Засновники КРНС не підтримали відхід Юліана Романчука від політики «нової ери» і створення в 1896 році під час виборів до віденського парламенту блоку з москвофілами. Часопис «Руслан» звинувачував Ю. Романчука і Народну Раду у національній зраді і політичній короткозорості. З обраних 9 українських послів у 1897 році від Галичини до Державної Ради 6 представляли КРНС (О. Барвінський, А. Вахнянин, І. Гробельський, М. Каратницький, Є.Мандичевський, В. Охримович). На першому засіданні парламенту вони створили Руський посольський клуб, а 1 квітня1897 року разом з християнськими депутатами від чехів, словенців, хорватів і сербів утворили «Слов'янський християнсько-національний клуб». КРНС мав представництво у Галицькому крайовому сеймі. Союз:
стояв на позиціях легітимної опозиції до австрійської адміністрації і повної вірнопідданості цісарському престолу та австрійській монархії;
визнавав за українцями право на створення в рамках австрійської імперії національного коронного краю, але також і право в майбутньому на побудову соборної незалежної Української держави;
виступав за рівноправність української мови в крайовій адміністрації, судівництві, шкільництві;
вимагав відкриття нових українських початкових середніх шкіл, гімназій;
На виборах 1907 року до австрійського парламенту КРНС не здобув жодного мандата. Ослаблення КРНС призвело до його реорганізації і створення навесні1911 року ХСП.
Діяльність
За статутом ХСП — політичне товариство з осідком у Львові, що ставило собі за мету вводити практичні постулати християнства в суспільне життя на користь людини і народу. Формами діяльності ХСП були різноманітні збори, сходини, петиції, звернення, участь у виборах, підтримка християнської преси. До ХСП могли належати тільки повнолітні чоловіки католицького віровизнання. Управа ХСП була зосереджена в руках обраної старшини з 9 чоловік. Першим головою партії обрано О. Барвінського. У рамках ХСП діяли секції, створені за професійними, становими та іншими інтересами. До складу партії входили селяни, робітники, але більшість складала інтелігенція (вчителі, священики). ХСП мала свої осередки в ряді міст Галичини.
ХСП була малочисельною організацією і значної ролі в політичному житті Галичини не відігравала. За релігійний характер, консерватизм і стосунки з польськими політичними колами ХСП часто критикували інші українські партії, особливо радикали. Партія виступала за проведення змін у політичному, суспільному, культурному і економічному житті шляхом реформ. Закликала українські політичні об'єднання підтримувати австрійську монархію як гарант всестороннього національного розвитку українців. У зверненнях до польських політичних організацій закликала не підтримувати антиукраїнські сили, зокрема москвофілів та наголошувала на тому, що антиукраїнська політика деяких польських партій і діячів шкідлива насамперед для польської справи. Вимагала заборонити діяльність москвофільських організацій в Галичині. Партія відстоювала права української мови в краю, вимагала від австрійської адміністрації відкриття українського університету у Львові та нових шкіл. ХСП опікувалася сім'ями померлих священиків і молодими сільськими парохами.
Серед провідних членів ХСП були О. Барвінський, К. Студинський, Д. Лопатинський, О. Маковей, Й. Романович, отець Ю. Дзерович, Я. Гординський, І. Кокорудз, Р. Ковальов та інші.
