Лицарі були привілейованою частиною шляхти герцогства. Вони походили від родів середньовічних васалів Лівонського ордену та єпископів. Первісно лицарі були зобов'язані особисто прибувати з військом на запит свого сюзерена, але згодом набули права надсилати замість себе заступника — озброєного кіннотика. У XV—XVI ст. лицарі, що отримували за службу земельні наділи, перетворилися на землевласників, господарів угідь та маєтків у Курляндії та Семигалії. Сам термін «лицар» став синонімом терміну «шляхтич». Лицарі мали своїх представників — лицарських капітанів (Hauptmann), а також власні скарбниці. Після заснування герцогства його лицарі вважали герцога лише «першим серед рівних» й виступали проти будь-яких спроб посилення герцогської влади. З метою знищити конкуренцію угідь та офіційних посад в Курляндії і Семигалії, шляхта створила закриту лицарську корпорацію. Конституція герцогства «Формула управління» (Formula Regiminis), прийнята 1617 року, надавала лицарям право вирішувати, кого визнавати за лицаря. Відтоді «лицарями» називали лише тих шляхтичів, які були зайняті на державній службі.
