Фрідріх-Казимир Кеттлер нім. Friedrich Kasimir Herzog in Livland, zu Kurland und Semgallen, Fürst zu Pilten
Портрет Кеттлера
Герцог Курляндії і Семигалії
1 січня 1682 — 22 січня 1698[1]
Попередник:	Яків Кеттлер
Наступник:	Фрідріх-Вільгельм Кеттлер
Народження:	6 липня 1650(1650-07-06) Мітава, Курляндія
Смерть:	22 січня 1698(1698-01-22) (47 років) Мітава, Курляндія
Поховання:	Мітавський палац
Національність:	німець
Релігія:	лютеранин
Рід:	Кеттлери
Батько:	Яків Кеттлер[2][3]
Мати:	Луїза-Шарлотта[2][3]
Шлюб:	Софія-Амалія (1675–1688) Єлизавета-Софія (1691—1698)
Діти:	Фрідріх, Марія-Доротея, Елеонора-Шарлотта, Амалія-Луїза, Христина-Софія, Фрідріх-Вільгельм, Леопольд-Карл
Медіафайли у Вікісховищі

Фрі́дріх-Казими́р фон Ке́ттлер (нім. Friedrich Kasimir von Kettler; 6 липня 1650(16500706) — 22 січня 1698^[1]) — герцог Курляндії і Семигалії (1682 — 1698). Імперський князь^[4]. Представник німецької династії Кеттлерів. Народився в Мітаві, Семигалія^[5]. Син курляндського герцога Якова Кеттлера і бранденбурзької маркграфині Луїзи-Шарлотти. Виховувався при дворі свого дядька, бранденбурзького маркграфа Фрідріха-Вільгельма. Брав участь у французько-голландській війні (1673—1674) на боці Голландії та Бранденбургу. Очолив герцогство після смерті батька (1682). Склав васальну присягу на вірність Речі Посполитій (1683). Виснажив скарбницю через пристрасть до розкошів і розваг, спричинив економічний занепад власної держави^[6]. Перебував у постійному конфлікті з місцевим лицарством^[6]. Допомагав полякам у польсько-турецькій війні (1685). Напередодні Великої північної війни уклав із московським царем Петром І династичний союз, скерований проти Швеції (1697), і фатальний для майбутнього Курляндії^[6]. Одружувався двічі: із нассау-зігенською графинею Софією-Амалією (1675) і своєю кузиною, бранденбурзькою маркграфинею Єлизаветою-Софією (1691). Помер у Мітаві, похований у Мітавському палаці. Його спадкоємцем став син від другого шлюбу, 5-річний Фрідріх-Вільгельм.

• Фрі́дріх-Казими́р Ке́ттлер (нім. Friedrich Kasimir Kettler, латис. Frīdrihs Kazimirs Ketlers, пол. Fryderyk Kazimierz Kettler; лат. Fridericus Casimirus) — з родовим прізвищем^[7].
• Фрі́дріх-Казими́р фон Ке́ттлер (нім. Friedrich Kasimir von Kettler) — з родовим прізвищем.
• Фрі́дріх ІІ Казими́р (нім. Friedrich II. Kasimir) — за номером правителя; другий з таким іменем після свого двоюрідного діда Фрідріха І.
• Фрі́дріх ІІ Курля́ндський (нім. Friedrich II. von Kurland) — за номером правителя і короткою назвою країни.
• Фрі́дріх ІІ Курля́ндський і Семига́льський (нім. Friedrich II. von Kurland und Semgallen) — за номером правителя і повною назвою країни.

Фрідріх-Казимир народився 6 липня 1650 року в Мітаві, в родині курляндського герцога Якова Кеттлера та його дружини, бранденбурзької маркграфині Луїзи-Шарлотти Гогенцоллерн^[8]. Новонароджений був найстаршим сином подружжя^[9].

1658 року, під час польсько-шведської війни, шведи захопили Мітаву і полонили герцога Якова разом із родиною. В листопаді полонених перевели до Риги, а влітку 1659 року відвезли до Івангорода. Фрідріх-Казимир провів там під арештом цілий рік^[10].

Після підписання Олівського миру в 1660 році герцог Яків і члени його родини отримали свободу. 7 липня вони повернувся до звільненого герцогства і тимчасово оселилися в Гробіні. Звідти герцогиня Луїза-Шарлотта вирушила до Берліна брати участь у поділі спадку своєї покійної матері^[11]

Фрідріха-Казимира виховували у Берліні, при дворі його дядька, бранденбурзького маркграфа Фрідріха-Вільгельма^[6]. Хлопець вчився юриспруденції та державному управлінню^[1] в Ерлангенському університеті^[9]. Згідно зі звітами наставника Ганса-Генріха Флеммінга курляндський принц мав деякі таланти до навчання, але був поверховим, слабовольним і нерішучим юнаком^[6]. Оскільки особливих успіхів у науках не спостерігалося, хлопця відправили подорожувати європейськими дворами^[6]. Завдяки цьому він вивчив декілька іноземних мов^[9].

