селище Войнилів
Герб Войнилова
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Калуський район
Тер. громада	Войнилівська громада
Код КАТОТТГ	UA26060110010011082
Основні дані
Засновано	1434
Магдебурзьке право	1552
Статус	із 2024 року
Площа	19.72 км²
Населення	▼ 2 601 (01.01.2022)[1]
Густота	136,5 осіб/км²;
Назва мешканців	войни́лівець войни́лівка войни́лівці
Поштовий індекс	77316
Телефонний код	+380 3472
Географічні координати	49°7′10″ пн. ш. 24°29′37″ сх. д. / 49.11944° пн. ш. 24.49361° сх. д. / 49.11944; 24.49361
Висота над рівнем моря	273 м
Водойма	р. Сивка, Болохівка
Відстань
Найближча залізнична станція:	Калуш
До станції:	19 км
До райцентру:
- автошляхами:	15,8 км
До обл. центру:
- залізницею:	42 км
- автошляхами:	37,9 км
Селищна влада
Адреса	77312, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, село Войнилів, вул. Шевченка, 114
Голова селищної ради	Масляк Мар'яна Романівна
Карта
Войнилів
Войнилів
Войнилів у Вікісховищі

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Войнилів

Войни́лів — село Калуського району Івано-Франківської області, центр Войнилівської громади.

Населення Войнилова — 2 704 особи.

Селище знаходиться на правому березі річки Сівки (притока Дністра), біля західних схилів Войнилівської височини, за 17 км від залізничної станції Калуш.

Через Войнилів пролягає територіальна дорога Т 0910 Калуш — Бурштин, крім цього з селища радіально розходяться дороги районного значення на Болохів (С090601), Копанки, Дубовицю, Перевозець.

4 червня 1437 р. Войнилів (в книзі — Вонилів, лат. Wonylow) згаданий в найдавніших записах галицьких судів (1435—1475 років) — «Актах ґродських і земських».^[2]
Поселення було королівщиною.^[3] У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі^[4].

1552 р. король Сиґізмунд ІІ Авґуст дозволив львівському стольнику Прокопу Сенявському заснувати на маґдебурзькому праві місто Прокопів — так Войнилів отримав магдебурзьке право і на короткий час змінив назву.^[5] З набуттям статусу містечка тут почали активно розвиватися ремесла й торгівля, двічі на рік проводилися ярмарки. Королівська люстрація 1565 року в селі Сільце зафіксувала імена власників черед худоби: Курило, Василь і Федько.^[6] З XVII століття відомі печатки з гербом Войнилова: на блакитному тлі — червоний фортечний мур, з-за якого виходить золотий лев з кільцем у передніх лапах («Правдич», пол. — Правдзіц) — родовий герб тогочасних власників містечка Ґедзінських).

Місцеві жителі також брали участь у національній революції 1648—1676. Багато з них приєдналися до загонів Семена Височана. За деякими даними в цей час у Войнилові побував Богдан Хмельницький.

Неодноразові турецько-татарські напади у XVII столітті завдали містечку значних руйнувань. 24 вересня 1676 року сталася Битва під Войниловом під час польсько-турецької війни 1672—1676 років між військами Речі Посполитої під командуванням короля Яна ІІІ Собеського і татарами. За легендою під-час битви було взято в полон багато турецьких і татарських воїнів і з того часу стара назва містечка Прокопівка замінена на Войнилів. Доказом цієї легенди є деякі прізвища місцевих жителів Мурин, Дурбак.

Місто успішно відбудувалось і процвітало. Про масштаби у 1701 році тодішнього міста Войнилова можна судити хоча б із наявності аж трьох міських греко-католицьких парафій (а весь Войнилівський деканат налічував 28 парафій).^[7]

Після 1-го поділу Польщі (1772) Войнилів увійшов до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина).

У 1785 році організована школа.

У 1874 р. у Войнилові створене Братство тверезості, на честь події поставлений хрест поблизу церкви св. Миколи.^[8]

Значної шкоди завдала Войнилову Перша світова війна. У серпні 1916 р. австрійською армією конфісковані 12 давніх дзвонів з трьох войнилівських церков (парафії Святого Миколая, Різдва Христова, Святих Косьмія та Дем'яна) загальною вагою 775 кг, виготовлених від 1600 до 1825 року, з церкви Народження Марії 4 дзвони 1128, 1600, 1617 і 1754 років,з каплиці — 1 дзвін діаметром 25 і вагою 7 кг та ще 5 дзвонів вагою 45, 27, 11, 11, 11 кг 1715—1834 рр. із церкви Сільця^[9][10]

Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в містечку був осередок постерунку поліції та ґміни Войнилів Калуського повіту.

