Арон Соркін написав свій сценарій на основі документальної книжки Бена Мезріча«Випадкові мільйонери». Варто зазначити, що ніхто з співробітників або персоналу сайту Facebook, включаючи засновника Марка Цукерберга, не брав участі у створенні даного проекту. Дистриб'ютором фільму стала кінокомпанія Columbia Pictures. Схвалений критиками, випуск фільму відбувся 1 жовтня2010 року в США і протягом перших двох тижнів картина була лідером у прокаті. На екрани українських кінотеатрів фільм вийшов 21 жовтня. У жовтні 2010 року багато американських видань пророкували «Соціальній мережі» премію «Оскар» за найкращий фільм. Основним конкурентом була історична картина «Промова короля» режисера Тома Гупера[3].
Сюжет
Через велику кількість головних діючих осіб дія фільму переноситься із аудиторій Гарварда до спалень гуртожитків в Пало Альто. В кадр потрапляють захоплюючі моменти народження соціальної мережі, яка скоро захопить мільйони комп'ютерів. У приймальні новонародженого з нетерпінням очікують юні революціонери. В центрі хаосу, який утворився, опиняється Марк Цукерберг (Джессі Айзенберг) — багатообіцяючий студент Гарварду, який відкриває сайт, що в один момент змінить структуру суспільства; Едуардо Саверін (Ендрю Гарфілд), який колись був найкращим другом Цукерберга й інвестував гроші в їхню справу; один із засновників порталу NapsterШон Паркер (Джастін Тімберлейк), який вивів Facebook на інвестиційних верховодів Кремнієвої Долини; і близнюки Вінклевос (Армі Гамер і Джош Пенс) — студенти Гарварду, які стверджують, що Цукерберг вкрав їхню ідею і виступають з судовим позовом на нього.
Розповідь йде від імені кожного з героїв, у кожного своя версія історії появи Facebook. У результаті вийшло багатогранне, майже голографічне зображення успіху у XXI сторіччі — підліткові фантазії і життєві реалії, які кардинальним чином від них відрізняються.
Якось у жовтні 2003 року студент Гарвардського університетуМарк Цукерберг (Джессі Айзенберг) в барі посварився зі своєю дівчиною Ерікою Олбрайт (Руні Мара). Він повертається до гуртожитку і попиваючи пиво пише блог, щоб дискредитувати її. Після цього він зламує сайти гуртожитків, стягуючи звідти фотографії студенток. Тим часом, прочитавши блог Марка, до нього заходить його друг — Едуардо Саверін, питаючи, чи не може він якось допомогти товаришеві. Марк каже, що єдине, що йому допоможе — це формула для обчислення рейтингу шахістів (Рейтинг Ело, хоча в фільмі ця назва не згадується), який він хоче застосувати на сайті для визначення рейтингу студенток. Він компонує їх фотографії парами і пропонує користувачам вибрати, котра з дівчат гарніша. Сайт отримує назву Facemash і відразу набуває чималої популярності (при цьому вщент руйнуючи всю університетську соціальну мережу і стимулює осуд у зв'язку із жінконенависницьким підтекстом). Марка звинувачують у всіх смертних гріхах: створенні сайту, несанкціонованому вторгненні на територію університету в позаурочний час, порушенні закону про авторське право і порушенні закону про приватне життя. Саме в цей момент у юнака виникає ідея створення сайту Facebook. Незабаром Марк відкриває сайт thefacebook.com, який переходить з одного монітора Гарварду на інший, із найстарших університетів Нової Англії до Кремнієвої Долини, а потім поширюється на увесь світ із швидкістю лісової пожежі.
У цьому хаосі народжується конфлікт інтересів. Студенти починають з'ясовувати, хто з них має право називати себе творцем одного з ключових стовпів сучасного суспільства. Конфлікт, який перетворює друзів на непримиренних ворогів.
Щоб створити відчуття незалежної творчості, Арон Соркін і Девід Фінчер використали ретельно побудований і невзаємопов'язаний розповідний стиль, в якому не розставляються пріоритети. Замість цього історію розповідають незалежні оповідачі, кожен з яких був щиро впевнений, що знаходиться в центрі подій, і саме його спогади точно відображають картину того, що відбувалося.
Музику до фільму написали Трент Резнор і Аттікус Росс. Це не перший досвід співпраці Фінчера і Резнора: фільм «Сім» починається під звуки одного з реміксів останнього, і саме Фінчер зняв кліп на його композицію Only2005 року[6].
Фінчер з самого початку запропонував Резнору написати музику до фільму, проте той відхилив пропозицію з огляду на те, що тільки що одружився і закінчив виснажливе турне[6]. Протягом кількох місяців його не покидало відчуття, що він підвів давнього товариша. Нарешті він вирішив зателефонувати Фінчерові та запропонувати свої послуги для наступних фільмів. Фінчер відповів, що, як і раніше, чекає його згоди щодо «Соціальної мережі». Після того, як Резнор і Росс приєдналися до проекту, оптимістична спочатку музика набула набагато похмурішого звучання[6]. Свою версію хрестоматійної грігової мелодії «У печері гірського короля», яка звучить у сцені веслувальної гонки, Резнор вважає «найменш апетитною» в історії[6]. Меланхолійно-тривожні звуки композиції «Рука прикриває синяк» (англ.Hand Covers Bruise) вітають кожного хто заходить на офіційний сайт фільму. У фінальних титрах звучить пісня гурту «Бітлз»Baby, You're a Rich Man[7].
