Паризька комуна (сторожовий корабель)

Однотипний колісний паровий буксир «Водоп'янов», 1930-ті рр.
Проєкт
Назва: Сторожовий корабель «Паризька комуна», мобілізований колісний паровий буксир проекту СБ-20
Будівники: завод «Ленінська кузня», м. Київ
Оператори: СРСР СРСР
Будівництво: 1934-1935
У експлуатації: 1935-1941
Історія
СРСР СРСР
Назва: «Паризька комуна»
Прийнятий: 1935 рік
Потоплений: 26 серпня 1941 року
Доля: затоплений у бою на Дніпрі
Основні характеристики
Тип: річковий сторожовий корабель
Водотоннажність: 200 т (повна)
Довжина: 43,2 м (найбільша)
Ширина: 6,1 м по міделю, 12,85 м (з гребними колесами)
Осадка: 1,1 м (максимальна)
Двигуни: Компаундна парова машина, 175 к.с.
Швидкість: 15 км/год.
Автономність: 15 тонн вугілля
Екіпаж: 65 осіб
Озброєння: 2 76-мм гармати (встановлені у півбаштах), 2х7,62-мм кулемети «Максим», 1х7,62-мм переносний кулемет ДП-27
Бронювання: 6 мм[1]
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Паризька комуна (значення).

«Паризька комуна» — радянський річковий сторожовий корабель, облаштований на початку Німецько-радянської війни з мобілізованого парового колісного буксира.

Історія служби

Паровий колісний буксир побудовано у 1934 році на заводі «Ленінська кузня» у Києві[1].

З початком війни «Паризьку комуну» мобілізовано 23 червня 1941 року за передвоєнним планом та вже 1 липня повністю переоблаштовано у військовий корабель на заводі ім. І. В. Сталіна у Києві. За дозволом Головного Морського Штабу (ГМШ) корабель отримав дві 76-мм універсальних артилерийських установки 34-К у півбаштах, які могли вести вогонь також і по повітряним цілям. За тодішньою класифікацією кораблі, що мали артилерію калібру 76 мм або менше були у класі «сторожовий корабель»[1].

11 липня «Паризьку комуну» (у військових документах дається також і номерна назва «СК-3») включено до складу Прип'ятського загону річкових кораблів Пінської військової флотилії (ПВФ). Його командиром став лейтенант запасу Гордієнко М. М. Але з 10 серпня сторожовик діяв у складі Київського ЗРК на південному фланзі Київського укріпрайону. У цей же день на корабль призначено нового командира — молодшого лейтенанта Сутужко С. Ф. 22 серпня «Паризька комуна» прикривала вогнем дніпровську переправу відступаючої 5-ї армії Південно-Західного фронту поблизу села Навози[1].

Увечері 23 серпня 1941 року передові загони німецької 111-ї піхотної дивізії, посилені самохідними установками StuG III, розбили погано організовані частини 27-го стрілецького корпусу[2] 37-ї армії Південно-Західного фронту, що відступали за наказом, захопили міст через Дніпро біля села Окунінове[3] та облаштували плацдарм на лівому березі Дніпра[4]. Таким чином кораблі флотилії, серед них і «Паризька комуна», були відрізані від Києва, де знаходився штаб ПВФ.

У ніч на 26 серпня «Паризька комуна» разом з іншими кораблями пішла на прорив з півночі у Київ, минаючи німецький плацдарм біля Окунінового. На підході до окуніновського мосту сторожовик потрапив під сильний обстріл, була підбита кормова гармата, а її розрахунок було вбито. Сторожовий корабель зміг пройти під мостом, але через кілька хвилин він отримав ще одне пряме влучання снаряда, що вивело з ладу парову машину. Течія віднесла некерований корабель на мілину. Спроби налагодити двугун та зняти «Паризьку комуну» з мілини були невдалі. За наказом командира екіпаж підірвав свой корабель[1]. Щонайменше один член екіпажу потрапив у полон до німців[4].

31 серпня сторожовик виключено із списків кораблів ВМФ за наказом командуючого флотом, а у 1948 році уламки корабля здано на металобрухт[1].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» — Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с. — ISBN 978-966-397-118-2
  2. ↑ 27 стрілецький корпус був формально розформований наприкінці серпня. Його управління було відправлено для організації штабу нещодавно сформованої 40-ї армії. Стрілецькі частини корпуса були передані під командування штабу 37-ї армії, хоча її оперативні зведення за звичкою говорять про «27 ск». Тим більше, що командуючий корпусом, Артеменко П. Д., залишився на фронті поблизу міста Остер.
  3. ↑ Нині село затоплене Київським водосховищем, знаходилося на лівому березі Дніпра напроти дельти річки Тетерів
  4. ↑ а б А. В. Кайнаран, Д. C. Муравов, М. В. Ющенко «Киевский укрепленный район. 1941 год. Хроника обороны» — ПП Видавництво «Волинь», 2017. — 456 с. (Серія «История фортификации») ISBN 978-966-690-210-1

Література

  • В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» — Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с. — ISBN 978-966-397-118-2
  • Боевой путь Советского Военно-Морского Флота, відповідальний: В. І. Ачкасов, А. В. Басов, А. И. Сумин та ін., видання 4-е — М.:Воениздат, 1988. 607 сторінок, ISBN 5-203-00527-3. Сторінки: 378—385
  • Спичаков В. А. Сторожевые корабли Пинской военной флотилии (рус.) // Арсенал-коллекция: журнал. — 2014. — Т. 19, № 01. — С. 56—64. — ISSN 1728-9203