Під час тривалого перебування у Франції Фрідріх-Казимир дуже сильно захопився французькою придворною культурою і ледь не навернувся до католицизму^[6]. Його вихователям здавалося, що він і справді прийняв нову віру таємно^[6]. Аби врятувати принца від віровідступництва і французького впливу, бранденбурзький маркграф Фрідріх-Вільгельм, відправив його в 1672 році на військову службу до протестантської Голландії^[6].

Протягом 1672—1674 років Фрідріх-Казимир командував курляндським кавалерійським полком у французько-голландській війні^[6]. До його почту входив Франц Лефорт, один із майбутніх реформаторів Московії. На голландські гроші принц додатково найняв у Курляндії ще три полки добровольців під командуванням Шедля, які вирушили з Лібави на кораблі «Яків» до Голландії^[9].

Фрідріх-Казимир відзначився у ряді боїв проти французів^[6], але через санкції, які французький король Людовик XIV наклав на герцогство Курляндії та Семигалії, а також протести польського сейму^[9], був змушений полишити театр бойових дій зі своїми військами. Принц тривалий час мешкав Німеччині^[6], не повертаючись додому.

15 (25) жовтня 1675 року Фрідріх-Казимир одружився в Гаазі із графинею Софією-Амалією, донькою нассау-зігенського графа Генріха^[12][1]. За іншими даними весілля відбулося 5 жовтня 1675 року^[9], або у вересні 1678 року в Мітаві^[6]. У цьому шлюбі Софія народила сина і 4 доньки^[1].

Після одруження Фрідріх-Казимир став допомагати батькові Якову в управлінні Курляндсько-Семигальським герцогством^[6]. За батьківським заповітом від 1677 року він отримав маєтки і рудник у Бранденбурзі, а також інші доходи, переважно з торгівлі із данськими володіннями в Норвегії та Ісландії^[9].

1 січня 1682 року, після смерті герцога-батька Якова, Фрідріх-Казимир очолив Курляндію та Семигалію^[6][9].

18 березня 1683 року він отримав інвеституру від Речі Посполитої у Варшаві, склавши васальну присягу на вірність польському королю Яну III. Церемонія відбувалася за посередництва курляндського посла, барона Генріха Путткамера, а також ландмаршала Дітріха Альтенбокума, в присутності братів нового герцога — Фердинанда і Олександра^[9].

Головною проблемою для Фрідріха-Казимира стало питання спадщини його братів Фердинанда і Олександра, які вимагали справедливого поділу землеволодінь покійного батька^[6]. За втручання короля Яна ІІІ і Речі Посполитої герцог викупив частку братів за величезну суму — 200 тисяч таллерів^[9]. Внаслідок цього усе герцогство опинилося у великій фінансовій скруті^[6].

Фрідріх-Казимир не мав видатних управлінських здібностей батька. Він намагався підтримувати промисловість і розвивати торгівлю, але йому бракувало системності і наполегливості^[9]. Погана організація господарства й високі податки не приносили бажаного прибутку, тому герцог став закладати лихварям майно або продавати іноземцям мануфактури і підприємства, засновані його ж батьком^[6][8]. Відбулося знецінення монети, що поглибило економічну кризу.

За правління Фрідріха-Казимира розквітло військове найманство задля поповнення державної скарбниці^[6]. Так, 1682 року він уклав із данським королем Крістіаном V угоду про постачання 1,2 тисяч курляндських вояків до Данії в обмін на золото^[6]. Подібні угоди існували з Бранденбургом, Голландією, Швецією, Священною Римською імперією.

На відміну від своїх попередників, Фрідріх-Казимир скеровував гроші не на великі політичні проекти, а на розкоші^[6]. Він хотів перетворити Мітаву на Версаль^[9]: часто проводив пишні бали і бенкети, соколині лови і військові паради^[6]; утримував французькі оркестри^[9], італійську оперу^[9][8], придворну капелу, мисливський відділ, велику конюшню, а також потішну гвардію із 66 кінних лейб-гвардійців, 95 піхотинців і 70 драгунів^[8][1]. Крім цього, щедрий, але марнославний герцог фундував великі сади і парки за французьким взірцем^[8].

