Данія-Норвегія (дан. та норв.Danmark–Norge) — союз королівств Данії та Норвегії, до якого також входили норвезькі володіння Фарери, Ісландія та Гренландія. Однак у тої час цей термін не використовувався, а держава зазвичай називалася "den danske krone" (kron zu Dennemarck) або "Tvillingrigerne"[6]. Унію між королівствами було укладено 1536 року після закінчення Кальмарської унії, вона діяла до 1814 року. Назагал державу називали Королівством Данії, оскільки в союзі домінувала саме Данія. Столицею монархія була данська столиця Копенгаген. 1460 року король Кристіан I приєднав землі Шлезвігу та Гольштейну. Назва Данія-Норвегія виникла з титулу монарха: Король Данії та Норвегії, Вендів та Ґотів.
Адміністрація використовувала дві офіційні мови, данську та німецьку, і протягом кількох століть існували обидві Данська канцелярія[en] (данська Danske Kancelli) і Німецька канцелярія (данська Tyske Kancelli)[7].
За часів Данії-Норвегії вона постійно володіла різними заморськими територіями.
З XVII століття королівства придбали колонії в Африці, Карибському басейні та Індії. У період свого розквіту імперія становила близько 2,655,564.76 км2 (1,025,319 кв. мил.)[note 1], після розпаду унії, в 1814, всі заморські території увійшли до складу Данії.
Данія-Норвегія утримувала численні колонії з XVII по XIX століття в різних частинах Індії. До колоній входили міста Транкебар[en] і Серампор[en]. Останні поселення, які контролювала Данія, були продані Сполученому Королівству в 1845. Права на Нікобарські острови були продані в 1869.
.svg)
.svg){kind=small}
