PROFILPELAJAR.COM

Франсуа І Лотаринзький
François I le Balafré de Lorraine, duc de Guise
Франсуа І Лотаринзький; François I le Balafré de Lorraine, duc de Guise
фр. François de Lorraine
Псевдо	Франсуа де Гіз
Народився	24 лютого 1519; Бар-ле-Дюк
Помер	24 лютого 1563 (44 роки); Сен-Ілер-Сен-Мемен
Поховання	Жуенвіль
Країна	Франція
Місце проживання	Франція
Діяльність	політик, військовослужбовець
Відомий завдяки	полководець, засновник Католицької ліги
Знання мов	середньофранцузька
Титул	duke of Guised, lord of Joinvilled, князь Жуанвілюd і baron of Lambescd
Посада	великий камергер Франціїd
Військове звання	генерал-полковник[d]
Конфесія	католицизм
Рід	Гізи
Батько	Claude of Lorraine, duke of Guised
Мати	Антуанетта де Бурбон-Вандом
Брати, сестри	René of Lorraine, marquis of Elbeufd, Шарль де Гіз, кардинал Лотаринзький, Claude of Lorraine, duke of Aumaled, Louis I of Lorraine, cardinal of Guised, Марія де Ґіз, Louise of Lorrained і François de Guised
У шлюбі з	Анна д’Есте
Діти	Генріх I де Гіз, Charles of Lorraine, duke of Mayenned, Louis II of Lorraine, cardinal of Guised, Катерина-Марія Лотаринзька, Antoine de Guised, François de Guised і Maximilien de Guised
	;
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Див. також: Гіз

Франсуа І Лотаринзький (фр. François I le Balafré de Lorraine, duc de Guise; нар. 24 лютого 1519 — пом. 24 лютого 1563) — 2-й герцог Гіз, на прізвисько Мічений (фр. Ba'afré), син Клода де Гіза і Антуанетти де Вандом. Противник гугенотів, засновник Католицької ліги.^[7]

Діяльність

Франсуа Гіз до смерті батька носив титул графа Омальського, служив в армії короля Франциска I і був поранений при облозі Булоні в 1545 році. В бою був поранений, після поранення залишився шрам, що дав йому прізвисько.^[8] У 1547 р. він отримав титул герцога Омальського, король Генріх II призначив його головним ловчим і першим камергером. Він розділяв фавор короля з конетаблем Анном де Монморансі. У 1550 р. Франсуа успадкував герцогство Гіз і незабаром став принцом де Жуанвіль. У 1552 р. він очолив оборону Меца від наступу військ Карла V і змусив його відступити з втратою в 30000. У 1554 р. Гіз знову розбив імперські війська при Ренті. У 1557 р. внаслідок інтриг Монморансі Гіз був висланий з Парижа і призначений командиром армії в Італії. Здобув славу полководця, діючи проти іспанської армії. Також керував успішним взяттям англійського порту Кале 6 січня 1558 р. — останньої твердині англійців у Франції.

Війна з гугенотами

Новий король Франциск II усунув Монморансі і призначив новим конетаблем і головним намісником Гіза, який розділив свою владу з братом, кардиналом Карлом Лотаринзьким. Бурбони, як перші принци крові, проголосили себе радниками короля, але їх вплив був незначним. Їхній лідер, Антуан де Бурбон, мав одну мету — повернути Наварру, захоплену іспанцями. Об'єднавшись зі своїм братом, принцом Конде, він задумав скинути Гізів. Герцог Гіз був призначений генерал-губернатором королівства в 1560 році і мав завдання очистити країну від гугенотів. Його безжалісність і жорстокість викликали ненависть жителів. При Карлі IX головною фігурою у Франції стала королева Катерина Медічі. Призначивши себе регентом, королева відновила владу сім'ї Монморансі. Різке піднесення Бурбонів, лідерів гугенотів, змусило примиритися давніх ворогів — Гізів і Монморансі. У березні 1561 р. разом з маршалом Жаком д'Альбоном де Сен-Андре вони склали тріумвірат. В результаті 19 грудня в битві при Дре гугеноти були розбиті. Але Монморансі узятий в полон і Сен-Андре був убитий. Після падіння Конде, який був узятий в полон католиками, вождем гугенотів став адмірал Коліньї. У таборі католиків положення теж змінилося — після відходу Монморансі і д'Альбона Гіз став командувачем королівської армії. Франсуа Гіз вирішив обложити Орлеан, але в лютому 1563 р. його смертельно поранив фанатик-убивця.^[9]

Особисте життя

Гіза так боялися іспанці, що прозвали його «гранд Каптейн де Гіза». Герцог був одружений з Анною д'Есте (1531–1607), донькою герцога Феррарського і Ренатою Французькою, внучкою короля Людовика XII, яка народила 6 синів і дочку. Анна перша звинуватила Коліньї в убивстві чоловіка. Незабаром вона стала дружиною Якова Савойського.^[8]

Див. також

Примітки

↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
d:Track:Q953058 d:Track:Q1798125
↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с http://genealogy.euweb.cz/lorraine/lorraine6.html
↑ ^а ^б https://web.archive.org/web/20071105230900/http://blog.france2.fr/JOINVILLE/index.php/Les-ducs-de-guise-et-princes-de-joinville
↑ Lambesc sous l'Ancien régime (1692-1789): une principauté de Provence oubliée — 2008. — ISBN 978-2-35209-171-4
d:Track:Q22116514
↑ ^а ^б ^в Lundy D. R. The Peerage
d:Track:Q67129259 d:Track:Q21401824
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 квітня 2015. Процитовано 30 липня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2015-04-06 у Wayback Machine.]
↑ ^а ^б Архівована копія. Архів оригіналу за 27 січня 2012. Процитовано 8 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-01-27 у Wayback Machine.]
↑ Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.

Джерела

Майкл Баджент, Ричард Лей, Генри Линкольн «СВЯЩЕННАЯ КРОВЬ И СВЯЩЕННЫЙ ГРААЛЬ» http://e-lib.info/book^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Всесвітня історія Документи і матеріали 6-11 класи,-Х.: «Ранок», 2011 р. 288 с.
Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти 8 кл, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 239 с
https://web.archive.org/web/20120127015409/http://mirsistor.ru/
http://nobles.narod.ru/
https://web.archive.org/web/20150406124216/https://slovari.yandex.ru/~книги/БСЭ/