Наслідки такого господарювання позначилися на репутації герцогства і Фрідріха-Казимира^[6]. Курляндське лицарство, яке корилося волі його батька-будівника, перестало слухатися герцога-гультяя. Деякі поміщики відмовлялися складати присягу на вірність новій владі^[9]. Загравання Фрідріха з міщанством, зривання ландтагів і скуповування шляхетського землеволодіння налаштувало проти нього більшість лицарів. Деякі з них скаржилася польській короні про недієздатність Фрідріха-Казимира, вимагаючи його відставки^[6].

1683 року спалахнула Велика турецька війна, а з нею — польсько-турецька. Як васал польської корони Фрідріх-Казимир був змушений взяти у ній участь. Податковий тягар на населення герцогства збільшився^[6].

1685 року Фрідріх-Казимир особисто очолив контингент курляндських військ і прибув у розпорядження гетьмана Станіслава Яблоновського^[9][13]. Разом із поляками та русинами курляндці ходили походом на Буковину, але особливих звитяг не здобули^[6].

Поряд з цим Фрідріх-Казимир готувався до майбутнього зіткнення зі Швецією у Великій Північній війні^[6]. Міждержавна торгівля на Балтиці, що була найважливішим джерелом доходу герцогства, стала занепадати^[6].

За правління Фрідріха-Казимира загострилося релігійне протистояння між лютеранами і католиками в Курляндії та Семигалії. Нехтуючи обуренням місцевої громади, герцог дозволив єзуїтам збудували резиденцію у Мітаві. Ландтаг критикував Фрідріха за небажання захищати лютеранську церкву, а також за потурання небезпечній ситуації в Пільтені^[6] — на нього претендував католицький лівонський єпископ Миколай Поплавський, який від 1685 року з дозволу короля Яна III титулувався єпископом Пільтенським^[6].

1685 року герцог уклав із Пільтеном договір, пішовши назустріч місцевому лицарству. Він прагнув зламати опір опозиційної партії, що мала підтримку в Польщі^[8].

Тим не менш, Фрідріх-Казимир, який з юності симпатизував католикам, не бажав виконувати своїх обов'язків захисника лютеранства. Лише після смерті герцога та закінчення Великої Північної війни активність католицьких місіонерів у Курляндії різко зменшилася^[6].

1688 року Фрідріх-Казимир втратив дружину Софію-Амелію. Аби розвіятися, він вирушив у подорож по Німеччині, яка тривала аж три роки і спустошила державну скарбницю^[6].

Герцог двічі відвідав Карлсбад, а також побував у Гаазі, де зустрічався із Вільгельмом ІІІ Оранським^[9]. 14 січня 1690 року, перебуваючи у Відні, Фрідріх-Казимир отримав від імператора Священної римської імперії омріяний спадковий титул «ясновельможного» як подяку за постачання курляндських солдатів^[6]. Це звертання стало доповненням до титулу імперського князя, який отримав його батько для себе і своїх нащадків ще 1654 року^[6].

Невдовзі після цього, 29 квітня 1691 року у Берліні Фрідріх-Казимир одружився зі своєю кузиною, Єлизаветою-Софією, донькою бранденбурзького курфюрства Фрідріха-Вільгельма^[8][6][9]. Вона поділяла смаки і схильності чоловіка, внаслідок чого пишність і витрати мітавського двору лише збільшилися^[8][6].

Від батька Фрідріх-Казимир перейняв величезне заморське багатство: колонію на Тобаго, землі в Гамбії, а також численний курляндський флот. Однак ефективно скористатися цим спадком герцог не зміг^[9].

У 1684 і 1686 роках він відправив експедиції на чолі з капітаном Шеллем і маршалом Альтенбокумом для підтримання торгівлі із американською колонією на Тобаго. Обидві місії виявилася безуспішними — 1690 року останні курляндські колоністи покинули цей острів і повернулися до Європи^[9].

Не бачачи перспектив у розвитку колоній, Фрідріх-Казимир двічі намагався продати Тобаго бранденбурзькому курфюрсту в 1687 і 1691 роках, але непомірна ціна та невирішеність питання приналежності острова, на який претендувала Англія, зірвали ці проекти^[9]. Врешті-решт, 1693 року герцог віддав знелюднену колонію англійцям.

24 квітня 1697 року Фрідріх-Казимир приймав у Мітаві московського царя Петра І, який інкогніто їхав до Європи^[6]. Сподіваючись на союз Курляндсько-Семигальського герцогства із Московією в боротьбі проти Швеції, герцог запропонував царю укласти міждинастичний шлюб. Петро І пообіцяв видати одну з царівн за малолітнього спадкоємця курляндського престолу Фрідріха-Вільгельма, рідного сина Фрідріха-Казимира^[6].