Робота над фільмом
У листопаді 2009 року Кевін Спейсі, продюсер фільму сказав, що «„Соціальна мережа“, швидше за все, буде набагато цікавіша, ніж цього чекають».[8] Бюджет фільму — 50 млн $. Музику до фільму написав Трент Резнор.
Кастинг розпочався в початку серпня 2009 року. Шая Лабаф та Майкл Сера претендували на роль головного персонажа фільму — Марка Цукерберга. Джессі Айзенберг був оголошений учасником проекту у вересні 2009 року.[12]
Ніхто з людей, що працюють у Facebook, включаючи засновника Марка Цукерберга, не брав участі в створенні фільму. Едуардо Саверін, один із співзасновників компанії, був консультантом Мезріча при роботі над книгою.
Критичні відгуки
«Соціальна мережа» — єдиний художній фільм 2010 року, з приводу якого професійні критики англомовного світу ухвалили стовідсотково позитивний вердикт.[13] Узагальнивши рецензії, на сайті Rotten Tomatoes був зроблений наступний висновок: «Бездоганний сценарій, дивовижна режисура, першокласна гра акторів роблять „Соціальну мережу“ захоплюючим і амбітним зразком сучасного кіномистецтва в його найкращих проявах».[14]
Роджер Еберт у своїй рецензії високо відгукнувся про стрічку, яка спростовує поширену думку, ніби неможливо зняти хороший фільм про програміста — людину, яка розмовляє малозрозумілою для більшості інших людей мовою. «У наш час, коли діалоги сповільнюються і капцаніють на догоду дурням у залі для глядачів, діалог цього фільму летить з шаленою швидкістю та іскриться, як старі добрі фарси… Історія, яку складно переказати, знаходить ясність і захоплює всю увагу», — пише маститий кінокритик.[15]
Пітер Треверс з журналу Rolling Stone назвав «Соціальну мережу» визначальним фільмом не тільки року, але і всього десятиліття.[16] Він наголосив на актуальності для нинішнього покоління завершуючого фільм «образу самотнього Марка, який сидить перед мерехтливим екраном і вдає, ніби не самотній».[17] З точки зору Треверса, сучасне перевидання фільму «Расьомон» ставить американцям, які загралися в мережі соціальними масками, невтішний діагноз — нарцисизм. Іронія в тому, що соціальна мережа народжується із стресового стану соціопата, нездатного на повноцінне спілкування з реальними людьми.[17]
Річард Корлісс з журналу TIME трактує стрічку як коментар щодо ненормальності будь-якого генія, який настільки зациклений на своїй справі, що «не помічає маленьких людей, що трапляються на його шляху».[18] За його словами, головний герой фільму — свого роду душевний інвалід: винаходячи сайт, який дасть йому 500 мільйонів друзів замість одного-єдиного, він уподібнюється до того безногого, який удосконалив інвалідний візок.[18]
На сторінках The New York Times приділено увагу майстерності побудови художнього світу «Соціальної мережі»: «Важко згадати фільм, який змальовував би Гарвард в настільки похмурих тонах. Стримано-тьмяна палітра і мінімальна глибина кадру змальовують межі світу головного героя, а часте, хоча і згладжене перемикання між просторово-часовими шарами дає уявлення про швидкість, з якою він досяг успіху».[20]
Критичніший відгук дав про фільм Джим Гоберман. Він похвалив енергію, з якою розказана перша частина історії, до зустрічі головного героя з героєм Тімберлейка, який перетягує на себе всю увагу глядацького залу.[21] Гоберман бачить послання фільму в тому, що, хоча б і таємно від себе, кожен хоче лише бути коханим і жаданим для оточуючих, а соціальні мережі покликані компенсувати відсутність цього в реальному житті.[21] Після того, як Цукерберг підпадає під «мефістофелівську чарівність» Паркера, мотиви його дій стають все менш зрозумілими.[21]
Зеді Сміт вважає, що тип героя, виведений у фільмі, незабаром піде в минуле: «Коли я дивилася фільм, у глядацькому залі пролунав сміх при згадці ранньої блог-платформи Livejournal. Не можу собі уявити життя без файлів, але цілком можу собі уявити час, коли Facebook здасться нам так само безглуздим пережитком, як і Livejournal»[22].
↑
. Саундтрек до фільму отримав премію «Оскар» на 83-й церемонії вручення у лютому 2011 року.
News for Haruki Murakami. The Internet Movie Database (англійською) . IMDb.com, Inc. Архів оригіналу за 14 серпня 2011. Процитовано 22 грудня 2010.
