Юліан Заблоцький-Доброволя

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Заблоцький.
Юліан Заблоцький-Доброволя
Народився11 листопада 1911(1911-11-11)
Глиняни, Золочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер5 січня 1988(1988-01-05) (76 років)
Лондон, Велика Британія
Країна Польська Республіка
 Велика Британія
Alma materЛьвівська духовна семінарія Святого Духа
ЧленствоОУН і Організація українських націоналістів

Юліа́н Забло́цький-Доброво́ля (11 листопада 1911(19111111), Глиняни, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 5 січня 1988, Лондон, Велика Британія) — український громадсько-політичний діяч, член Організації українських націоналістів, діяч діаспори.

Життєпис

Народився 11 листопада 1911 року в місті Глиняни Золочівського повіту.

У 1926—1932 роках навчався у Львівській духовній семінарії. 1930 року вступив до Організації українських націоналістів. Брав активну участь у націоналістичному та кооперативному русі на Глинянщині: був членом управи «Народного дому», товариства «Просвіта».

Арештований польською владою за підозрою у співучасті в убивстві Олексія Майлова, секретаря радянського консульства у Львові, яке організувала ОУН у відповідь на Голодомор 1932—1933 років.

У 1936 році був директором «Українбанку» в місті Глиняни.

Улітку 1939 року вдруге заарештований польською поліцією[1].

З початком німецько-радянської війни в 1941 році був уповноважений Українським державним правлінням проголосити Акт відновлення Української Держави в Києві після захоплення міста німецькими військами. Однак на підступах до міста нацистське гестапо арештувало Заблоцького. Надалі був в'язнем нацистських концентраційних таборів Аушвіц, Маутгаузен, Мельк та Ебензе. Звільнений 6 травня 1945 року.

Після завершення Другої світової війни брав участь у діяльності української діаспори в країнах Західної Європи. Спершу проживав у Німеччині, згодом перебрався до Франції. З 1957 року проживав у Великій Британії. Очолював Головну раду та Головний суд Закордонних частин ОУН. 1945 року обраний заступником президента Ліги українських політичних в'язнів[2].

У 1957—1960 роках чолював дипломатичну місію Антибільшовицького блоку народів на Далекому Сході, що базувалася на Тайвані[3][4].

Після повернення до Великої Британії до своєї смерті був директором Української видавничої спілки[5]. Крім того, був членом дирекції української кооперативної спілки «Нова фортуна», членом редакційної колегії часопису «Визвольний шлях», працював співробітником тижневика «Українець — Час».

Помер у Лондоні 5 січня 1988 року.

Примітки

  1. ↑ Романюк М. Створення та діяльність Золочівської округи ОУН (1937–1941) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — 2012. — Вип. 22. — С. 352.
  2. ↑ Слово політв’язня: періодичні видання Ліги українських політичних в’язнів 1946–1947 рр / упоряд. і відп. ред. Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — Львів, 2019. — С. 50.
  3. ↑ ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна. Історична правда. Процитовано 14 липня 2024.
  4. ↑ Липовецький,, Святослав (9 серпня 2022). ОУН і Тайвань проти СРСР і червоного Китаю. Український тиждень.
  5. ↑ Українська Видавнича Спілка // Інтернет-енциклопедія «Українці в Сполученому Королівстві».

Джерела