Франко Дзефіреллі

Франко Дзефіреллі
італ. Gianfranco Corsi Zeffirelli
італ. Franco Zeffirelli
Дзефіреллі у 1978 р.
Ім'я при народженніGianfranco Corsi
ПсевдоFranco Zeffirelli
Народився12 лютого 1923(1923-02-12)
Флоренція
Помер15 червня 2019(2019-06-15) (96 років)
Рим, Італія[1][2]
·хвороба
ПохованняЦвинтар Порте-Сантеd
Країна Італія
Місце проживанняРим
Діяльністьактор, модель, театральний і кінорежисер
Галузьпостановкаd[3] і кінорежисураd[3]
Відомий завдякикінорежисер
Alma materФлорентійський університет
Знання мовіталійська[4][3][5]
ЧленствоАкадемія витончених мистецтвd
Роки активності19501999[6]
ТитулЛицар Британської імперії
Посадасенатор Італії[d][7] і сенатор Італії[d][8]
ПартіяВперед, Італіє і Християнсько-демократична партія
Конфесіякатолик
Нагороди
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Медаль «За внесок у розвиток культури і мистецтва»
Медаль «За внесок у розвиток культури і мистецтва»
Лицар-Командор ордена Британської імперії
IMDbID 0001874
Сайтfrancozeffirelli.it

Фра́нко Дзефіре́ллі (італ. Franco Zeffirelli, ім'я при народженні — Джанфра́нко Ко́рсі, італ. Gianfranco Corsi, 12 лютого 1923(19230212), Флоренція — 15 червня 2019,[9] Рим) — італійський кінорежисер та сценарист, член італійського сенату з 1994 по 2001, представляв консервативну партію Forza Italia. Володар премії BAFTA за найкращий дизайн, номінований на премію «Оскар» за фільм «Ромео і Джульєтта».

Біографія

Позашлюбна дитина багатого торговця текстилем Отторіно Корсі і його партнерки-кравчині. Отримав ім'я Джанфранко Корсі. Народився в місті Флоренція. Батько мав другу родину і не схотів брати хлопця до себе.

У віці шести років Франко став сиротою, бо померла його мати. Його вихованням опікувались суворі пані з британської діаспори. Виховання отримав у коледжі монастиря Св. Марка у Флоренції. Про своє несолодке дитинство пізніше він розповість в автобіографічній стрічці — «Чай з Муссоліні». Але вивчив англійську. Працював як модель і декоратор в театрі.

Значний вплив на юнака мала також тітка Інес Альфані Телліні, що виступала на сцені як сопрано.

В роки 2-ї Світової війни подався до партизан і зустрівся з армією англійців з 1-го Гвардійського полку. Був у них перекладачем.

Повернувся у Флоренцію, де вивчав у міському університеті архітектуру і мистецтво, з 1945 р. займається театром.

Після зустрічі з Лукіно Вісконті перейшов на працю в кіно. Франко Дзефіреллі — це псевдонім митця.

Знання англійської дало можливість працювати в Лондоні і Нью-Йорку, де був режисером-постановником власних вистав.

Його кіноопери дали змогу знімати і працювати з зірками оперних сцен, серед них -Джоан Сазерленд Пласідо Домінго, Катя Річареллі, Хуан Понс, Марія Каллас, Тіто Гоббі.

Не менш важлива і робота з зірками музики, серед яких — Герберт фон Караян, Бернстайн . Серед його знайомих — Коко Шанель і декілька всесвітньо відомих кінорежисерів.

У 2008 р. вийшла з друку книга (Franco Zeffirelli, Autobiografia, Mondadori, coll. Oscar bestsellers, 2008 ISBN 8804575212;)

Дзеффіреллі не приховував своєї гомосексуальності.

Помер після тривалої хвороби 15 червня 2019 року.[10]

Нагороди

У 1977 р. — кавалер ордену «За заслуги перед Італійською республікою».

У 1999 р. отримав премію «Кришталева куля» на міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах за особисто цінний внесок в розвиток кіно.

В 2004 р. отримав звання лицаря від Королеви Британії (єдиний серед італійців) за популяризацію англійського театрального мистецтва в кіно.

Фільмографія

Режисер

Сценарист

  • Приборкання норовливої, 1967
  • Травіата, 1982
  • Гамлет, 1990
  • Горобець, 1993
  • Джейн Ейр, 1996
  • Чай з Муссоліні, 1999

Примітки

Посилання