Юзеф Богуш

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Богуш.
Юзеф Богуш
Józef Bogusz
Народився11 вересня 1904(1904-09-11)
Тернопіль, Австро-Угорщина
Помер21 березня 1993(1993-03-21) (88 років)
Зіген, Німеччина[1]
ПохованняРаковицький цвинтар
Місце проживанняКраків
КраїнаАвстро-Угорщина Австро-Угорщина → Польща Польща
Національністьєврей
Діяльністьmedical historian, викладач університету, хірург
Alma materЯгеллонський університет
Галузьхірургія, етика,
історія медицини
Закладхірургічна клініка Ягеллонського університету і Медичної академії
Посадазавідувач кафедри,
керівник хірургічної клініки
Вчене званнянадзвичайний професор
Науковий ступіньпрофесор[d][2] (1953)
Науковий керівникМаксиміліан Рутковський,
Ян Глятцель
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Командорський хрест (із зіркою)
Орден Відродження Польщі (Командорський хрест (із зіркою)
Орден Відродження Польщі (Офіцерський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Офіцерський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
 Варшавський повстанський хрест
Командор ордена За заслуги перед ФРН
Командор ордена За заслуги перед ФРН
CMNS: Юзеф Богуш у Вікісховищі

Ю́зеф Бо́гуш (пол. Józef Bogusz; 11 вересня 1904, Тернопіль — 21 березня 1993, Зіген[1]) — польський хірург, етик, історик медицини, надзвичайний професор Collegium Medicum Ягеллонського університету, один із засновників «Освенцімських зошитів», двічі висунутих Сенатом на здобуття Нобелівської премії миру[3], співавтор «Етично-деонтологічних правил Польського лікарського товариства»[3][4][5][6].

Життєпис

Родина Біркенфельд

Народився 11 вересня 1904 року в Тернополі (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Україна) в сім'ї єврейського лікаря Кароля Біркенфельда.

Вищу медичну освіту здобув 1928 року на лікарському факультеті Ягеллонського університету (ЯУ), після чого почав працювати в хірургічній клініці цього факультету, спочатку під керівництвом проф. Максиміліана Рутковського, а пізніше — Яна Глятцеля[6].

Під час Другої світової війни перебував у Варшаві. Працював у відділенні нейрохірургії клінічної лікарні ім. Дитятка Ісуса Варшавського медичного університету, завідував хірургічною поліклінікою. Щоб вижити протягом війни, йому довелося прийняти національність шуряка. За участь у Варшавському повстанні отримав Варшавський повстанський хрест. Після війни повернувся у Краківську медичну академію (березень 1945), де займав посаду завідувача Першої кафедри і хірургічної клініки Ягеллонського університету. 1953 року призначається «надзвичайним професором». Обіймав посаду заступника голови, а в 1966-1968 роках — голови Головного правління Товариства польських хірургів. Був членом багатьох польських і зарубіжних наукових товариств. У 1960-х і 1970-х роках рада лікарського факультету подавала клопотання про присвоєння вченого звання «звичайного професора», яке йому так і не було надано. У 1974 році вийшов на пенсію[6].

Наукова діяльність

Був продовжувачем краківської школи хірургів щитоподібної залози. Цікавився, зокрема, і хірургією шлунка, кишковика та жовчних проток, а також питаннями хірургії похилого віку. Завдяки вдосконаленням операційної техніки знизив у клініці смертність при операціях з приводу гіперактивної щитоподібної залози з рівня 5,3% у 50-х роках ХХ ст. до рівня 0,8% наприкінці 60-х років. Був у Польщі одним із піонерів хірургічного лікування новоутворень стравоходу і нижнього стравохідного сфінктера, успішно впроваджував техніки формування штучного заднього проходу та розв'язував психологічні проблеми оперованих пацієнтів. Однією з його пристрастей була історія хірургії[6].

