всі села району і на ринковій площі провели святковий мітинг. Але німці спростували всі сподівання на волю, натомість провели арешти і винищення українського активу та ввели окупаційний режим.

Багато поляків-фольсдойчерів пішли працювати в гестапо і з ненависті до українців масово винищували їх. Крім того польські колонії стали притулком для червоних банд, які разом із польськими боївками люто тероризували українців.

Німці в 1942 році знищили євреїв села.

ОУН почала налагоджувати спротив німцям, а влітку 1943 року скориставшись проблемами німців із загонами партизанів Ковпака під приводом захисту від них організувала територіальну мережу УНС, яку через півроку реорганізувала в УПА.

Щодо поляків, то ОУН у Галичині врахувала сумний досвід проведення польською АК спроб етноциду українців на Холмщині та Волині, тому в березні 1944 року силами УПА провела акцію на випередження — спалила обійстя польським колоністам разом зі схованими в них зброєю і боєприпасами, а найагресивніших із них ліквідувала. Такі ж заходи були проведені у Довгому Войнилові. Поляки були змушені виїхати до Польщі.

Після приходу радянських військ у липні 1944 року почалась насильна мобілізація, більшість із мобілізованих загинули, меншість — отримали поранення і каліцтва. Паралельно почалися поширювана НКВД епідемія черевного тифу і голод, спровокований непосильними радянськими податками.

2 квітня 1944 року окружною боївкою разом з відділом «Гайдамаки» чисельністю 50 осіб здійснили акцію проти польської колонії Земянок, в ході якої ліквідовано 40 осіб і спалено 52 господарства. Причиною акції було гніздування польської боївки, яка вела антиукраїнський терор.^[4]

В січні-лютому 1945 року 10 000 енкаведистів на Придністров'ї проводили облави проти повстанців, у ході яких 18 січня під охороною 300 енкаведистів на 18 машинах приїхав Хрущов, зі звинуваченням у підтримці повстанців особисто арештував голову сільради Чолія Михайла Миколайовича, який так і загинув у концтаборах.

19.12.1945 при штурмі бункеру НКВДистами вбиті повстанці Федьків Онуфрій Тимофійович і Чолій Петро Деонізович.

16 лютого 1946 року при штурмі бункеру НКВДистами загинули Березюк Микола «Морозенко», Кобута Михайло.

В серпні 1946 року в селі заарештовано понад 30 довговойнилівців, серед них директора школи Собчак Ірину і учениць — Кучеру Марію, Ямнич Парасковію, Лебухорську Розалію, Чолій Параску та ін. Дітей катували в приміщенні колишнього костелу понад місяць, а Собчак Ірині присудили 25 років ув'язнення.

В 1946 році в село привезли 26 українських родин, виселених із села Ліски Грубешівського повіту і поселили в хатах колишніх польських колоністів (інші родини з цього села поселили в Томашівцях, Негівцях, Калуші та ін.). Пізніше до складу Довгого Войнилова включено село Землянка.^[5]

В 1949 р. створений колгосп «Україна» і загнано до нього 198 селянських господарств, головою колгоспу був призначений Зьомковський Ігнат Якович (07.01.1915-19.01.1994), а за два роки загнали всіх.

19 травня 1959 р. Войнилівський райвиконком ліквідував Перекосівську сільраду з приєднанням до Довговойнилівської сільради.

В 1989 р. в селі створено осередок ТУМу на чолі з Романом Шмігельським. В 1990 р. в селі створений осередок Народного Руху України за перебудову, який очолив Юрій Мащайкевич, до осередку записалося понад 150 селян.

В селі мешкає 1322 людини. 441 домогосподарств, з них 412 заселені. 482 родини, з них 9 багатодітних (3 і більше дітей).

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[6]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1400	99.64%
російська	5	0.36%
Усього	1405	100%

В 1599 році в селі була церква Різдва Івана Хрестителя зі священиком, що засвідчує напис на церковній книзі.

