Данія-Норвегія

Kongeriget Danmark og Norge
Королівство Данії і Норвегії
1524–1533
1537–1814
Прапор Данія-Норвегія
Прапор
Данія-Норвегія
Герб
Девіз
Regna firmat pietas[en]
("Благочестя зміцнює царства")[2]
Використовувався у 1588–1648
Гімн
Kong Christian stod ved højen mast
"Король Крістіан стояв біля високої щогли"
Використовувався у 1780–1814[3]
Данія-Норвегія: історичні кордони на карті
Данія-Норвегія: історичні кордони на карті
Мапа Данії–Норвегії, прибл. 1780
СтолицяКопенгаген (Данія)
Осло (Норвегія)
МовиОфіційна:

данська, німецька, латинська

Також:
норвезька, ісландська, фарерська, саамська, гренландська
Релігії1524–1533
католицизм
1537–1814
лютеранство
Форма правліннямонархія
Законодавчий органРіґсрод і Герредаг
Історичний періодРано сучасна Європа
• Засновано
1537
• Ліквідовано
1814
Площа
• 1780
487 476 км2
Населення
• 1645
1 315 000 осіб
• 1801
1 859 000 л.
Валютаданський ріґсдалер
норвезький ріґсдалер
Попередник
Наступник
Кальмарська унія
Данська унітарна держава[en]
Швеція-Норвегія
Норвегія
Графство Ларвік (1814–1817)[en][5]
Сьогодні є частиноюДанія Данія

Фарерські острови Фарерські острови
Ісландія Ісландія
Норвегія Норвегія
Швеція Швеція
Естонія Естонія
США США (1600—1680)
Велика Британія Велика Британія
Німеччина Німеччина
Гренландія Гренландія
Колонії
США США (1754—1814)
Індія Індія

Гана Гана
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Данія-Норвегія

Данія-Норвегія (дан. та норв. Danmark–Norge) — союз королівств Данії та Норвегії, до якого також входили норвезькі володіння Фарери, Ісландія та Гренландія. Однак у тої час цей термін не використовувався, а держава зазвичай називалася "den danske krone" (kron zu Dennemarck) або "Tvillingrigerne"[6]. Унію між королівствами було укладено 1536 року після закінчення Кальмарської унії, вона діяла до 1814 року. Назагал державу називали Королівством Данії, оскільки в союзі домінувала саме Данія. Столицею монархія була данська столиця Копенгаген. 1460 року король Кристіан I приєднав землі Шлезвігу та Гольштейну. Назва Данія-Норвегія виникла з титулу монарха: Король Данії та Норвегії, Вендів та Ґотів.

Адміністрація використовувала дві офіційні мови, данську та німецьку, і протягом кількох століть існували обидві Данська канцелярія[en] (данська Danske Kancelli) і Німецька канцелярія (данська Tyske Kancelli)[7].

Колонії

Данія–Норвегія та її володіння, прибл. 1800

За часів Данії-Норвегії вона постійно володіла різними заморськими територіями.

З XVII століття королівства придбали колонії в Африці, Карибському басейні та Індії. У період свого розквіту імперія становила близько 2,655,564.76 км2 (1,025,319 кв. мил.)[note 1], після розпаду унії, в 1814, всі заморські території увійшли до складу Данії.

Індія

Докладніше: Данська Індія

Данія-Норвегія утримувала численні колонії з XVII по XIX століття в різних частинах Індії. До колоній входили міста Транкебар[en] і Серампор[en]. Останні поселення, які контролювала Данія, були продані Сполученому Королівству в 1845. Права на Нікобарські острови були продані в 1869.

Кариби

Данія-Норвегія заснувала Датську Вест-Індію з центром на Віргінських островах. Ця колонія була однією з найтриваліших колоній Данії, поки її не продали Сполученим Штатам у 1917. Вона стала Віргінськими островами США.

Західна Африка

У регіоні Золотого узбережжя[en] Західної Африки Данія-Норвегія з часом також контролювала різні колонії та форти. Останні форти, що залишилися, були продані Сполученому Королівству в 1850 з Данії.

Див. також

Нотатки

  1. . Володіння Данії–Норвегії (станом на 1800)

Примітки

  1. Slagstad, Rune (2004), Shifting Knowledge Regimes: the Metamorphoses of Norwegian Reformism, Thesis Eleven, 77 (1): 65—83, doi:10.1177/0725513604044236, S2CID 145108242
  2. Frederiksborg Palace Church – History (дан.)
  3. Munk, kaj (2023). An Introduction to a Controversial Danish Priest, Playwright, and Debater in the Inter-Bellum (PDF). Aalborg University.
  4. A Forerunner to the Norwegian Council of State
  5. Unike dokument viser Larviks danske hemmelegheit. 26 червня 2021. Архів оригіналу за 26 червня 2021. Процитовано 26 червня 2021.
  6. Uffe Østergård: Europa. Identitet og identitetspolitik (1998).
  7. Rigsarkivets Samlinger. Arkivalier før 1848. Danske kancelli 1454–1848 [Архівовано 12 лютого 2006 у Wayback Machine.]; Rigsarkivets Samlinger. Arkivalier før 1848. Tyske kancelli [Архівовано 12 лютого 2006 у Wayback Machine.].