Публікації

Є автором кількох підручників для вищої школи і понад двохсот наукових праць, опублікованих на батьківщині і за кордоном[6]. Частина праць торкалася історії польської хірургії і проблем деонтології, зокрема:

  • «Lekarz i jego chorzy» (Лікар та його хворі)[7],
  • «W służbie zdrowia i życia ludzkiego» (На службі здоров'ю і життю людини)[8],
  • «Profesorowie Wydziału Lekarskiego UJ jako uczeni i żołnierze ruchu oporu»[9],
  • «Sylwetki chirurgów polskich»[10],
  • «Zarys dziejów chirurgii polskiej» (Начерк історії польської хірургії)[11] Ініціатором видання цієї книжки була Історична комісія Товариства польських хірургів.

Юзеф Богуш писав або редагував розробки, адресовані медичним сестрам, наприклад:

  • «Chirurgia dla pielęgniarek»[12],
  • «Encyklopedia dla pielęgniarek»[13]

Вагомі його заслуги і як співзасновника та головного редактора «Освенцімських зошитів» (пол. Zeszyty Oświęcimskie) краківського медичного журналу «Пшеґльонд лєкарскі», які присвячено доскіпливому документуванню подій Другої світової війни і водночас пошуку шляхів зближення польського та німецького народів[6].

Примітки

  1. ↑ а б Auszug aus dem Todesregister, Standesamt Siegen Nr 427/1993
  2. ↑ Nauka Polska
  3. ↑ а б Zdzisław Jan Ryn. W 66. rocznicę wyzwolenia obozu Auschwitz-Birkenau (PDF). Alma Mater Nr 133 (пол.). www2.almamater.uj.edu.pl. с. 53–55. Процитовано 1 червня 2012.
  4. ↑ Współpraca Towarzystwa Lekarskiego Krakowskiego I Okręgowej Izby Lekarskiej w Krakowie z lekarzami z zagranicy, szczególnie pochodzenia polskiego (PDF) (пол.). www.tlk.cm-uj.krakow. Процитовано 2 червня 2012.
  5. ↑ Prof. Józef Bogusz (1904–1993), Uniwersytet Jagielloński. Lista pamięci, www.uj.edu.pl, data dostępu: 2012-06-01
  6. ↑ а б в г д е Rita Pagacz-Moczarska. Życie pełne pasji. Alma Mater Nr 60/2004 (пол.). www3.uj.edu.pl. Процитовано 24 жовтня 2014.
  7. ↑ Józef Bogusz: Lekarz i jego chorzy. Wydawnictwo Literackie 1979 r., wyd. 2. PZWL 1984 r.. 
  8. ↑ Zdzisław Gajda, Józef Bogusz: Chirurgia w dobie zaborów > Kraków. W: W służbie zdrowia i życia ludzkiego. Ss. 79–130. 
  9. ↑ Julian Aleksandrowicz, Józef Bogusz, Bronisław Mach, Zdzisław Marek: Profesorowie Wydziału Lekarskiego UJ jako uczeni i żołnierze ruchu oporu. Zakład Narodowy im. Ossolińskich. ISBN 8304009439. 
  10. ↑ Witold Rudowski, Józef Bogusz: Sylwetki chirurgów polskich. Polska Akademia Nauk, Zakład Narodowy im. Ossolińskich. ISBN 83-04-01253-7. 
  11. ↑ Józef Bogusz, Krzysztof Brożek, Tadeusz Brzeziński, Zdzisław Gajda, Roman Góral, Andrzej Karwowski, Andrzej Kortas, Roman Meissner, Wojciech Noszczyk, Teresa Ostrowska, Witold Rudowski, Eugeniusz Sieńkowski, Stanisław Szyszko, Andrzej Śródka, Wanda Wojtkiewicz-Rok. Przedmowa – Aleksander Gieysztor; Posłowie – Jan Nielubowicz: Zarys dziejów chirurgii polskiej. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1989. 
  12. ↑ Józef Bogusz: Chirurgia dla pielęgniarek. Warszawa: Państwowy Zakład Wydawnictw Lekarskich, 1964. 
  13. ↑ red. Józef Bogusz: Encyklopedia dla pielęgniarek. Warszawa: Państwowy Zakład Wydawnictw Lekarskich, 1990. ISBN 83-200-1191-4. 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Юзеф Богуш