PROFILPELAJAR.COM

Генрі Мейтленд Вілсон
Генрі Мейтленд Вілсон
Henry Maitland Wilson
Прізвисько	Джамбо (англ. "Jumbo")
Народження	5 вересня 1881; Лондон
Смерть	31 грудня 1964 (83 роки); Чилтон, Ейлзбері-Вейл, Бакінгемшир
Країна	Велика Британія
Приналежність	Британська армія
Рід військ	піхота
Освіта	Ітонський коледж; Королівський військовий коледж у Сандгерсті; Штабний коледж у Камберлі
Роки служби	1900–1947
Звання	фельдмаршал
Формування	Стрілецька бригада (Його Високості)
Командування	Головнокомандувач Союзників на Середземноморському ТВД; Середньосхідне командування; 9-та армія; Персько-іракське командування; Палестинське командування; Єгипетське командування; 2-га піхотна дивізія
Війни / битви	Друга англо-бурська війна; Перша світова війна; Західний фронт ; Битва на Соммі; Битва біля Пашендейле; Друга світова війна; Середземномор'я Північно-Африканська кампанія Операція «Компас»; ; Сирійсько-Ліванська кампанія; Додеканеська кампанія; Західний фронт Операція «Драгун»;
Титул	Сер, віконт
Діти	Patrick Maitland Wilson, 2nd Baron Wilsond і Maud Maitland Wilsond
Нагороди
	Легіон Заслуг (Легіонер) (США)
	(5)
	Генрі Мейтленд Вілсон у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вілсон (прізвище).

Сер Генрі Мейтленд Вілсон, 1-й барон Вілсон (англ. Henry Maitland Wilson, 1st Baron Wilson; 5 вересня 1881, Лондон — 31 грудня 1964, Чилтон, Бакінгемшир) — британський воєначальник, фельдмаршал (1944), віконт (1946), учасник Другої англо-бурської, Першої та Другої світових війн.

Військова кар'єра

10 березня 1900 — другий лейтенант
18 березня 1901 — тимчасове звання лейтенант
2 квітня 1908 — капітан
15 вересня 1915 — майор
28 жовтня 1917 — тимчасове звання підполковник
15 червня 1927 — підполковник
1 травня 1930 — полковник
16 січня 1934 — бригадир
30 квітня 1935 — майор-генерал
15 червня 1939 — лейтенант-генерал
31 травня 1941 — генерал
29 грудня 1944 — фельдмаршал

Wilson, Henry Maitland

Біографія

Генрі Мейтленд Вілсон народився 5 вересня 1881 року в Лондоні, в родині капітана Артура Мейтленда Вілсона та його дружини Гаррієт Вілсон. Освіту здобув у коледжі Ітона та військовій у Сандгерсті. 10 березня 1900 року другим лейтенантом поступив на військову службу до Стрілецької бригади. З серпня 1900 року у складі 2-го батальйону бригади брав участь в операціях у Другій англо-бурській війні в Південній Африці. Вілсон служив у Південній Африці протягом усієї війни. 18 березня 1901 року підвищений у лейтенанти. Наприкінці вересня 1902 року після закінчення бойових дій він разом з іншими офіцерами та солдатами батальйону стрілецької бригади полишив Південну Африку і був переведений до Єгипту. З 1902 до 1907 року проходив службу в Єгипті, потім переведений до Індії. У 1908 році повернувся до Англії, де продовжував служити в Бордоні в Гемпширі, а потім у Тіпперері в Ірландії. З 1911 року ад'ютант Оксфордського офіцерського тренувального корпусу.

15 жовтня 1914 року призначений начальником штабу 48-ї бригади, у грудні підвищений у майорі. З грудня 1915 року бився у Франції на Західному фронті. Його здібності як штабного офіцера призвели до того, що Вілсон був переведений на посаду офіцера Генерального штабу при 41-й дивізії, яка билася на Соммі та пізніше 19-го корпусу в битві біля Пашендейле.

У жовтні 1917 року він був призначений офіцером Генерального штабу при Новозеландській дивізії з підвищенням 28 жовтня 1917 року у званні до підполковника. За бойові заслуги Вілсон був нагороджений орденом «За видатні заслуги» та тричі відзначений у наказах.

Після війни був відібраний на навчання на першому післявоєнному штабному курсі в Камберлі. Згодом Вілсон отримав призначення командира роти курсантів у Сандгерсті. У серпні 1923 року він став командиром 2-го батальйону Стрілецької бригади в Олдершоті. У січні 1927 року — командир 1-го батальйону свого полку на Північно-Західному фронтірі, на сучасних кордонах Афганістану та Пакистану.