1 квітня 1927 р. присілки (хутори) Павликівка, Черешеньки, Баранівка і Будостав вилучені з сільської гміни Войнилів Калуського повіту Станиславівського воєводства і з них утворена самоврядна гміна Павликівка^[11].

У 1939 році у Войнилові проживало 2850 мешканців (1450 українців-грекокатоликів, 250 українців-римокатоликів, 150 поляків і 1000 євреїв), а в Сільці — 880 мешканців (670 українців, 80 поляків, 70 латинників і 60 євреїв)^[12].

Від 21 вересня 1939 року Войнилів — у складі Західної України приєднаний до УРСР, де-факто — анексований червоною імперською Росією^[13].

У 1940—1941 та 1944—1962 роках Войнилів був центром Войнилівського району. В роки німецької окупації Войнилів входив до Крайсгауптманшафту Калуш. Єврейське населення було розстріляне у Рогатині^[14]. Поляки в 1944 р. виїхали в Польщу, а звідти у Войнилів переселено 18 українських сімей (92 особи).

Після захоплення Войнилова Радянським військами в липні 1944 р. негайно розпочата насильна мобілізація, більшість із мобілізованих додому не повернулася. В центрі селища в приміщенні костьолу в 1944—1962 рр. працювала катівня НКВС (після втрати Войниловом статусу райцентру тюрма стала непотрібною і споруду тюрми-костьолу знесли, рештки сотень жертв випадково розкопали в 1991 році).^[15][16] Населення жорстоко тероризувалося, кращих господарів і свідомих людей виселено на Сибір, землеробів загнано в утворений колгосп «Промінь». 12 червня 1951 р. під приводом попереднього злиття колгоспів Войнилівський райвиконком рішенням № 320 ліквідував Сільцівську і Павликівську сільради з приєднанням до Войнилівської сільради; так припинило своє багатовікове існування село Сільце (польською — Siółko)^[17].

У Войнилові працював сироварний цех, де вироблявся сир марки «Костромський». Продукція підприємства в основному ішла на експорт. За відмінну якість продукції цех у 1957 році на всесоюзному конкурсі підприємств м'ясної та молочної промисловості СРСР нагороджено дипломом 2-го ступеня.

За роки радянської влади у Войнилові здійснено значне житлове й культурно-побутове будівництво. Тут зведено понад 100 приватних житлових будинків, виросли дві нові, упорядковані, засаджені деревами й квітами вулиці Івана Франка та Василя Стефаника. Працювала комунальна лазня, перукарня, фотоательє, аптека, майстерня пошиття одягу і взуття, ощадна каса, відділення зв'язку, АТС на 112 номерів, будинок піонерів.

Від 1960 року — селище. 1963 року Войнилівську сільську Раду було реорганізовано в селищну.

Приділялася певна увага розвитку торгівлі та громадського харчування. 1960 року у Войнилові побудовано раймаг, книго-культмаг, ресторан, три їдальні, гастроном, молочний, хлібний, комісійний та меблевий магазини.

В листопаді 1964-го у Войнилові відкрито професійно-технічне училище. В жовтні 1965 року відкрито районну лікарню на 100 ліжок з хірургічним, терапевтичним, акушерсько-гінекологічним, педіатричним відділами та рентгенкабінетом. Але з утратою статусу районного центру почалась деградація Войнилова і поступовий соціальний занепад.

З 24 серпня 1991 року — у складі відновленої держави Україна.

Селище повністю електрифіковане і газифіковане та частково забезпечене централізованим водопостачанням^[18].

У вересні 2017 р. Войнилів став центром ОТГ, 10 січня 2018 р. відбулася перша сесія.^[19]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[20]:

Діють освітні заклади:

• ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ^[21][22], при школі діє краєзнавчий музей (був створений у 1993 р.)^[23];
• ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ"
• ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ЗАКЛАД ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯСЛА-САДОК "БЕРІЗКА" ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ^[24]
• "ДИТЯЧА МУЗИЧНА ШКОЛА ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
• "ЦЕНТР ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

• Войнилівський центр первинної медико-санітарної допомоги^[25]
• Калуський обласний протитуберкульозний диспансер [Архівовано 10 листопада 2017 у Wayback Machine.]^[26]

