PROFILPELAJAR.COM

Гірчак перцевий

Біологічна класифікація

Царство:	Рослини
Тип:	Magnoliophyta
Клас:	Magnoliopsida
Ряд:	Caryophyllales
Родина:	Polygonaceae
Рід:	Персікарія (Persicaria)
Вид:	Гірчак перцевий

Біноміальна назва

Persicaria hydropiper
(L.) Delarbre, 1800

Синоніми

Polygonum hydropiper

Посилання

Вікісховище:	Category:Persicaria hydropiper
Віківиди:	Persicaria hydropiper
EOL:	586677
IPNI:	77069479-1
ITIS:	518732
МСОП:	163977
NCBI:	46901
The Plant List:	kew-2572559

Гірча́к перце́вий (Persicaria hydropiper (L.) Delarbre, синонім — Polygonum hydropiper L.) Місцева назва — перець собачий, перець водяний. З родини гречкових — Polygonaceae.

Будова

Однорічна трав'яниста рослина (20-70 см заввишки) з слаборозвинутим стрижневим коренем. Стебло пряме, вгорі трохи розгалужене, піхви майже голі, циліндричні, більш-менш цілісні. Пластинки листків не зчленовані при основі з черешком. Листки чергові, ланцетні, з хвилястим цілісним краєм. Суцвіття — рідка довга переривчаста китиця. Оцвітина проста, віночкоподібна, рясно вкрита крапчастими залозками, зеленувато-рожева або білувато-рожева з короткими квітконіжками, 4- 5-роздільна. Тичинок шість-вісім, стовпчиків два-три, зав'язь верхня. Плід тригранний, темно-коричневий, матовий горішок, захований всередині оцвітини.

Поширення та середовище існування

Росте гірчак перцевий на вологих місцях у мішаних і листяних лісах, у вільшняках, на луках, по берегах водойм, канав. Тіньовитривала рослина. Цвіте з червня по вересень. Поширений по всій Україні. Райони заготівель — Полісся, північна частина Лісостепу, Прикарпаття й Закарпаття. Утворює часто суцільні зарості. Запаси сировини значні.

Практичне використання

Лікарська, медоносна, фарбувальна рослина. У науковій медицині використовують траву гірчака перцевого — Herba Polygoni Hydropiperis. Препарати з нього рекомендують як кровоспинний засіб при геморої та маткових кровотечах. Діючим чинником гірчака перцевого є глюкозид полігопіперин, вітаміни К, А, і С, рутин, флавоноїди, дубильні речовини, органічні кислоти.

У народній медицині гірчак перцевий здавна використовують як засіб, що очищає рани і руйнує пухлини, тамує біль. Його рекомендують при хворобах шкіри, базедовій хворобі, геморої, хворобах сечового міхура, при проносах, водянці, як кровоспинне.

Зовнішньо застосовують замість гірчичників і як болезаспокійливий засіб при пухлинах. Листки мають гострий смак перцю і можуть вживатися як приправа до різних страв. Вся рослина залежно від протрав дає золотисту, жовту й сіру фарби.

Гірчак почечуйний у науковій і народній медицині використовують як кровоспинний і сечогінний засіб, при геморої та хронічних запорах. Свіжу траву прикладають до потилиці при головних болях. Він отруйний для свиней і овець. Корені дають жовту фарбу. Медопродуктивність його — до 180 кг/га.

Гірчак зміїний теж цінна лікарська рослина. Препарати з кореневища застосовують при розладах кишечника, шигельозі, запаленні слизових оболонок, при кровотечах, надмірних і нерегулярних менструаціях. У ветеринарії його використовують як протипроносний засіб. Завдяки високому вмісту танідів (до 25 %) вважається гарним дубителем, причому ним фарбують шкіру в стійкий червонувато-жовтий колір.

На пасовищах добре поїдається вівцями та іншими тваринами, за кормовою цінністю прирівнюється до вівса. Насіння — гарний корм для птахів. Як медонос дає багато нектару.

Нанайці на Амурі вживають водяний перець (Persicaria hydropiper) сирим - як приправу до рибних та м'ясних страв та як замінник перцю.^[1]

Збирання, переробка та зберігання

Гірчак перцевий і почечуйний збирають під час цвітіння до почервоніння стебел, зрізуючи їх ножами або серпами на висоті 10-20 см від поверхні ґрунту. Сушать на горищах під залізним дахом, під наметами, в затінку, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині. Суху сировину пакують у тюки вагою по 50 кг або в мішки по 15-20 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Кореневища гірчака зміїного заготовляють восени після відмирання його надземних частин. Їх викопують лопатами, струшують землю, обрізують надземні частини і корені, миють у холодній воді, після чого підсушують па повітрі. Сушать у печах або сушарках при температурі 50-60°, розстилаючи тонким шаром на решетах. Пакують сировину в тюки вагою по 100 кг, зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, строк зберігання — п'ять років.

Галерея

Зовнішній вигляд рослини
Квіти

Див. також

Список дикорослих корисних рослин України

Примітки

↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.59

Джерела

Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины : справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.

Посилання

Гірчак перцевий // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 107. — ISBN 5-88500-055-7.