В 1720 році в селі було дві церкви. Долішня більша — Різдва Пресвятої Діви Марії. Менша церква святого Миколи (літнього) збудована у 1713 р. і знаходилась за півтора кілометра на захід від більшої. Зруйнована комуністами в 1980 р., а найактивніших протестувальників Василя Соломуда і Михайла Семеновича тероризувало КДБ.

Наступна церква Різдва Пресвятої Діви Марії збудована й освячена в 1812 році (будівничий Дмитро Бабний), розписана в 1835 р. Винярським. Нова дзвіниця збудована в 1830 р. У церкві зберігся рукопис «Опис парафії Довгої з Перекосами», написаний у ХІХ ст. т. зв. «язичієм».

Церква Різдва Христового збудована 1893 року, пам'ятка архітектури місцевого значення № 765^[7].

Австрійська армія конфіскувала в серпні 1916 р. в одній церкві 5 давніх дзвонів діаметром 97, 63, 47, 38 і 36 см, вагою 335, 107, 41, 27 і 15 кг, виготовлених у 1906, 1829, 1680, 1829, 1629 рр., у другій — 3 дзвони 1856—1599 рр. Після війни польська влада отримала від Австрії компенсацію за дзвони, але громаді села грошей не перерахувала.^[8]

• 1650—1730 рр. — Симеон Зелинський.
• 1735—1754 — Іван Головкевич.
• 1755—1800 — Стефан Губилецький, у 1794 р. прилучена горішня парафія, де в 1720—1763 рр. священиком був Пантелеймон Волоський, а після нього — Теодор Волоський.
• Далі парохом двох парафій Довгої та Перекосів став Михайло Новодворський — до 1824 р.
• 1825—1841 — Анатолій Воронович.
• 1842—1880 — Яків Загорський.
• 1881—1884 — Фома Соболята.
• 1884—1893 — Миколай Софанський.
• 1894—1918 — Іван Павлусевич.

Далі парохами були о. Собчак, о. Климчик, о. Шкурган, о. Волочій, о. Кузик, о. Бігун, о. Когут, о. Телічак. 4 червня 1994 року громада повернулася в УГКЦ.

• Сільрада^[9]
• Народний дім.
• Школа I—III ст^[10] на 410 місць з дитсадком^[11]
• Амбулаторія^[12]
• 465 дворів, 1411 мешканців.

За Австрії у 1880 р. на громадські кошти збудована перша школа, двокласна (було два вчителі — подружжя Вишневських).

За Польщі школа стала семикласною (сьомий клас був необов'язковим) і навчання проводилося польською мовою.

За більшовиків у 1939 році школа стала семирічною і українською, до 8 місцевих вчителів прислали ще додатково 5 — двох східних українок і трьох москальок. Українки виявилися фаховими і добрими, а москальки — малоосвіченими, зате наполегливими в атеїстичній агітації та спробах навернення в комсомол. За два роки роботи їм вдалося завербувати в комсомол аж одну ученицю.

В 1944 р. відновили роботу школи.

У 1977 р. збудована нова школа.

В 2005 р. в селі відкрито філію Войнилівської музичної школи.

Перший медпункт відкритий у 1946 році в помешканні Політовського В. М., а санітаркою була Політовська Євдокія Марківна. В 1948 р. направлена в село медсестра Джавага Катерина Володимирівна.

Тепер в амбулаторії працюють терапевт, педіатр, стоматолог, акушерка, лаборант, фельдшер, медсестри, санітари. Амбулаторія обслуговує села Довгий Войнилів, Станькову і Перекоси.

В 1958 р. новостворене відділення пошти розміщене в будинку Цішевського Станіслава Гнатовича, вивезеного в Сибір. В 1961 р. збудоване нове приміщення. Через утрату значення листування і газет основною функцією листонош зараз стало рознесення пенсій.

В селі є аматорська футбольна команда «Тріумф», що виступає в чемпіонаті та кубку Калуського району.^[13] Також є футзальна команда, що грає в чемпіонаті Калуша.^[14]

У селі є вулиці^[15]:

• Зарічна
• Зелена
• Львівська
• Мисливська
• Садова
• Тараса Шевченка

Пам'ятник Т. Г. Шевченку встановлений у 1990 р. за ініціативи осередку Руху за кошти селян (зібрали 4000 крб.) та колгоспу (2000 крб.), скульптор — Одрехівський (Львів), висота — 3 м 70 см, гіпс.

