Придушення повстання 1794 потягло за собою ліквідацію Речі Посполитої. На основі російсько-австрійського та російсько-прусського договорів, підписаних у Петербурзі відповідно 3 січня й 24 жовтня 1795, вона втретє, на цей раз остаточно, була поділена. Австрії дісталися землі до Пилиці (прит. Вісли) та Західного Бугу на півночі й до Вісли на заході (частини Краківського і Сандомирського воєводств, Люблінське воєводство, частини Холмської землі і Мазовії); разом 47 тис. км², 1,5 млн населення. Пруссія отримала решту Мазовії (з Варшавою) і частину Литви та Білорусі до Німана, а також частину Підляшшя й невеличку частину Краківського воєводства біля Сєвєрського князівства; разом 48 тис. км², 1 млн мешканців. До Росії відійшли Курляндія, решта Литви, Білорусі й Підляшшя, частина Волинського воєводства, частини Холмської землі й Белзького воєводства — разом 120 тис. км², 1,2 млн населення.
Польська держава перестала існувати. 25 листопада1795 під тиском Катерини II Станіслав-Август у Гродно (нині місто в Білорусі) зрікся престолу. До підписаної 26 січня 1797 в Петербурзі конвенції, як додатку до петербурзького договору від 24 жовтня 1795, була включена таємна стаття, за якою Росія, Австрія і Пруссія зобов'язалися не згадувати у титулатурі своїх правителів назв «Польща», «Польське королівство», ліквідувати польське громадянство, спільно протидіяти спробам відновлення держави. Автори конвенції вважали, що Польща зникла з політичної мапи Європи назавжди і пам'ять про неї повинна загинути. Конвенція послужила основою для укладення союзу Росії, Австрії і Пруссії, який 1815 переріс у Священний союз монархів цих держав — могутнього захисника імперських режимів у Європі, котрий, як вважають деякі дослідники, спричинив черговий, четвертий поділ Польщі 1815 (див. Віденський конгрес 1814—1815).
