Автором оновленого тару є азербайджанський музикант-конструктор Садихджан (Мірза Садиг Асад огли), який жив у Карабасі у XIX столітті та отримав прізвисько «Батько тара».[3] Він реконструював і удосконалив багатовіковий щипковий тар: до слабкого звукового п'ятиструнного інструмента додано шість струн і кількість парде (ладів) досягли сімнадцяти. Для збільшення резонансу Садихджаном були додані хори (резонувальні струни) у верхньому регістрі та введено виконавський стиль «лал бармаг» (стиль «німого пальця»).
Сучасний (азербайджанський) тар має 11 струн — басові між парними мелодичними, розташованими з боків. Використовується для віртуозної сольної гри, а також в ансамблях (з кеменче і дойрою) і в оркестрах народних інструментів.
.jpg)