Встановлені хрести на місцях загибелі повстанців у бункерах у Перекосівському лісі, в урочищі Хатки (2 партизани з Буянова загинули навесні 1949 р.), в урочищі Перекоси (на могилі 4 партизанів встановлено хрест і меморіальна дошка).

Довговойнилівське лісництво охоплює 8 сіл. Контора розміщене в Калуші — вул. Глібова, 35.

Довговойнилівські повстанці, які загинули під час національно-визвольної боротьби 1942—1952 рр

• Атаманчук Іван Якович, 1927 р. н. (пс. «Луговий») — стрілець кущового проводу боївки «Калина», загинув у березні 1949 року в с. Мостище.
• Атаманчук Михайло. 1927 р. н.. (пс. «Бурачок»), стрілець боївки, загинув 1945 р. в с. Довга Войнилівська.
• Барановський Йосиф Михайлович. 15.05.1920 р. н. Був стрільцем сотні Середнього, псевдонім — Білий. Загинув у січні 1949 р. у Войнилові.
• Боднар Михайло Петрович, 1922 р. н., стрілець УПА, загинув 13.02.1944 р. у с. Цвіржі Львівської обл. Мостиського району.
• Буланчук Ярослав Йосипович, 1927 р. н., стрілець боївки «Калина», загинув у березні 1949 р. в с. Мостище.
• Варій Павло Григорович, 1912 р. н., (пс. «Чайка»), стрілець УПА, загинув у 1945 р. в с. Негівці.
• Гаврилів Тимофій, 1918 р. н., стрілець боївки, загинув у 1945 р. під с. Перекоси.
• Глущак Олекса, 1929 р. н. (пс. «Голуб»), стрілець сотні «Летуна», загинув у 1946 р.
• Іващишин Василь Федорович, 1921 р. н., загинув під час облави у 1946 р. в с. Довга Войнилівська.
• Іванщишин Ярослав Федорович, 1926 р. н., загинув під час облави у 1946 р. в с. Довга Войнилівська.
• Картан Михайло, 1920 р. н., стрілець сотні «Бея», загинув у 1946 р.
• Кобута Михайло, Бабій Василь Йосипович, невідома дівчина і ще 4 стрільці сотні «Летуна» загинули 15.2.46 р. в с. Перекоси.

Псевда «Максим», «Дорош» і ще три стрільці, загалом 5 повстанців загинули в бою 7.01.48 р. в с. Довга Войнилівська.

