Ядерна енергетика займає провідну роль у виробництві електроенергії у Франції. Станом на 2024 рік вона становить 63% від загального виробництва електроенергії[1], що є найвищим показником у світі.
Станом на початок 2024 на території країни розташовано 19 АЕС. В експлуатації знаходиться 57 енергоблоків різної потужності.[2][3]
За обсягом електроенергії, виробленої на атомних електростанціях, Франція займає друге місце у світі після США[4]. Вона є найбільшим експортером електроенергії у світі.
Завдяки атомній енергетиці Франція в значній мірі незалежна від імпорту енергоресурсів, а особливо нафти, та виробляє більшу частку електроенергії без використання вугілля.[5]
Станом на початок 2024 уряд країни розглядає добудову нових 8 атомних станцій та 6 додаткових енергоблоків ввиду старіння парку атомних реакторів, їх планованого виводу та дорогих ремонтів.[3]
Французькі фізики зробили значний внесок у динаміку міжнародних досліджень, які привели до розуміння механізмів розщеплення атома, що, в свою чергу, призвело до розвитку цивільних і військових ядерних програм Франції та усього світу.
Так, у 1896 р. Анрі Беккерель виявив, що від уранових сполук йде невидиме оку випромінювання. Випромінювання Беккереля вивчали П'єр та Марія Кюрі, котрі у 1898 році оголосили про існування двох радіоактивних елементів: полонію і радію. У 1902 році вони отримали один з цих елементів — радій. Подружжя Ірен і Фредерік Жоліо-Кюрі синтезували велику кількість нових радіоактивних елементів та відкрили штучну радіоактивність. Саме Фредерік Жоліо-Кюрі знайшов прямий фізичний доказ того, що поділ (розщеплення) урану носить вибуховий характер. Однак почалася Друга світова війна. Окупація Франції німецькими військами змусила вченого перервати дослідження.
У жовтні 1945 року Жоліо-Кюрі переконав президента Франції Шарля де Голля створити Комісаріат з атомної енергії Франції. Через три роки Ф. Жоліо-Кюрі керував пуском першого у Франції ядерного реактора.
18 жовтня 1945 року генерал де Голль створив Комісію з атомної енергії (CEA). Ця організація ставила за мету проведення науково-технічних досліджень з використання атомної енергії в різних галузях промисловості, науки, державної оборони.
В 1946 році була заснована енергетична державна компанія Électricité de France (EDF), котра відповідає за виробництво і розподіл електроенергії в країні.
Друга Світова війна та нестача природних копалин підтвердили необхідність розвитку ядерної енергетики як у військовому, так і у цивільному напрямках. Для здійснення повного ядерно-паливного циклу Франція потребувала виробництва власного палива. Тому у 1958 році був побудований завод зі збагачення урану в П’єрлаті (Pierrelatte).
Прискоренню розвитку французької ядерно-енергетичної програми сприяли події 1973 року (перша нафтова криза), в результаті яких ціни на нафту піднялися в два рази.
Нафтова криза жорстко продемонструвала енергетичну залежність західних країн.
Але кілька ядерних аварій підірвали довіру до атомної промисловості та сприяли виявленню та впровадженню основних заходів, необхідних для забезпечення ефективнішої безпеки на кожній стадії ядерного паливного циклу. Так у 1979 році відбувається перша ядерна аварія на Три-Майл-Айленд (Three Mile Island, США); в 1980 році на атомній станції Сен-Лорана (Saint-Laurent, Франція); але віхою в розвитку ядерної енергетики стала Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 року (Українська РСР), котра отримала за Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) 7-й рівень, і вважається однією з найстрашніших ядерних аварій.
20 вересня 1994 року Франція підписала Міжнародну Конвенцію про ядерну безпеку.
У 2001 році була створена французька компанія Areva, діяльність якої пов’язана як з ядерною енергетикою, так і з виробництвом електроенергії альтернативними джерелами.
Аварія на атомній станції Фукусіма 11 березня 2011 року сприяла відродженню питання про використання ядерної енергетики,а саме про її безпеку. Президент Франції Ніколя Саркозі 24 березня 2011 року оголосив, що у Франції не існує питання про доцільність вибору ядерної енергетики. Були проведені перевірки атомних станцій, спрямовані на виявлення можливого ризику від повеней, землетрусів, втрати електроенергії і втрати системи охолодження, а також перевірку ефективності оперативного управління в аварійних ситуаціях.
Після включення ядерної енергетики до таксономії зелених джерел в 2023 році, для вирішення питання енергозабезпечення Франція в майбутньому має намір збільшити число АЕС, які повинні замінити вугільні станції, що при роботі викидають в атмосферу велику кількість CO2. Замість будівництва шести раніше запланованих АЕС зараз у Парижі говорять про 14 нових атомних реакторів поділу.[6][7]
Організаційна структура включає в себе[8]:
Électricité de France (EDF)[9] є провідною компанією в галузі виробництва і постачання електроенергії у Франції,а також найбільшим ядерним оператором у світі.
