Боснійська арабиця (босн.arebica, аребица, عَرَبٖىڄا, [arebit͡sa]) — боснійський варіант персо-арабського письма, який використовують для запису боснійської мови (بۉسانسقٖى يەزٖىق). Її використовували переважно між 15 і 19 століттями і часто характеризують як частину літератури альхаміядо. До першої світової війни боснійські мусульмани робили спроби адаптувати арабицю як третій офіційний алфавіт для боснійської на рівні з латиницею та кирилицею.
Крім літератури арабицю використовували в релігійних школах та адміністрації, хоча й значно менше за інші писемності.
Походження
В основі боснійської арабиці було персо-арабське письмо Османської імперії з додаванням літер для звуків ц /t͡s/, ль /ʎ/ та нь /ɲ/, яких немає в арабській, перській та турецькій. Для голосних було запроваджено окремі літери (як і в курдській), що робило боснійську арабицю справжнім алфавітом, на відміну від персо-арабської бази, де голосні позначають діакритиками або ігнорують.
Остаточну версію боснійської арабиці уклав Мехмед Джемалудін Чаушевич в кінці 19 століття. Його версію називають матуфовиця (босн.Matufovica, Matufovača або Mektebica).
Сучасне використання
Першу за 64 роки (після 1941) літературну роботу боснійською арабицею було опубліковано в 2005, нею стала книга коміксів "Hadži Šefko i hadži Mefko" (автори Амір Аль-Зубі та Меліха Чичак-Аль-Зубі). Автори внесли деякі зміни до арабиці.
У квітні 2013 в Белґраді вийшла книга Алдіна Мустафича "Epohe fonetske misli kod Arapa i arebica" ("Епохи фонетичної думки арабів та арабиці). У книзі описано стандартизацію Чаушевича.
Sva ljudska bića rađaju se slobodna i jednaka u dostojanstvu i pravima. Ona su obdarena razumom i sviješću i treba da jedno prema drugome postupaju u duhu bratstva.
Українська:
Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.