• Копачевський Іван Ількович, стрілець боївки, загинув у 1945 р. в присілку Вилки біля Станькової.
• Кулик Йосиф Васильович, 1918 р. з с. Бухтів Львівської обл., стрілець боївки, загинув у 1947 р. в с. Довга Войнилівська, тіло забрали в смт. Войнилів.
• Ладан Дмитро Миколайович, 1922 р. стрілець сотні «Тютюнника», загинув 4.01.47 р. в с. Довга Войнилівська.
• Литвинець Улька, 1912 р., загинула у криївці в 1945 р. в с. Довга Войнилівська.
• Микитин Антон Антонович, 1928 р. стрілець сотні «Летуна», загинув у 1946 р. в с. Завадка.
• Микитин Василь Григорович, 1920 р. н. стрілець куреня «Різуна», загинув у 1944 р. в Чорному лісі.
• Микитин Іван Юркович, 1922 р. н., стрілець куреня «Різуна», загинув у 1944 р. в Чорному лісі.
• Микитин Михайло Васильович, 1925 р., стрілець сотні «Летуна», загинув у 1946 р. в с. Протеси.
• Микитин Павло Григорович, 1916 р. (пс. «Хмара»), підрайонний провідник ОУН, загинув 5.07.48.
• Микитин Павло Іванович. 1924 р. н. (пс «Хмара»). станичний, загинув 7.05.1948 р. в с. Довга Войнилівська.
• Микитин Павло Гнатович, 1926 р., стрілець боївки СБ Кропка, загинув у 1946 р. в с. Перекоси.
• Микитин Розалія Андріївна. 1926 р. н..(пс. «Степанія»). зв'язкова боївки, загинула 29.03.47 р.в с. Дубовиця.
• Ониськів Павло Степанович, 1923 р. н., (пс. «Зозуля»), станичний, загинув у 1946 р. в с. Мостище.
• Петрів Павло Ізидорович, 1925 р. н., стрілець боївки. загинув у 1945 р. в с. Довга Войнил.
• Петрів Петро Якович, 1925, (пс. «Сокіл»). стрілець боївки СБ, загинув у 1947 р. в с. Барлоги Рожнятівського р-ну.
• Піх Василь Йосифович, 1930 р. н.. (пс. «Максим»), розвідник сотні «Летуна».
• Піх Василь Юстинович. 1927 р. н. стрілець сотні «Летуна», загинув у 1946 р. в лісі біля села Станькова.
• Собкович Володимир, 1916 р. н. (пс. «Наливайко»), стрілець сотні «Летуна» загинув у 1945 р.
• Собкович Станіслав Іванович, 1927 р. н., стрілець сотні «Бея», загинув у 1946 р. в Чорному лісі.
• Феґон Сидор Андрійович, 1917 р. н. (пс. «Кучма»), кулеметник сотні «Бея», в 1947 р. помер в с. Довга Войнилівська.
• Цішевський Йосиф Гнатович, загинув у криївці в 1945 р. в с. Довга Войнилівська.
• Цішевський Петро Гнатович, 1920 р. н. (пс. «Дорошенко»), стрілець сотні «Летуна», загинув у 1945 р. в с. Довга Войнилівська.
• Чолій Петро Іванович, 1912 р. н. і ще три невідомі стрілці сотні «Летуна» загинули 7.01.48 р. в с. Довга Войнилівська, тіла забрані в смт. Войнилів.
• Чолій Степан Федорович, 1915 р. н. убитий у криївці в 1945 р. в с. Довга Войнилівська.
• Шевчук Михайло, 1918 р. н. з с. Буянів Львівської обл., стрілець боївки, загинув у с. Довга Войнилівська, тіло забрали в смт. Войнилів.

Учасники національно-визвольної боротьби 1942—1952 рр., які були засуджені Військовим трибуналом Станіславської області