Компанія була створена 8 квітня 1946 в результаті націоналізації активів різних компаній в сфері генерації, передачі і розподілу електроенергії. EDF виробляє 95% електроенергії без викидів СО2, при цьому 75,1% саме завдяки атомній енергетиці. До її управління належать 58 енергоблоків (62400 МВт), розташованих на 19 діючих АЕС на території Франції. Продукція компанії:
AREVA[10] – група, діяльність якої охоплює всі стадії паливного циклу, проектування і будівництва ядерних реакторів і пов'язаних з ними послуг. Група також розвиває свою діяльність у сфері, пов’язаній із відновлюваними джерелами енергії. Ця компанія є вагомим гравцем на міжнародній арені. AREVA займається продажем продукції в 100 країнах і виробництвом потужностей в 43 країнах світу. Її діяльність в атомній промисловості пов’язана з:
Група головним чином складається з шести дочірніх компаній:
Alstom є поставником парових турбін потужністю від 900 МВт до 1800 МВт номер один у світі. Близько 30% атомних електростанцій світу (типу PWR(ВВЕР), BWR і PHWR) забезпечені паровими турбінами, виготовленими саме цією компанією[11]. Також Alstom є найдосвідченішим постачальником турбогенераторів у світі для атомних електростанцій з 1960-х рр. Крім цього компанія Alstom займається виготовленням насосів, парогенераторів та іншого обладнання для АЕС.
Bouygues та Vinci – будівельні компанії-партнери, котрі зробили вагомий внесок у розвиток атомної енергетики Франції, окрім них існує близько двох десятків середніх компаній і сотні середніх і малих підприємств, котрі мають важливе значення для розвитку атомної енергетики Франції.
Commissariat à l'énergie atomique (CEA) - основне управління в галузі досліджень, розробок та інновацій. Його діяльність виявляється в чотирьох основних сферах:
CEA працює в 10 центрах, розташованих по всій Франції. Вони розвивають партнерські відносини з іншими науково-дослідницькими установами, місцевими органами влади та університетами. Таким чином, CEA займається координацією досліджень французьких національних альянсів в сферах енергетики, цифрових технологій (ALLISTENE), наук про життя і здоров'я (AVIESAN) і наук про довкілля (AllEnvi)[12].
IRSN[fr] Інститут радіаційного захисту та ядерної безпеки (фр. l’Institut de radioprotection et de sûreté nucléaire), створений в 2001 році, займається науковими дослідженнями в області охорони і контролю ядерних матеріалів. Він також надає технічну підтримку органам державної влади.
ANDRA[fr] Національне агентство з поводження з радіоактивними відходами (фр. l’Agence nationale pour la gestion des déchets radioactifs), заснована в 1991 році, відповідає за довгострокове поводження з радіоактивними відходами Франції.
AFNI[fr] Міжнародне ядерне агентство Франції (фр. L'agence France nucléaire international), засноване в 2008 році, спрямоване на надання допомоги іноземним державам, які бажають розвивати цивільну ядерну промисловість.
Франція має замкнутий ядерний паливний цикл з переробкою, як і Велика Британія, Нідерланди, Росія та Японія, котрий включає в себе: видобуток руди, конверсію, збагачення, виготовлення палива, опромінення в реакторі, його можлива утилізація, та управління відходами.
У Франції, видобуток урану почався тільки після Другої світової війни зі створення, 18 жовтня 1945 року, Комісаріату з атомної енергії CEA (фр. Commissariat a l’energie atomique). У 1973 перша нафтова криза була стимулом для видобутку руди, зростання цін на уран. Це привело до відкриття і введення в експлуатацію нових родовищ. Закриття останньої французької шахти в 2001 році змусило Францію імпортувати уранову руду. Розроблена стратегія закупівлі уранової руди. Закупівля відбувається через головного оператора – EDF.
Перетворення уранового концентрату здійснюється в два етапи. Спочатку урановий концентрат перетворюється в тетрафторид урану (UF4), потім в гексафторид урану (UF6). Ці операції виконуються на заводі Comurhex Malvési, компанії Areva, близько Нарбонна (Narbonne).
Гексафторид урану збагачується на заводі Georges-Besse ядерного об’єкта Tricastin. З введенням в експлуатацію в 2012 році заводу зі збагачення урану, Georges-Besse II, умови для дозбагачення будуть вигіднішими через використання методу центрифугування. Значно меншим буде енергоспоживання в порівнянні з існуючим в цей час[коли?] методом газової дифузії.
Паливо для атомних електростанцій ділиться на два види: диоксид урану (UO2) і суміш урану і плутонію (MOX-паливо). Виготовлення диоксиду урану відбувається в одній з філій Areva на франко-бельгійському заводі Fabrication du Combustible (FBFC). Він виготовляє паливні збірки готові для використання на атомних електростанціях оснащених водо-водяними реакторами. В центрі CEA, Cadarache, в 1962 році було введено в експлуатацію підприємство з виготовлення МОХ-палива для реакторів на швидких нейтронах Phenix і Superphenix. Але в 1995 році були висунуті вимоги щодо його закриття через розташування в сейсмічно-активній зоні. На сьогодні завод Melox у місті Marcoule робить цей вид палива.
