Народився в селянській родині. Трудову діяльність розпочав наймитом у заможних селян. Після закінчення семирічної школи працював у колгоспі. З 1930 року — секретар кущового осередку Макарівського сільради Горецького повіту, різноробочим на Горецькому цегельному заводі. Навчався в Оршанському педагогічному технікумі (1930—1932), закінчив два курси.
З 1932 року — в Червоній армії. За спеціальним партійним набором був направлений до Об’єднаної Білоруської військової школи (1932—1934). З 1934 року служив командиром навчального взводу 27-ї Омської Червонопрапорної стрілецької дивізії у місті Вітебську. У 1935 році закінчив Ленінградські бронетанкові курси вдосконалення командного складу імені Бубнова.
З 1935 року служив у Білоруському військовому окрузі: командир танкового взводу 16-ї танкової бригади (Лепель), з жовтня 1937 року — командир танкової роти там же, з січня 1940 року — командир танкової роти 22-го легкотанкового полку. З квітня 1940 — начальник штабу танкового батальйону 17-ї легкотанковой бригади в Закавказькому військовому окрузі (місто Вагаршапат, Вірменська РСР), з липня 1940 року — викладач Пуховицького піхотного училища. З квітня 1941 року — командир навчального танкового батальйону 51-го танкового полку 26-ї танкової дивізії 20-го механізованого корпусу Західного Особливого військового округу.
Учасник німецько-радянської війни із червня 1941. У липні—серпні 1941 — командир танкового полку 121-ї бригади 3-ї армії Західного фронту (Орловський напрямок). У вересні—грудні 1941 — у резерві, у січні—березні 1942 — заступник командира танкової бригади, у березні 1942 — червні 1944 — командир окремої 91-ї танкової бригади, у червні 1944 — квітні 1945 — заступник командира 6-го гвардійського танкового корпусу; у квітні—серпні 1945 — заст. командира 7-го гвардійського танкового корпусу. Під його командуванням частини воювали у складі Західного фронту, Південного фронту, Південно-Західного фронту, Сталінградського, Донського фронтів, Брянського фронту, Центрального фронту, Воронезького фронту та Першого Українського фронту. Учасник Московської битви 1941—1942, Донбаської наступальної операції (див. Донбаські операції 1941—1943), Сталінградської битви 1942—1943, Курської битви 1943, форсування Дніпра, Київської наступальної операції 1943, Житомирсько-Бердичівської наступальної операції 1943—1944, Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції 1944, Львівсько-Сандомирської наступальної операції 1944, Сандомирсько-Силезької, Верхньосилезької наступальних операцій 1945, боїв за Берлін (Німеччина) та Прагу (нині столиця Чехії).
Першою медаллю «Золота Зірка» Якубовський відзначений за вміле управління частинами 91-ї окремої танкової бригади при форсуванні Дніпра, звільненні Києва та Фастова[1]. Під час війни загинули два рідних брати Якубовського.
Після війни продовжив службу заступником командира 7-го гвардійського танкового корпусу, а після його переформування в дивізію в серпні 1945 року — заступником командира 7-ї гвардійської танкової дивізії в Центральній групі військ. З лютого 1946 року навчався в академії.
З березня 1948 року — командир 2-ї окремої гвардійської танкової дивізії в Ленінградському військовому окрузі. З березня 1949 року — командир 4-ї гвардійської танкової Кантемирівської дивізії Московського військового округу.
.svg){kind=small}
.svg)
