Починав грати у футбол в клубі «Зарево» з Макіївки в 1970 році. Перший тренер — В.Петров. Навчався у спортивному інтернаті з Ворошиловграда, тренери — В. Фесенко та В. Першин. Не отримавши серйозних пропозицій, він поїхав вчитися в тернопільський фінансово-економічний інститут, де Валентин провчився два роки[2]. Виступав за тернопільський «Буревісник». Потім був призваний в армію, потрапив у полк зв'язку КДБ[2]. Після львівськийСКА взяв Єлінскаса до себе. Незадовго до демобілізації його перевели до хмельницького«Поділля», де головним тренером був Володимир Онисько, там він грав близько двох сезонів[2].
Пізніше його запрошували в такі клуби, як київське«Динамо», харківський«Металіст» та одеський«Чорноморець»[2]. До складу «Динамо» футболіст не перейшов, адже був певний, що не зможе заграти[2]. У 1980 році перейшов до «Чорноморця», який тоді очолював Микита Симонян. Запрошенням Єлінскаса в «Чорноморець» займався Матвій Черкаський. Основним воротарем команди тоді був Іван Жекю, але незабаром Валентин відвоював собі місце основному складі[2].
Під час чергових зборів він отримав струс мозку. В Одеській лікарні йому зробили укол і занесли гепатит А[2]. Єлінскас довго лікувався, але, коли повернувся до складу клубу, зміг відвоювати місце в складі у Юрія Роменського.
У 1982 році Єлінскас не пропускав м'ячів у 12 матчах чемпіонату СРСР, за підсумками року був визнаний футболістом року в «Чорноморці» за опитуванням газети «Вечірня Одеса»[3]. Після закінчення сезону у нього були пропозиції з інших команд. Клуб він покинув на знак солідарності зі своїм другом Миколи Павлову, який через конфлікт покинув «Чорноморець»[3]. Всього за «Чорноморець» він зіграв 41 матч і пропустив 45 м'ячів у чемпіонаті СРСР.
У 1983 році перейшов у донецький«Шахтар». За переїзд до табору «гірників» Єлінскас отримав чотирикімнатну квартиру в елітному будинку[2]. Його довго не могли заявити за клуб, але йому допоміг авторитет батька[2]. В основному складі «Шахтаря» дебютував 25 лютого1983 року в матчі Кубка СРСР проти вільнюського«Жальгіріса» (3:0).
У сезоні 1983/84 «Шахтар» брав участь у Кубку володарів кубків, по ходу турніру команда обіграла данськийБ1901 і швейцарський«Серветт». У чвертьфіналі команда поступилася португальському«Порту» (4:3, за сумою двох матчів), як казав Єлінскас після матчу, через упереджене суддівство[2]. У сезоні 1984/85 «Шахтар» дійшов до фіналу Кубка СРСР, де програв київському «Динамо» (1:2). У період з 1983 по 1987 рік Єлінскас провів за «Шахтар» 121 матч у чемпіонаті СРСР. У 2010 році сайт Football.ua поставив Єлінскаса на 38 місце в списку 50-ти найкращих гравців «Шахтаря»[5].
З 1988 по 1989 рік виступав за луганську«Зорю». В 1988 «Зоря» зайняла 20-е місце в першій лізі СРСР і вилетіла у другу лігу. Єлінскас відіграв 40 матчів і пропустив 51 гол. У 1990 році Єлінскас знову виступав за «Шахтар», провів 5 матчів у чемпіонаті СРСР.
У 1991 році він грав за маріупольський«Новатор», зіграв 20 матчів і пропустив 10 м'ячів на турнірі КФК. Після розпаду СРСР виступав за ту ж команду, що змінила назву на «Азовець». В 1992 клуб виступав у першій лізі України, Єлінскас зіграв 14 матчів і пропустив 19 м'ячів.
Незадовго до смерті було відомо, що у нього рак, а також метастази в головному мозку[8]. 19 серпня2008 він помер.
Приватне життя
Його батько — заслужений металург УРСР[2]. Дружина — Галина Олександрівна, діти — Віра і Микита. Валентин Єлінскас назвав сина на честь Микити Симоняна[2]. Після завершення кар'єри гравця проживав у Донецьку.
.svg){kind=small}
