Ангальтське князівство (нім.Fürstentum Anhalt) — історичне князівство на території сучасної Німеччини у складі Священної Римської імперії, що виникло в XI—XII століттях під владою Асканіїв і існувало протягом Високого Середньовіччя до Раннього Нового часу. Ангальт кілька разів поділявся між різними лініями династії до розпаду імперії в 1806 році, коли Наполеон підняв статус князвств Ангальт-Бернбург, Ангальт-Дессау та Ангальт-Кетен до герцогств.
Свою назву князівство отримало на честь фортеці Асканіїв «Ангальт» недалеко від Гарцгероде. Водночас назва роду сходить своїм корінням до латинського імені їх резиденції в Ашерслебені (лат.Ascaria).
Історія
Територія Ангальтського князівства була відокремлена від німецького Саксонського герцогства в 1212 році та надана графу Генріху I з роду Асканіїв. В 1218 році Генріх I був підвищений до рангу князя Священної Римської імперії і Агальтське графство стало Агальтським князівством.
За відсутності прімогенітури держава неодноразово розпадалася в результаті спадкових поділів на кілька дрібніших князівств, зокрема Ангальт-Ашерслебен, Ангальт-Бернбург, Ангальт-Дессау, Ангальт-Кьотен, Ангальт-Цербст тощо. Єдине Ангальтське князівство було відновлене в 1570 році, але вже в 1603 році воно знову розпалося на Ангальт-Бернбург, Ангальт-Дессау, Ангальт-Кьотен, Ангальт-Цербст (і в 1611 році — Ангальт-Пльоцкау в результаті розділу князівства Ангальт-Бернбург). В 1665 році Ангальт-Плецкауська князівська лінія отримала у володіння Ангальт-Кьотен після згасання лінії місцевих князів. Ангальт-Плецкау в результаті цього одночасно повернувся в склад Ангальт-Бернбурга.
У 1797 році після згасання місцевої правлячої князівської лінії, Ангальт-Цербст був розділений між іншими ангальтскими князями. У 1806 році князь Ангальт-Бернбурга отримав від останнього імператора Священної Римської імперіїФранца II право іменуватися герцогом, в 1807 році статус герцогств також отримали від Наполеона Ангальт-Дессау і Ангальт-Кьотен, вступивши 18 квітня 1807 року в Рейнський союз. Після закінчення Визвольних війн ці герцогства увійшли до складу Німецького союзу.
Література
Johann Christoph Beckmann: Historie des Fürstenthums Anhalt, 2 Bde. Zerbst: Zimmermann 1710; Erg.-Bd. Accessiones, Zerbst 1716 (Ndr. Dessau 1995)
Walther Eggert: Anhaltisches Mosaik: Landschafts — und Kulturbilder aus dem ehemaligen Land Anhalt. Frankfurt/Main: Weidlich 1971 ISBN 3-8035-0555-0
Otto von Heinemann: Codex diplomaticus Anhaltinus 6 Tle. 1867-83
Johannes Jansson: Das Fürstentum Anhalt und das Erzbistum Magdeburg — 1647. (Historische Karte: Principatus Anhaldinus et Magdeburgensis Archiepiscopatu). Reprint Bad Langensalza: Rockstuhl 2003. ISBN 3-932554-92-2
Wilhelm van Kempen: Schlösser und Herrensitze in Provinz Sachsen und in Anhalt. Frankfurt/Main: Weidlich 1961
Gottlieb Krause (Hrsg.): Urkunden, Aktenstücke und Briefe zur Geschichte der anhaltischen Lande, 7 Tle. in 5 Bdn. Leipzig 1861-66
Heinrich Lindner: Geschichte und Beschreibung des Landes Anhalt. Dessau 1833
Lorenz, Hermann: Die Geschichte Anhalts in Wort und Bild, Cöthen: Verlag Otto von Schulze 1900
Norbert Michels, Hrsg.: Anhalt in alten Ansichten: Landschaft, Baukunst, Lebenswelten. Halle: Mitteldeutscher Verlag 2006. ISBN 3-89812-350-2
Reinhold Specht: Bibliographie zur Geschichte Anhalts, 1930/35
Hermann Wäschke: Anhaltische Geschichte, 3 Bände, Cöthen 1912/13
J. Wütschke: Territorialentwicklung Anhalts (Atlas des Saale — und mittleren Elbegebiets) 1958
.svg)
.svg){kind=small}