У червні 1930 року повернувся інструктором у Камберлі. З 1934 року бригадир, командир 6-ї стрілецької бригади. 30 квітня 1935 року отримав звання майор-генерала, у серпні 1937 року очолив 2-гу піхотну дивізію.

15 червня 1939 року генерал Вілсон був призначений командувачем усіма британськими військами в Єгипті. Він зосередив свої зусилля на забезпеченні оборони в Мерса-Матрух, приблизно в 160 км від кордону з Італійською Лівією.

На початку серпня генерал Арчибальд Вейвелл був призначений головнокомандувачем Середньосхідного командування, і вжив заходів щодо посилення британських військ на території Єгипту. Спочатку в підпорядкування Вілсона була передана 4-та Індійська піхотна дивізія та передові підрозділи 6-ї австралійської дивізії, проводилося нарощування укріплень у Мерса-Матрух. Незабаром 7-ма піхотна дивізія генерала Річарда О'Коннора була переміщена з Палестини до Єгипту для посилення угруповання Вілсона. Усі війська, що зосереджувалися на цьому важливому напрямку, у червні 1940 року були переформовані на Армію Західної Пустелі.

10 червня 1940 року Італія оголосила війну Франції та Великій Британії. Одразу сили Вілсона вторглися в Лівію. Однак їхнє просування було зупинене, коли 17 червня Франція запросила перемир'я, й італійці негайно перекинули свої сили з туніського кордону та посилити свої війська на сході чотирма дивізіями, які протистояли британсько-єгипетським силам Вілсона. 9 вересня 1940 року італійська армія вторглася в Єгипет і просунулися приблизно на відстань до 100 км, окупувавши Сіді-Баррані. Генерал Вілсон зіткнувся з силами, які значно переважали його власні. Так, він мав 31 000 військовослужбовців проти 80 000 італійців, 120 танків проти 275 і 120 артилерійських систем проти 250. Попри суттєвій перевазі італійської армії командувач Єгипетського командування вирішив провести рішучу наступальну операцію та розгромити ворога, скориставшись тим, що його угруповання, в силу особливостей північноафриканського театру війни, розтягнулися по всіх комунікаціях.

7 грудня 1940 року він розпочав операцію «Компас», і діючи стрімко повністю розгромив 10-ту італійську армію генерала Італо Гарібольді і захопив понад 133 000 полонених. Італійці були вибиті з Єгипту і втратили значну частину Киренаїки.

У квітні 1941 року воєнно-політична ситуація на Балканах різко змінилася не на користь Британської Співдружності. Для того, що допомогти Греції, яка, по суті єдина на континенті чинила опір спочатку італійським зазіханням, а потім протистояла наступу вермахту, Лондон направив експедиційні сили (сили «W») — дві піхотні дивізії та одну бронетанкову бригаду — до Греції. Командувачем цих зведених сил був призначений генерал Вілсон. 29 квітня він відносно успішно встигнув завершити евакуацію британських і частки грецьких військ з материкової Греції. 31 травня Вілсону присвоєне звання повного генерала британської армії.

У травні 1941 року, після повернення з Греції, Вілсон був призначений командувачем британських сил у Палестині та Транс-Йорданії та контролював проведення успішної кампанії в Сирії та Лівані, в якій переважно австралійські, британські, індійські та французькі сили «Вільної Франції» вели запеклі бойові дії проти вішістських військ. У жовтні 1941 року генерал Вілсон очолив 9-ту армію, зоною відповідальності якої були Сирія та Палестина, Георгом VI йому було присвоєне почесне звання генерала-ад'ютанта короля.

21 серпня 1942 року Вілсон був призначений на посаду командувача новоствореного Персько-іракського командування, яке було частиною командування на Середньому Сході. Це угруповання було створене, коли виявилося, що Німеччина, досягнувши успіхів на півдні Росії, може вторгнутися до Персії й утворити загрозу прориву до Британської Індії.

Генерал Вілсон з лейтенант-генералом Олівером Лізом. Італія. 29 квітня 1944 року

У лютому 1943 року, після успіху, здобутого 8-ю армією Б. Монтгомері в битві за Ель-Аламейн та вигнання сил Осі з Північної Африки, Вілсон був призначений головнокомандувачем сил Співдружності на Середньому Сході. У вересні 1943 року за наказом із Лондону в контексті капітуляції та виходу Італії з війни була організована невдала спроба окупувати невеликі грецькі острови Кос, Лерос і Самос. Однак, попри перевагу в силах, британські війська зазнали великих втрат від повітряних атак Люфтваффе та наступних німецьких морських і повітряних десантів.