• Адамовський Михайло Васильович, 1927 р. н., засуджений 20. 06. 1946 р. на 10.
• Адамовський Петро Йосипович, 1926 р. н., засуджений на 10 р:
• Адамовський Станіслав Миколайович, 1900 р. н., Засуд. на 25 років.
• Адамовський Хома Климович, 1911 р. н., 25 р. ВТР.
• Атаманчук Іван Лук'янович, 1911 р. н., (пс. «Сук»), станичний ОУН, с. Томашівці, Засуджений на 10 р.
• Бойко Василь, 1901 р., засуд. на 25 р. ВТР.
• Бурик Лук'ян Гнатович, 1913 р. н., суджений на 10 років.
• Винник Олекса Васильович, 1928 р. н. засуд. 1947 р. на 10 р. ВТР, помер у таборі.
• Винник Роман Семенович, 1914 р. н. (пс. «Юра»), чл. ОУН, пропагандист кущового проводу, засуд. на 15 р. ВТР, помер у таборі 20.08.49 р.
• Вінніц Давид Шаманович, 1918 р. н., с. Довгий Войнилів, єврей. Рядовий 208-ї окремої запасної АД. Звинувачення: проводив серед військовослужбовців антирадянську агітацію. Засуд. 30. 08. 1941 р. на 8 років позбавлення волі.
• Гринчишин Василь Данилович, 19.02.1925 р. н., (пс. «Жвавий», «Чорнота»), стрілець сотні Гонти, у курені Летуна. Засуджений на 10 р. ВТР.
• Гринчишин Данило Максимович, 1889 р. н., — 1955 р. Засуджений на 10 р. ВТР.
• Гринчишин Дмитро Васильович, 1919 р. н. (пс. «Мир»), Засуд. на 15 р. ВТР,
• Гринчишин Іван Данилович, 1928 р. н., засуджений На 10 р. ВТР.
• Гринчишин Катерина Данилівна, 1925 р. н., засуд. на 10 р. ВТР.
• Гринчишин-Парцей Марія Ільківна, 1925 р. н., Засуджена на 10 р. ВТР.
• Гриців Михайло Іванович, 1924 р. н. засуджений на 5 р. ВТР.
• Грицак Василь Федорович, 1922 р. н. (пс. «Ворон»), стрілець сотні «Ромка», «Тютюнника», Ранений, засуджений на 10 р. ВТР.
• Грицак Іван Федорович, 1927 р.н., засуджений на 10 р. ВТР.
• Джавага Василь Федорович, 1909 р., засуд. на 25 р. ВТР .
• Джавага Дмитро Олексійович, 1892 р. н., засуджений на 25 р. ВТР, загинув 25.04.1951 р. у таборі.
• Джавага Михайло Дмитрович. 1922 р. н.. (псевдонім. «Крук»), стрілець сотні «Середнього». Засуджений 03.06. 1946 р. на 10 р. ВТР.
• Джавага Павло Дмитрович. 1920 р. н. засуджений на 20 р. ВТР.
• Джавага Ярослав Дмитрович. 1922 р. н., засуджений на 10 р. ВТР.
• Каблак Іван Якович, 1920 р. н., станичний, стрілець сотні «Летуна», засуджений на 20 р. ВТР.
• Каблак Степан Тимкович, 1910 р. н., стрілець сотні УПА, засуджений на 10 р. ВТР.
• Кобута Микола Кузьмович, 1902 р. н. -1974 р. Фотограф вояків УПА. Засуджений на 10 р. ВТР.
• Кобута Яків Степанович, 1913 р. н., с. Негівці, проживав у с Довгий Войничів. Засуд. на 25 р. ВТР.
• Ковальський Василь Миколайович, 1896 р. н.. с. Збора. Проживав у селі Довгий Войничів. Засуд. на 25 років ВТР.
• Крохмалюк Тетяна Кирилівна, 1922 р. н. Засуд. на 25 р. ВТР.
• Кузів Василь Іванович, 1925 р. н. (пс. «Чорноморець»), стрілець сотні «Летуна», засуджений на 15 р. .
• Кузів Йосип Васильович, 1912 р. н., Засуд. на 25 р. ВТР.
• Кузів Юрій Васильович, 1911 р., Засуд. на 10 років ВТР. Кухар Степан Васильович, 1925 р. н., стрілець сотні «Тютюнника», судили пораненого у 1946 р. на 15 р. КТР, незабаром помер у таборі Красноярського краю.
• Лагойда Микола Гаврилович, 1914 р. н., Засуд. на 25р. ВТР.
• Ладаняк Іван Григорович, 1917 р. н., с. Перекоси. Проживав у с. Довгий Войнилів. Засуджений на 25 р. ВТР.
• Лебухорський Дмитро Михайлович, 1922 р. н. Засуд. на 10 р. ВТР.
• Лебухорський Михайло Романович, 1900 р. н. засуджений на 10 років.
• Його дружина — Лебухорська (Кобута) Єфросинія Гаврилівна. 1923 р. н. Зв'язкова УПА. Перебувала 3 місяці у тюрмі в костелі смт. Войнилова. Покарання відбувала в Красноярському краю в таборі особливого режиму.
• Лебухорський Роман Михайлович, 1900 р. н.. суджений на 10 р. ВТР.
• Лебухорський Петро Корнилович, 1904 р. н. Засуд. на 25 р. позбавлення волі.
• Литвин Василь Іванович, 1930 р. н., Засуд. на 10 років позбавлення волі.
• Матушевський Михайло Іванович, 1907 р. н., Засуд. на 25 р. ВТР.
• Микитин Іван Олексійович, 1923 р. н., засуджений на 10 р. ВТР.
• Микитин Михайло Васильович, 1925 р. н., стрілець сотні «Летуна», засуджений на 10 р. ВТР.
• Микитин Євстахій, 1914 р. н. засуджений на 10 р. ВТР.
• Микитин Ярослав Степанович, 1922 р. н. (пс. «Микола»), стрілець сотні Середнього, референт пропаганди підрайонного проводу ОУН, засуджений на 20 р. ВТР.
• Парцей Василь Хомич, 1923 р. н., (пс. «Грушка»), засуд. 13. 04.45 р. на 15 р. ВТР.
• Собкович Володимир Йосипович, 1910 р. н., (пс. «Заливайко»), стрілець сотні Середнього, Засуд. на 10 р. ВТР.
• Струк Іван Дмитрович, 1927 р. н., (пс. «Дуб»), господарчий станичний, засуджений на 15 р. ВТР.
• Фегон Йосип Теофілович, 1920 р. н. чл. ОУН, Засуд. на 25 р.
• Чолій В. П., 1927 р. н., засуджений на 10 р. ВТР.
• Чолій Михайло Антонович, 1925 р. н., Засуд. на 10 р. ВТР.
• Чолій Михайло Іванович, 1920 р. н., Засуджений на 10 р. ВТР.
• Чолій Петро Серафимович, 1907 р.н., засуджений на 25 р. ВТР.
• Чолій Петро Антонович. 1919 р. н..Засуджений на 25 р.
• Чоловська Марія Михайлівна, 1914 р. як дружиназасудженого члена ОУН, була депортована в Магаданську обл. (1947—1956). 15. 05. 1957 р. направлена Станіславським судом на примусове лікування в Чернівецьку психо-неврологічну лікарню.
• Чоловський Іван Миколайович, 1912 р. н., Засуд. на 10 р. ВТР.
• Чоловський Теодор, 1913 р. н., засуджений на 10 р. ВТР.
• Ямнич Дмитро Олексійович, 1903 р. н. Засуджений на 10 років ВТР.

