PROFILPELAJAR.COM

Зовнішні відеофайли
Твір: «鶴の巣籠» і дзиута «笹の露» ; (Музикант нагойської школи кокю Кіба Дайсуке)
	Частина 1: дзиута і кокю на YouTube
	Частина 2: Оригінальний номер на кокю на YouTube

Кокю
	Японський кокю, створений у 1920 році Масакіті УедаЯпонський кокю, створений у 1920 році Масакіті Уеда
Класифікація	смичкові інструменти
Класифікація Горнбостеля-Закса	хордофон
Розроблено	бл. XVII століття
Подібні інструменти	сямісен
	Кокю у Вікісховищі

Кокю (яп. 胡弓, こきゅう, кокю:) — традиційний японський триструнний смичковий музичний інструмент, що з'явився в Японії приблизно в XVII столітті. Він дещо схожий на сямісена^[1]. Поєднання сямісена та кокю використовується в народній і камерній японській музиці, а у театрах кабукі та бунраку кокю застосовується для створення сумного настрою^[2]^[3]^[4]^[5]. На окінавській мові називається кучо (яп. くーちょー, kūchō).^[6]

Історія та назва

У сучасній японській мові слово «кокю» може записуватися ієрогліфами яп. 胡弓 («варварська цибуля», «іноземна цибуля»)^[1], рідше яп. 鼓弓, яп. 小弓 («маленька цибуля»)^[7]. Також існували такі назви як «кокю Ямато» (яп. 大和胡弓, яматогоккю:), «японський кокю» (яп. 日本胡弓, нихонкокю:), сямісен-кокю (яп. 三味線胡弓) тощо, та були покликані відрізнити кокю від схожого китайського інструменту ерху^[2]. Раніше кокю називався «рахейка» (яп. ラヘイカ), що дає припущення до впливу з боку арабського ребаба або, навіть, європейського ребека^[1]^[2].

Зовні кокю нагадує тайський сосамсай^[en], корейський хегим^[en] і рюкюський «кутьо» (яп. 提琴, ку:тьо:), причому подібність з останніми двома залишаються нез'ясованими^[2]^[1]^[4].

Перші кокю мали круглий корпус меншого розміру^[1]. Після появи його в Японії, він став популярний як серед нижчих шарів населення, так і в гільдіях сліпих музикантів, які створили перші твори для кокю^[1]^[5]. Згодом кокю увійшов до японської традиційної камерної музики ансамблю санкеку^[8] та використовувався для заповнення пауз між уривчасто виконуваними нотами сямісена і кото. Інструмент також використовувався в ансамблі бунраку, танцювальній музиці дзиута й церемоніальній музиці Тенріїзму^[1]^[5].

У середині XVIII століття з'явився чотириструнний кокю (додаткова струна дублює найтоншу)^[1]^[5]. Після 1871 року були ослаблені обмеження на коло осіб, яким дозволено грати на флейті шякухачі, і вона майже повністю замінила кокю в камерній музиці, хоча деякі твори, зокрема «Сніг» (яп. 雪, юкі), виконувати лише з кокю^[5]. Інші знамениті твори для кокю — камерні «Пісні сивок» (яп. 千鳥の曲, тідорі но кьоку), «Сакае-дзісі» (яп. 栄獅子)^[5], народні «Еттю-овара-бусі»^[ja] і «Мугія-бусі»^[ja]^[5]. На кокю також грають на фестивалі Овара кадзе-но Бон.

Починаючи з 1920-х років, почалися музикальні експерименти з кокю. Хисао Танабе придумав рейкін (яп. 玲琴), а Сейкін Томіяма^[ja] зробив у кокю отвір як на віолончелі для удосконалення акустичних якостей інструменту^[9].

Зовнішній вигляд

Кокю менше сямісена та, зазвичай, має довжину близько 70 см, а довжина смичка — від 95 до 120 см^[1]^[7]^[5]. Конструкцією кокю майже ідентичний сямісену, за винятком 8-сантиметрового шпиля, розташування та форми поріжка-струнотримача і відсутність специфічного елемента конструкції, відповідального в сямісена за звук «саварі»^[1]^[7].

Спереду кокю обтягують котячою шкурою, а ззаду — собачою^[2]. Смичок виготовляється з кінського волосу^[5].

Кокю тримають вертикально та припирають до коліна, або (рідше) перед собою^[1]^[4]. На відміну від скрипки і ерху, корпус яких при грі не рухається, кокю вимагає іншої техніки: для вибору потрібної струни виконавець обертає весь інструмент навколо своєї осі, а рух смичка виконується в одній площині. Аналогічний спосіб використовується з яванським^[en] ребабом і тайським сосамсаем^[2]^[1]^[7].

Кокю, гравюра початку XIX століття
Ансамбль зі сямісена, кото і кокю
Гейша Оюкі грає на кокю (1904)

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н Hughes.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е 若林, 2007.
↑ 大辞泉.
↑ ^а ^б ^в 音楽用語ダス.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Garland, 2001, с. 712.
↑ 胡弓・原一男のCO-Q WORLD. www.co-q.com. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 5 червня 2018.(яп.)
↑ ^а ^б ^в ^г Garland, 2001, с. 711.
↑ Санкёку. www.worldmusiccenter.ru. Архів оригіналу за 7 червня 2018. Процитовано 5 червня 2018.(рос.)
↑ Garland, 2001, с. 713.

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кокю

David W. Hughes. Kokyū // Grove Music Online. — Oxford University Press.(англ.)
若林擴. 胡弓の話. — 知恵の話, 2007. — Т. 60, № 5. — С. 86.(яп.)
デジタル大辞泉. Сьоґакукан. Архів оригіналу за 24 травня 2022. Процитовано 7 серпня 2016.(яп.)
音楽用語ダス. ヤマハミュージックメディア. Архів оригіналу за 24 травня 2022. Процитовано 7 серпня 2016.(яп.)
Robert C. Provine, J. Lawrence Witzleben, Yosihiko Tokumaru. East Asia: China, Japan, and Korea (Garland Encyclopedia of World Music). — Routledge, 2001. — ISBN 978-0824060411.(англ.)