PROFILPELAJAR.COM

Історія
Польща СРСР
Назва:	«Білорус»
Прийнятий:	1 серпня 1935 р.
Потоплений:	18 вересня 1941 р.
Доля:	затоплений, розібраний на металобрухт
Проєкт
Назва:	канонерський човен типу Z
Будівники:	портові майстерні м. Пінськ
Оператори:	Польща СРСР
Будівництво:	1932-1935
У експлуатації:	1935-1941
Побудовано:	3
Втрачено:	3
Основні характеристики
Тип:	канонерський човен
Водотоннажність:	35,2 т
Довжина:	18,1 м
Ширина:	4,6 м
Осадка:	0,42 м
Двигуни:	2 дизельних двигуни «Alisa Graig» 60 к.с. кожний або 1 дизельний двигун «Glennifer» 120 к.с.
Швидкість:	10 км/год
Екіпаж:	біля 15 осіб
Озброєння:	Польща: 1 x 100-мм у башті, 1 x 37-мм, 7,92-мм кулемет; СРСР: 2 x 76-мм у башті, 1 x 76-мм зенітна гармата відкрито на кормі, 3х7,62-мм кулемети «Максим»;
Бронювання:	4-10 мм

«Білору́с» (колишня польська «Zaradna») — річковий канонерський човен (канонерка) типу Z.

Історія корабля

Канонерку побудовано у 1933—1935 рр. в портових майстернях Marynarka Wojenna у місті Пінськ під назвою «Зара́дна» (пол. «Zaradna»). Озброєння складалося з 100-мм гаубиці Шкода M14/19 у башті, розташованій у передній частині корпусу, а також 37-мм танкової гармати Puteaux SA 18 та 7,92-мм кулемета Гочкіса у маленькій башті від бронеавтомобіля WZ.34^[ru] в передній частині надбудови^[2]. Разом з 3 іншими канонерськими човнами типу «Z» увійшла до складу 1-го бойового дивізіону Речкової флотилії ВМС Польщі^[1].

У 1939 році у складі дивизіону канонерку направлено на річку Струмень (рукав Прип'яті) у район села Лемешевичі, де вона увійшла до групи підполковника Влодзимера Клевщчинського (пол. Wlodzimier Klewszczynski), сформовану для захисту моста та переправи на відтинку Статичів — Старі Коні. 18-19 вересня 1939 року частково підірвана та затоплена власним екіпажем на річці Струмень в районі села Кнубово^[be] після вступу Червоної Армії у Західну Білорусь^[1].

5 листопада 1939 року канонерку підняли спеціальною групою ЕПРОН та на наступного дня о 20:00 відвели буксиром Warszawa («Варшава») у Пінський порт, де її поставили на капітальний ремонт. Під час ремонту надбудову демонтували та замінили меншою за розміром броньованою кермовою рубкою. Гарматна башта була зсунута назад, а замість 100-мм гаубиці в ній розташували дві 76-мм гармати УСВ^[ru]. На кормі розташували одну зенітну 76-мм гармату Лендера. Озброєння доповнили три кулемети «Максим»^[2]^[1].

Наказом № 0149 від 21 лютого 1941 року канонерку під назвою «Білорус» зарахували до складу Пінської військової флотилії (ПВФ). На момент початку Великої Вітчизняної війни вона знаходилася на верфі у Пінську та залишалася несамохідною. 28 червня, ще до евакуації бази флотилії у Пінську, «Білорус» на буксирі почав перехід до Києва з метою дооблаштування^[1].

18 липня біля села Берегова Слобода Річицького району канонерку, яка ще не брала участі у бойових діях, атаковано шістьма німецькими пікірувальниками. Корабель отримав такі пошкодження від осколків бомб, що вибухнули поруч: пошкодження лівого двигуна, зенітної 76-мм гармати та бортової радіостанції. До того ж 3 червонофлотці поранено^[1].

Після ремонту у Києві на верфі заводу імені І. В. Сталіна, що закінчився 28 липня, канонерку зараховано 4 серпня до складу Київського загону річкових кораблів (ЗРК) ПВФ для дій на річці Дніпро на флангах Київського укріпленого району. 28 серпня «Білорус» перевели до складу нового Чернігівського ЗРК. 7 вересня за наказом командуючого флотилією канонерка вийшла з Києва на річку Десна. З 8 вересня «Білорус» у парі з монітором «Вітебськ» приступив до виконання завдання — не дати супротивнику переправитися на лівий берег Десни біля м. Остер та підтримувати дії 146-ї стрілецької дивізії у тому ж районі. У цілому бої виявилися невдалими для радянської сторони, і «Білорус» відходив вниз по течії у напрямку Києва. 13-17 вересня канонерський човен вів обстріл супротивника в районі сіл Літки і Жукин, а потім біля села Свиноїди^[4] та Вища Дубечня, взаємодіючи з піхотою 27-го стрілецького корпусу^[5] 37-ї армії Південно-Західного фронту^[1].

Подальша участь канонерського човна «Білорус» офіціально не задокументована. Але встановлено, що канонерку або затопив, або залишив власний екіпаж у районі села Свиноїди під час відступу 27-го стрілецького корпусу з рубежу річки Десна. 6 жовтня 1941 року «Білорус» вивели із списків кораблів ВМФ наказом № 00360^[1].

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» - Львов: Лига-Пресс, 2009 - 384 с. - ISBN: 978-966-397-118-2
↑ ^а ^б Тип «Зарадна» — 2 одиниці. Архів оригіналу за 4 серпня 2018. Процитовано 20 липня 2018. [Архівовано 2018-08-04 у Wayback Machine.]
↑ ЭПРОН. Сборник статей по судоподъему, водолазному и аварийно-спасательному делу. Выпуск XXVIII, стр. 20, рис, 15. 1940 г.
↑ Село Свиноїди знаходилося південніше с. Літки, також на східному березі Десни. На даний момент не існує, так як влилося у с. Літки.
↑ 27 стрілецький корпус був формально разформований наприкінці серпня. Його управління було відправлено для організації штабу нещодавно сформованої 40-ї армії. Стрілецькі частини корпусу були передані під командування штабу 37-ї армії, хоча її оперативні сводки за звичкою говорять про «27 ск». Тим більше, що командуючий корпусом, Артеменко П. Д., залишився на фронті поблизу м. Остер.

Література

В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» — Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с. — ISBN 978-966-397-118-2
ЭПРОН. Сборник статей по судоподъему, водолазному и аварийно-спасательному делу. Выпуск XXVIII, стр. 20, рис, 15. 1940 г.
Боевой путь Советского Военно-Морского Флота, відповідальний: В. І. Ачкасов, А. В. Басов, А. И. Сумин та ін., видання 4-е — М.:Воениздат, 1988. 607 сторінок, ISBN 5-203-00527-3. Сторінки: 378—385
Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т.6: Дадаізм — Застава, відповідальний: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.:БелЭн, 1998, том 6-й. 576 сторінок, ISBN 985-11-0106-0