• Бабій Роман Іванович, 1917 р. н., Рядовий. Пропав безвісти у травні 1945 р.
• Бура Михайло Миколайович, 1919 рРядовий. Пропав безвісти у липні 1945 р.
• Винник Василь Іванович, 1909 р., Рядовий. Загинув у бою 27.01.1945 р. Похов.:с. Ейхенрід, Опольське в-во, Польща.
• Винник Степан Миколайович, 1909 р., Рядовий. Помер від ран 26.04.1945 р. Похов.: с. Рогенбург, Бранденбургська пров., Німеччина.
• Кобута Дмитро Кузьмович, 1914 р., Рядовий. Пропав безвісти у березні 1944 р.
• Кулик Данило Григорович, 1902 р., Рядовий. Загинув у бою 24. 04. 1945 р. Похов.: м. Рогов, Німеччина.
• М'язга Йосип Андрійович, 1922 р., Рядовий. Помер від ран 31. 01. 1945 р. Похов.: с. Доновиці, Бельське в-во, Польща.
• Свирид Роман Васильович, 1909 р., Рядовий. Загинув у бою 03.05.1945 р. Похов.: с. Розенґрунд. Німеччина.
• Сеньковський Микола Данилович, 1909 р. н.. Загинув 8.5. 1945 р. в Берліні.
• Федоришин Дмитро Іванович, 1912 р. н., с Станькова. Жив у Довгій Войнилівській. В 1945 році пропав безвісти.
• Ховалка Михайло Костянтинович, 1898 р., Мол. Сержант. Пропав безвісти у серпні 1945 р.
• Чміль Іван Карпович, 1906 р. н. Мобілізований на фронт у січні 1945 р. Пропав безвісти.
• Чолій Василь Семенович, 1919 р., Рядовий. Пропав безвісти у листопаді 1944 р.
• Чолій Михайло Семенович, 1907 р., Рядовий. Загинув у бою 24. 04. 1945 р. Похов.: м. Рогов, Німеччина.
• Чолій Павло Антонович, 1919 р. Рядовий. Пропав безвісти 27. 07. 1941 р.
• Чолій Степан Іванович. 1901 р.н. Рядовий. Воював у Німеччині. Помер від ран 14.05.1945 р. Похований у м. Зорау, Німеччина.
• Чолій Яків Йосипович, 1907 р. Рядовий. Пропав безвісти 03.05 1945 р. в. м. Берлін, Німеччина.
• Чоловський Антон Устимович, 1902 р. Рядовий. Помер від рану фавні 1945 р. Похов.: м. Берлін, Німеччина.
• Чоловський Василь Панькович, 1905 р. Рядовий. Пропав безвісти у січні 1945 р.
• Микитинський Василь Олексійович, 1919 р. Рядовий. Пропав безвісти у травні 1944 р.
• Дембицький Михайло Іванович, загинув 30. 07. 1944 р., родом з с. Яромерка Смотрицького р-ну, Хмельницької обл., загинув під час штурму села, похований на краю цвинтаря біля роздоріжжя, поставлений пам'ятник.