8 січня 1944 року генерал Вілсон замінив на посаді Головнокомандувача союзників у Середземномор'ї американського генерала Дуайта Ейзенхауера, чий штаб розміщувався в Алжирі. Головним завданням цього органу управління на той час було безпосереднє керівництво кампанією союзників в Італії. Незважаючи на відносну слабкість армій союзників, що билися з німцями на Апеннінському півострові, Вілсон був апологетом нанесення стратегічного удару в «підчеревину» нацистській Німеччині через Дунайську рівнину.

У грудні 1944 року, після смерті фельдмаршала сера Джона Ділла, Вілсон був звільнений із посади головнокомандувача союзниками на Середземноморському ТВД. 29 грудня 1944 року йому присвоїли вище звання фельдмаршала та відправили у Вашингтон на посаду начальника британської Об'єднаної штабної місії на посаду, яку він посів у січні 1945 року. Одним з найтаємніших обов'язків Вілсона було участь як військового представника від Британської Імперії в Об'єднаному політичному комітеті, який займався розробкою, виробництвом та випробуванням атомної бомби. Вілсон виконував обов'язки глави британської спільної штабної місії до 1947 року, після чого звільнився з лав збройних сил і пішов у відставку.

З 1955 до 1960 року був почесним констеблем Лондонського Тауера. 31 грудня 1964 року у віці 83 років фельдмаршал Вілсон помер у Чилтоні, в графстві Бакінгемшир.

Див. також

Примітки

Джерела

↑ ^а ^б Lundy D. R. The Peerage
d:Track:Q67129259 d:Track:Q21401824

Виноски

Література

Heathcote, Tony (1999). The British Field Marshals 1736—1997. Barnsley (UK): Pen & Sword. ISBN 0-85052-696-5.
Mead, Richard (2007). Churchill's Lions: A biographical guide to the key British generals of World War II. Stroud (UK): Spellmount. pp. 544 pages. ISBN 978-1-86227-431-0.
Залесский К. А. Кто был кто во Второй мировой войне. Союзники СССР. — М.: АСТ, 2004. — Т. 1. — 702 с. — ISBN 5-17-025106-8.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Генрі Мейтленд Вілсон

Wilson, Henry Maitland [Архівовано 27 вересня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
Henry Maitland Wilson, 1st Baron Wilson [Архівовано 1 вересня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
Sir Henry Maitland-Wilson [Архівовано 21 серпня 2021 у Wayback Machine.](англ.)
British Army Officers 1939−1945 [Архівовано 27 вересня 2019 у Wayback Machine.]
Wilson, Sir Henry Maitland — нагороди фельдмаршала Г.Вілсона(англ.)
Вильсон, Уилсон (Wilson) Генри Мейтлэнд [Архівовано 25 жовтня 2019 у Wayback Machine.](рос.)

Командування військовими формуваннями (установами) Великої Британії
Попередник: майор-генерал Арчибальд Вейвелл	Командир 2-ї піхотної дивізії 1937 — 1939	Наступник: майор-генерал Чарльз Лойд
Попередник: лейтенант-генерал Роберт Гордон-Фінлейсон	Командувач Єгипетського командування 15 червня 1939 — 4 лютого 1941	Наступник: лейтенант-генерал Річард О'Коннор
Попередник: лейтенант-генерал Філіп Нім	Командувач Палестинського командування 6 травня — 19 жовтня 1941	Наступник: лейтенант-генерал Дуглас Макконнел
Попередник: сформована	Командувач 9-ї армії 20 жовтня 1941 — 14 вересня 1942	Наступник: лейтенант-генерал Вільям Джордж Холмс
Попередник: сформоване	Командувач Персько-іракського командування 15 вересня 1942 — 18 лютого 1943	Наступник: лейтенант-генерал Генрі Паунелл
Попередник: генерал Александер Гаролд Руперт	Командувач Середньосхідного командування 19 лютого 1943 — 7 січня 1944	Наступник: генерал Бернард Пейджет
Попередник: генерал Дуайт Ейзенхауер	Головнокомандувач союзних військ на Середземноморському ТВД 8 січня — 11 грудня 1944	Наступник: генерал Александер Гаролд Руперт