Згодом цією царівною стала Анна, небога Петра І, майбутня російська імператриця. Шлюб між нею і Фрідріхом-Вільгельмом, став фатальним для Курляндського герцогства: воно потрапило в орбіту московитів, які інтригами вижили династію Кеттлерів і через сторіччя анексували його^[6].

22 січня 1698 року Фрідріх-Казимир помер у Міттаві. Його сину-спадкоємцеві Фрідріху-Вільгельму було лише 5 років. За законом управління герцогством мусило перейти до регентів — верховних радників^[8].

• 1697, травень:
  • нім. Wir Friedrich Casimir von Gottes Gnaden in Liefland zu Curland und Semgallen Herzog^[14].
  • укр. Ми, Фрідріх-Казимир, Божою милістю, герцог Курляндський і Семигальський в Лівонії.

• Батько: Яків (1610—1682), герцог Курляндії і Семигалії.
• Матір: Луїза-Шарлотта Бранденбурзька (1617–1676).
• 1-а дружина (∞ 1675): Софія-Амалія Нассау-Зігенська (1650–1688)
  • Фрідріх (1682—1683), помер неповнолітнім.
  • Марія-Доротея (1684—1743) ∞ 1703: Альберт-Фрідріх фон Гогенцоллерн (1672—1731).
  • Елеонора-Шарлотта (1686—1748) ∞ 1714: Ернст-Фердинанд Бранденбург-Бевернський (1682—1746).
  • Амалія-Луїза (1687—1750) ∞ 1708: Фрідріх-Вільгельм-Адольф Нассау-Зігенський (1680—1722).
  • Христина-Софія (1688—1694), померла неповнолітньою.
• 2-а дружина (∞ 1691): Єлизавета-Софія Бранденбурзька (1674—1748).
  • Фрідріх-Вільгельм (1692—1711), герцог Курляндії і Семигалії. ∞ 1710: Анна Іванівна (1693—1740), російська імператриця.
  • Леопольд-Карл (1693—1697), помер неповнолітнім.

• Castelli, Nicolò di. Paean Epithalamius, Cum Serenissimus &c. Princeps ac Dominus Dn. Fridericus Casimirus, Curlandiae & Semigalliae Dux, &c. &c. auspicatissimo connubio sibi iungeret Serenissimam Principem ac Dominam Dn. Elisabetham Sophiam, Marchionissam Brandenburgicam &c. &c. Halle, Saale : Universitäts- und Landesbibliothek Sachsen-Anhalt, 1691.
• Brandts, J.C. Aufzeichnungen über Ereignisse und Hoffestlichkeiten aus der Zeit Herzog Friedrich Casimirs von Kurland und den nächstfolgenden Jahren 1689-1701. Mitau: Steffenhagen, 1892.
• Ms.L.s. (F. Casimirus) to Charles Middleton, 2nd earl of Middleton; Mitaviae [i.e. Mitau 21 Aug 1686.] [Архівовано 5 жовтня 2019 у Wayback Machine.]

• Arbusov, L. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
• Cruse, K. W. Curland unter den Herzögen. Mitau: Reyher, 1833, Bd. 1, S. 192—216, 326—345.
• Gebhardi, L. A. Geschichte des Herzogtums Kurland und Semgallen. Halle, 1789. S. 109—119.
• Eckert, W. Kurland unter dem Einfluss des Merkantilismus. Riga, 1927.
• Schiemann, Th. Herzog. Friedrich Wilhelm // Baltische Monatsschrift. 1873, Bd. 22 (4) [1] [Архівовано 9 травня 2021 у Wayback Machine.]
• Seraphim, A. Die Geschichte Des Herzogtums Kurland: 1561—1795. Reval: F. Kluge, 1904.
• Wittram, R. Baltische Geschichte. Munich: Verlag R. Oldenbourg, 1954.
• Ziegenhorn, Christoph Georg von. Staatsrecht der Herzogthümer Curland und Semgallen. Königsberg, 1772.

• Schiemann, Theodor. Friedrich Kasimir Kettler // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1882, Band 15, S. 685–688.
• Neander, Irene. Friedrich Kasimir Kettler. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1961, Band 5, S. 513 f. (Digitalisat).
• Przyboś, A. Fryderyk Kazimierz ks. kurlandski (1650-1698) // Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1958, T. 7, s. 165—166. [2] [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фрідріх-Казимир Кеттлер

• Kettler, Friedrich Kasimir (1650-1698) // // Baltisches biografisches Lexikon digital.
• Friedrich Casimir Kettler Herzog v.Kurland // Descendants of Charlemagne.
• Kettler family [Архівовано 28 лютого 2015 у Wayback Machine.] // Genealogy.eu.