Народився у сім'ї репресованих сталінським режимом. З 8 років займається живописом, в 10 років захоплюється фотографією. Після закінчення середньої школи та служби в армії вступає до Харківського художньо-промислового інституту (Харківська державна академія дизайну і мистецтв), який в 1979 році закінчує з червоним дипломом.
2001 засновує Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України, який здійснює фундаментальні наукові дослідження в галузі всіх видів сучасного мистецтва, практичні та пошукові дії, спрямовані на формування професійного актуального мистецтва, впровадження нових художніх технологій і практик.
З 2002 професор по кафедрі живопису, з 2005 — кандидат мистецтвознавства (тема дисертації: "Культурологічні аспекти художньо-стильової еволюції візуального мистецтва України (ХХ — початок ХХІ ст.)", спеціальність 17.00.01 – теорія та історія культури).
Творчість
Обкладинка книги О. Босенка «Вільна атональність», про творчість В. Сидоренка. 2020
Віктор Сидоренко є одним із лідерів сучасного українського мистецтва. Творчий шлях художника розпочався ще в пізній радянський час, коли він використовував реалізм як точку відліку та можливість більш-менш переконливо віддзеркалити життя. Поступово В. Сидоренко переходить до стилю постмодерн, споглядаючи трансформацію особистості в мінливому світі, на перетині індивідуального й архетипного, жорстких рамок і повної невизначеності. Шлях художника від реалізму до неоавангардизму — це в першу чергу данина повній свободі творчості останнього покоління, що виросло і працювало за тоталітарного режиму[3]. Час, Пам'ять та Історія — центральні ідеї його проєктів, які екстраполюють свою поліваріантність і можливість різнопрочитання мовою візуальних образів і конструкцій. До сфери творчих інтересів В. Сидоренка входять специфічні реалії нашого часу — проблеми пам'яті, спадщина посттоталітарних рудиментів, питання ідентифікації особистості в сучасному світі, що дедалі більш ускладнюється, перспективи людини в новій глобалізаційній моделі життєустрою. Крім того, дослідницька спрямованість його творчості також стосується і минулого, але з підкреслено деідеологізованим ставленням до культурної спадщини, з використанням можливостей арсеналу нових медіа.
З моменту створення проєкту «Амнезія» (1995) ідея «відновлення в пам'яті фрагментів минулого» вже не буде залишати творчої свідомості Віктора Сидоренко і кожен наступний його проєкт буде будуватися на основі конкретних переживань дитинства, отроцтва, юності.
Об'єктом дослідження художника в проєкті «Ритуальні танці» (1997) стає тема тоталітаризму в будь-яких його формах і проявах. Автор розглядає його як глобальне явище ідеологічної несвободи, чи то політичного режиму, чи то сектантства, релігійної диктатури, в якому все спрямовано на поглинання людини не тільки духовно, а й фізично. Проєкт свідомо виключає будь-яку просторову і тимчасову конкретність і позбавлений рефлексій щодо радянського минулого. Його головне завдання у відображенні особливого відчуття пароксизму, кризи та духовної деградації, які неодмінно присутні у свідомості людини, що живе в тоталітарній дійсності.
Загальний розпад системи традиційно-гуманістичних цінностей — у проєкті «Цітохронізми» (2002), в якому фактурний кракелюр уособлює «астенічний синдром». Художник проникає в іншу, менш пророблену живопису тему — мікроструктури світу і зв'язку з реальним світом, впливу, а також дії емпіричного простору.
Проєкт «Жорна часу» (2003), створений в рамках неокласичних тенденцій, — багатошарова робота, тема якої — процес Творення. Можливість отримувати різні модифікації в конкретному виставковому просторі без втрати як основного концепту, так і передбачуваної послідовної гнучкості осмислення усіх медійних компонентів, підтверджує тезу про те, що цілісність візуального сприйняття «поточного моменту» — це скоріше потік фрагментів, збагнутих у процесі, у русі почуттів і змодельованих свідомістю, уявою, що ностальгічно шукають єдність і послідовність[4].