Переважна більшість мешканців — віряни УГКЦ та ПЦУ. Войнилівський протопресвітеріат УГКЦ охоплює 18 парафій.^[27] Після зруйнування костелу католиків латинського обряду немає. За часів панування Польщі у Войнилові був костел. Знаходився він у центрі на теперішній вулиці Шевченка. Римо-католицька парафія існувала з 1610 р. Освячення останнього костелу Святої Трійці відбулось в 1868 році.^[28] Як описують очевидці — він був дуже гарним і його було видно аж із Завадки. За часів радянської влади був перетворений на тюрму МДБ, куди доправлялись в'язні з усієї області — їх рештки зі слідами катувань розкопував у 1990 році Меморіал. Зараз костелу вже нема. Нема нічого що б могло нагадувати про його існування. Будівлю зруйнували на початку 1960-х, а на його місці знаходиться будинок сільради та пошти.^[29]

• Церква Св. Миколая 1602 р.  — пам'ятка архітектури місцевого значення № 757^[30][31]
• Церква Свв. Кузьми і Дем'яна 1912 р.^[32][33]
• Парафіяльна церква Різдва Пр. Богородиці
• Монастир «Пресвятого Серця Ісусового» сестер чину Святого Василія Великого.^[34]
• Ландшафтний заказник місцевого значення Яськів потік
• Пам'ятник Т.Г Шевченку (скульптор Сергій Онищенко)^[35]

• 
  Церква Св. Миколи
• 
  Церква Свв. Кузьми і Дем'яна
• 
  Церква Різдва Пр. Богородиці
• 
  Войнилівський монастир
• 
  Хрест пожертви у Сільці

У селищі є вулиці^[36]:

• Белей Іван Михайлович (1856—1921) — український журналіст, перекладач і критик.
• Белей Іван Якович (1899—1970) — український лікар і громадський діяч.
• Любомир Белей (1962—2018) — український мовознавець, дослідник ономастики, історії української літературної мови, мови та культури української діаспори та лексикографії.
• Ярослав Гонський (1930—2017) — український вчений у галузі медицини.
• Дурбак Павло (1879—1960) — український промисловець і підприємець, інженер машинобудування, сотник-інтендант та головний інтендант Української Галицької Армії.
• Микола Євшан (1889—1919) — український літературний критик, літературознавець і перекладач.
• Антоніна Король-Мельник (1922—1946) — лікар, учасниця ОУН, дружина Ярослава Миколайовича Мельника (псевдо Роберт)^[37] — провідника ОУН-Б Карпатського краю^[38].
• Сидір Рей (ориг. Izydor Reiss) (1908—1979) — польський прозаїк та поет.
• Іван Рудович (1868—1929) — український греко-католицький священник, науковець, письменник, педагог і громадський діяч.
• Ярослав Самотовка (1913 — загинув у Дніпропетровську або Києві 1942—1943) — адвокат, випускник Львівського університету, учасник Похідних груп ОУН на Схід. Співробітник Дніпропетровського українського державного університету у 1941-42.
• Петро Федюшка — «Комар», «Брюс», «Готур», «Ка-ро», «Автор», «737» (14.07.1919 — 15.09.1949, с. Солотвино Богородчанського району) — господарчий референт Калуського надрайонного проводу, а потім Калуського окружного проводу ОУН, Калуський окружний провідник, фінансовий референт Карпатського краю ОУН, організаційний референт Крайового проводу. Лицар Золотого хреста бойової заслуги 1 кляси — посмертно.^[39]
• Болеслав Ян Чедековский (пол. Bolesław Jan Czedekowski) (1885—1969) — польський та австрійський художник-портретист.

• 
  Войнилівський випускний
• 
  Вулиця Шевченка
• 
  Пам'ятник Т. Шевченкові, біля Народного дому
• 
  Місце катівні МДБ
• 
  Пам'ятник замученим борцям за волю
• 
  Пам'ятник Ярославу Мельнику
• 
  Меморіальна дошка на пам'ятнику Я. Мельнику

• Г. А. Вербиленко. Войнилів [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл., стор. 603—604
• Р. С. Дейсак. Войнилів [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Облікова картка^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• В. Г. Кравченко, Я. С. Мельничук, М. Д. Тарасенко. Войнилів // Історія міст і сіл Української РСР в 26 томах. — Івано-Франківська область / Голова редколегії О. О. Чернов. — К.: Інститут Історії Академії Наук УРСР, 1971. С. 255—262 → електронне посилання на www.history.iv-fr.net («Історичне Прикарпаття») [Архівовано 5 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Wojniłów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 754. (пол.)
• Siółko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 623. (пол.)
• «Місяць ув'язнення… в костелі» [1] [Архівовано 28 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Нащадки Рафала з Сєняви (пол.)
• Войнилів — Інформаційно-пізнавальний сайт | Івано-Франківська область у складі УРСР [Архівовано 17 лютого 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 639 с.)
• Коротка історія села - YouTube