Gente Ruthenus, natione Polonus

Gente Ruthenus, natione Polonus[a] («З роду русин, нації польської»[b][2] — означення політичної та національної самоідентифікації полонізованих русинів.

Історія

Авторство історично приписували русько-польському мислителю доби Відродження Станіславу Оріховському, який в умовах зниклої руської державності окреслив нову політичну ідентичність руської шляхти з одночасно сильним усвідомленням свого руського походження, але в той же час визнанням своєї приналежності до «польської політичної нації»[c]. Пізніші дослідження цього виразу показали що формулювання яке йому приписують «gente ruthenus, natione polonus» він не вживав[4], а найбільш наближеним до нього було «gente Roxolani[d], natione vero Poloni» чи як він сам себе називав «homo ex Ruthenis ortus, Romano tamen ritu»[e]. Останнє мало підкреслити що русини могли бути різного віросповідання. Нині такі трактування Оріховського ставляться під сумнів через його пропольську заангажованість.[6]

Дана самоідентифікація набула широкого поширення в Галичині в XIX ст. серед русинів які свідомо обирали польськість як нову ідентичність і таким чином могли себе реалізувати (І. Вагилевич, О. Криницький, Ю. Лаврівський), а також представників давньої полонізованої руської аристократії які “пригадували” й апелювали до свого руського походження (В. Дідушицький, Ю. Коссак, Л. Сапіга). Наголошення на "руськості" надавало останнім легітимне право представляти руський народ, і при цьому пропагувати поняття “спільної вітчизни” та “братерства” народів в цілях перевести руське питання на польські засади.[2] Зокрема за часів Весни народів вони утворили свій політичний комітет — Руський Собор та його видання — «Дневникъ Рускій», які проте значно поступились у популярності cвятоюрцям і Головній Руській Раді. Не зважаючи на це вони всеодно змогли отримати чільні посади на Слов'янському конгресі у Празі під час дискусії щодо українського питання[pl].

Сучасність

Нині це і похідні означення вживаються в ретроспективі для окреслення представників полонізованих українських, білоруських і литовських шляхетських родів різних періодів минулого.[7]

Також від нього були утворені похідні «gente ruthenus, natione lithuanus» та «gente polonus, natione lithuanus» для окреслення русинів[8] та поляків які мешкали у Великому князівстві, і попри походження почували себе в першу чергу його громадянами — литвинами.[9]

Коментарі

  1. ↑ Залежно від джерела також Gente Ruthenum, nation Polonum або Gente Rutheni, natione Poloni.
  2. ↑ пол. z rodu Rusin, z narodu Polak[1]
  3. ↑ За часів Речі Посполитої польський етнонім означав не етнічну, а політичну приналежність до «польського політичного народу» — шляхти.[3]
  4. ↑ Згідно сарматської легенди руська шляхта походила від племені роксолан, через що автори епохи Відродження вживали цю назву як синонім руського етноніма.
  5. ↑ укр. людина руського роду, римського обряду[5]

Примітки

  1. ↑ "Wojna na mapy", "wojna na słowa"onomastyczne i międzykulturowe aspekty polityki językowej II Rzeczpospolitej w stosunku do mniejszości ukraińskiej w Galicji Wschodniej w okresie międzywojennym
  2. ↑ а б “РУСИНИ ПОЛЬСЬКОЇ НАЦІЇ” (GENTE RUTHENI, NATIONE POLONI) В ГАЛИЧИНІ ХІХ ст. І ПОНЯТТЯ “ВІТЧИЗНИ”
  3. ↑ Od narodu historycznego do wspólnoty etnicznej. Przemiany w polskiej refleksji nad narodem po 1864 roku.
  4. ↑ David Althoen, «Natione Polonus and the Narud Szlachecki: Two Myths of National Identity and Noble Solidaryty», с. 494-499
  5. ↑ «ЖОНАТИЙ КСЬОНДЗ»: СПРАВА З ОДРУЖЕННЯМ СТАНІСЛАВА ОРІХОВСЬКОГО-РОКСОЛАНА 1551 р.
  6. ↑ Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. — К., Інститут історії України НАН України, 2015. — Т. III. — 396 с
  7. ↑ Польские рады Белорусских земель: из истории борьбы за союз с Польской республикой (1918–1920)
  8. ↑ Filon Kmita Czarnobylski: gente Ruthenus natione Lithuanus?
  9. ↑ KULTŪROS ISTORIJOS IR ANTROPOLOGIJOS BAKALAURO STUDIJŲ PROGRAMOS MODULIAI IR TEMOS[недоступне посилання]