• Винник Йосип Васильович 4.12.1926 р.
• Варій Василь Юстинович 1905 р. н.
• Бойко Михайло Юліанович
• Бабій Онуфрій Маркович 1902 р.
• Гишпіль Тимофій Федорович 21.11.1915-04.11.1989.
• Джавага Юрій Олексійович 1900 р. н.
• Джус Іван Антонович
• Зьомковський Григорій Якович 04. 05. 1912 р.
• Пекар Василь Юркович 1911 р. н.
• Кобута Іван Данилович 1917 р. н.
• Копачевський Михайло Кузьмович 1914 р. н.
• Кучера Михайло Юркович 10.02.1901-11.5.1984
• Микитин Михайло Кузьмович 1907 р. н.
• Микитин Антін Кузьмович 1910 р. н.
• Михайловський Федір Матвійович
• Піх Василь Михайлович 1928 р. н.
• Свирид Василь Іванович 1910 р. н.
• Чолій Дмитро Миколайович

• Микитин Володимир Богданович,
• Русин Микола Олексійович,
• Каблак Ігор Михайлович,
• Бербець Микола Михайлович,
• Петрів Василь Васильович.

У цьому списку родини, яких було вивезено на спец. поселення до Сибіру з села Довга Войнилівська

• Бондар Євдокія Володимирівна, 1929 р. н., 4 ос., в 1945 р. в край Комі.
• Винник, Ганич Параска Степанівна, 3 ос. В 1947 р.^в Карагандинську обл.
• Гринчишин Іван Данилович, З ос., в 1951 р. в Іркутську обл.
• Глущак Юлія Ониськівна, 3 ос., в 1947 р., у Карагандинську обл.
• Дембович Василь Харитонович, 1913 р. н., в 1948 р. в Туруханський край.
• Зеник Володимир Михайлович, 6 ос., в 1947 р. в Карагандинську обл.
• Коневич Василь Іванович, 4 ос., у Красноярський край.
• Каблак Параска, 3 ос. В 1947 р. в Карагандинську обл.
• Кухар Василь Костянтинович, 4 ос., 1947 р. в Карагандинську обл.
• Микитин Григорій Павлович. 1886 р. н., вивезено (в тому числі 3-оє дітей неповнолітніх) в Карагандинську обл. Помер у 1962 р. в Караганді.
• Микитин Степан Павлович, 1898 р. н., Вивезений з сім'єю (6 ос.) в 1947 р. в Карагандинську обл. помер в 1949 р. в Караганді.
• Стасів Василь Іванович, 3 ос., в 1950 р., у Красноярський край.
• Стасишин Федір Васильович, 5 ос. в 1950 р. в Красноярський край.
• Цішевський Станіслав Гнат ович, 4 ос., в 1951 р., в Іркутську обл.
• Чолій Антін Деонізович, 2 ос., в 1945 р. в Сиктивкар Комі АРСР.
• Чолій Явдоха, 5 ос., в 1945 р. в Сиктивкар Комі АРСР.

• Історія села Довгий Войнилів Калуського району [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Зьомковська М. Г. Довгий Войнилів колись і тепер. — Калуш, видавництво «Акцент», 2011 — 316 с.: іл. ISBN 978-966-2148-29-9

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.