Майже все відпрацьоване паливо у тепловидільних збірках транспортується для переробки в сталевих контейнерах залізницею. Вони прибувають на залізничний термінал Valognes регіону Basse-Normandie і доставляються на завод La Hague. Після прибуття на місце, тепловидільні збірки видаляються зі своїх сталевих контейнерів під водою за допомогою робота, через свою високу радіоактивність, і зберігаються протягом 3-5 років на дні басейну. Цього часу достатньо, щоб зменшити радіоактивність. Після закінчення цього терміну збірки видаляються і відправляються для переробки палива на введений в експлуатацію в 1996 році завод TU 5 дочірньої компанії Areva NC, котрий розташований на ядерному об’єкті Tricastin.
Операцію повторного збагачення переробленого палива завод Georges-Besse не в змозі виконати. До 2012 року тільки два заводи у світі здатні це здійснити – завод в Сєвєрську (Росія) та завод Urenco в Нідерландах. Планується, що новий завод Georges-Besse II в 2012 році буде здатний повторно збагачувати перероблене паливо. На разі третина відновленого урану в La Hague збагачується повторно в Сєвєрську (Росія), інші дві третини зберігаються в містечку Pierrelatte що є стратегічним об’єктом.
На сьогодні на території країни розташовано 19 АЕС. В експлуатації знаходиться 58 енергоблоків різної потужності[13]:
Всі енергоблоки збудовані французьким виробником Framatome (тепер AREVA NP). Станом на 2010 рік Франція визнана другою країною у світі за обсягом виробництва електроенергії на АЕС і посіла перше місце у світі за долею електроенергії, виробленої на АЕС (74%). Кількість електроенергії яка виробляється на АЕС Франції становить 16% від електроенергії, що виробляється АЕС світу[14].
CEA є членом міжнародної програми з вивчення перспективних технологій для майбутніх ядерно-енергетичних систем, котра звертає, в першу чергу, увагу на питання підвищення безпеки, стійкості, економічності, і зобов'язується збудувати прототип реактора четвертого покоління до 2020 року.
Французька R & D програма в рамках IV покоління зосереджена на двох напрямках:
У 2007 році розпочато будівництво нового експериментального реактора ділення (100 МВт), званого Жюль Горовиць (Jules Horowitz). Він буде використовуватися для експериментів на ядерних матеріалах та паливі, а також для виробництва медичних радіоізотопів[8].
Національний інститут ядерних технологій та науки (INSTN) є вищим навчальним закладом з підготовки кадрів для атомної промисловості і перебуває під спільним керівництвом Міністерства вищої освіти і науки та Міністерства економіки, промисловості та зайнятості[16].
Він був створений у 1956 році, коли Франція вирішила розвивати ядерну програму, навчати інженерів і дослідників в галузі науки і передових технологій. INSTN бере активну участь у розповсюдженні знань і ноу-хау, розроблених в рамках ЄЕП.
Проект ядерного синтезу ITER будує найбільший і найсучасніший у світі експериментальний термоядерний реактор токамак на півдні Франції. Цей проект, створений у співпраці між Європейським Союзом (ЄС), Індією, Японією, Китаєм, Росією, Південною Кореєю та Сполученими Штатами, спрямований на перехід від експериментальних досліджень фізики плазми до термоядерних електростанцій, що виробляють електроенергію. У 2005 році Greenpeace International виступила із заявою для преси, в якій критикувала державне фінансування ITER, вважаючи, що гроші мали бути спрямовані на відновлювані джерела енергії, і стверджуючи, що енергія термоядерного синтезу призведе до ядерних відходів і проблем з розповсюдженням ядерної зброї.[17] Французька асоціація, яка включає близько 700 антиядерних груп, Sortir du nucléaire (Get Out of Nuclear Energy), стверджувала, що ІТЕР був небезпечним, оскільки вчені ще не знали, як маніпулювати високоенергетичними ізотопами водню дейтерію та тритію, які використовуються в процесі термоядерного синтезу.[18] На думку більшості антиядерних груп, енергія ядерного синтезу «залишається далекою мрією».[19] Всесвітня ядерна асоціація каже, що термоядерний синтез «представляє поки що непереборні наукові та інженерні виклики».[20] Будівництво об'єкта ІТЕР почалося в 2007 році, але проект зіткнувся з численними затримками і перевищенням бюджету. Очікується, що об’єкт почне працювати не раніше 2027 року – через 11 років після початкового очікуваного терміну введення в експлуатацію.[21]
{{cite web}}
|deadurl=dead
Lokasi Pengunjung: 3.137.179.102