Пошуки власної ідентичності в соціальному колективі закінчуються торжеством уніфікації — так художник пропонує розшифрувати слово-гібрид, винесене в назву експозиції «Аутентифікація» (2006). На цьому автор не зупиняється: наведений у дію механізм, що генерує метафори, змушує його в побутовій стрижці розглядати прообраз муміфікації. Цей тріумф тіла виглядає як перетворення тулуба в болванку, з якої відливається гіпсовий манекен, що остаточно заміняє людину в соціумі. Тільки у цього манекена і є шанс вижити і знайти безсмертя.
У проєкті «Левітація» (2008—2009), художник надає перевагу оптичній ілюзіоністській грі, яка створюється щільним і в'язким червоним кольором простору з великоформатних мальовничих площин та інсталяцією. Чоловічі фігури на повний зріст підносяться у повітря, втрачаючи орієнтири і координати, а з ними — і самого себе[5].
Філософ О. Босенко в аспекті трансцендентальної естетики визначив найсуттєвішу рису творчості В. Сидоренка як «вільну атональність», присвятивши художникові однойменну книгу.[6].
Його персонаж – людина з натовпу – народився в "утробі" тоталітарного дискурсу і сформувався в уяві митця під час служби в радянській армії. З часом образ персонажа набув іншого значення, символізуючи гонитву за самоідентифікацією в посттоталітарному сучасному суспільстві. Автор досліджує механізми індивідуальної адаптації до знеособленого суспільства через образи людей у кальсонах, що левітують у власному просторі. Не в останню чергу цей формальний мотив можна тлумачити і як свого роду візуальне передбачання теперішнього військового зіткнення двох світоглядних парадигм: тоталітарної російської та демократично-європейської української.
Нагороди
1996 — Київ, Україна. Лауреат «Золотого перетину» на Артфестивалі.
2000 — Київ, Україна. Лауреат «Золотої Палітри» на «Міленіум-вернісажі».
2003 — Київ, Україна. Золота медаль Національної академії мистецтв України.
2005 — Магдебург, Німеччина. Автор найкращого проєкту V Міжнародного фестивалю мистецтв.
Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань (Розвиток візуального мистецтва України ХХ–ХХІ століть). К.: ВХ[студіо], 2008. 188 с.: іл.
FIAC 08: погляд зблизька // Курсив. 2009. № 2.
Practices of visual arts in the music of the twentieth and early twenty-first centuries / Victor Sydorenko, Asmati Chibalashvili, Polina Kharchenko, Igor Savchuk, Ruslana Bezuhla / STUDIA UBB MUSICA. 2022. Vol. LXVII, Special Iss. 1. P. 79–101.
Interactive Sound Installation as an Implementation of Contemporary Communication Models / Victor Sydorenko, Asmati Chibalashvili, Polina kharchenko, Ruslana Bezuhla, Igor Savchuk / Postmodern Openings. 2022. Vol. 13, Iss. 2. P. 239–253.
Джерела (Про творчість Віктора Сидоренка)
Герой, Об'єкт, Фантом Віктора Сидоренка: Лексикон / Концепція і заг. ред. О. Клековкіна, В. Сидоренка; Упоряд. О. Горшков, А. Пучков. Київ: ArtHuss, 2019. 240 c.: іл.
А. Босенко. Свободная атональность. Киев: Феникс, 2020. 320 с.: ил.
Смирна Леся. Віктор Сидоренко: Мистецтво ілюзій і трансформацій // Мистецтвознавство України / ІПСМ НАМ України. Київ: Муз. Україна, 2013. Вип. 13. С. 33–41.
Н. Мусієнко. Аутентифікація — крок до самоідентифікації // Курсив. 2009. № 2.
Булавіна Наталія. Футурама Віктора Сидоренка // Fine Arts. 2009. № 1.
Тарасенко ольга. На границе двух реальностей // Ukrainian Art Today. К. 2008.
Olivier Jean Millstones of Time. Traverse-video 2007. La Re-visite. 2007. Toulouse.
Eastern Neighbours. Utrecht. 2006.
Millstones of Time Faster than History. Contemporary Perspectives on the Future of Art in the Baltic Countries, Finlandand, Russia. Helsinki. «KIASMA». 2004.
