У 1961—1966 — лікар, заступник головного лікаря Верхньодніпровської районної лікарні, завідувач міського відділу охорони здоров'я Верхньодніпровської промислово-виробничої зони Дніпропетровської області.
У 1966—1969 — аспірант Київського науково-дослідного інституту загальної та комунальної гігієни. У 1969 — 1971 — старший науковий працівник Київського науково-дослідного інституту загальної та комунальної гігієни. У 1971 році успішно захистив кандидатську дисертацію.
У 1971—1974 — інструктор, консультант відділу науки й навчальних закладів ЦК Компартії України. У 1974 — 1987 — заступник завідувача відділу науки й навчальних закладів ЦК Компартії України з питань охорони здоров'я та соціального захисту.[3]
У 1987—1990 — 1-й заступник міністра охорони здоров'я Української РСР.
У 1990—1994 — завідувач лабораторії екологічної безпеки і директор Українського наукового гігієнічного центру.
У жовтні 1994 — вересні 1996 — 1-й заступник міністра охорони здоров'я України[4][5].
5 вересня 1996 — 27 січня 1999 — міністр охорони здоров'я України[6][7].
У лютому 1999 — березні 2000 — голова Національного агентства України з контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення[8][9].
З лютого 1999 року — директор Українського наукового гігієнічного центру.
У 2011–2015 роках був Президентом Національної академії медичних наук України.
Наукові напрями
Основні наукові напрями:
організація охорони здоров'я,
гігієна довкілля,
біологічна дія електромагнітних полів,
медична екологія,
глобальні проблеми науково-технічного прогресу,
екологічна безпека,
медичні аспекти аварії на ЧАЕС,
оцінка ризиків негативного впливу факторів довкілля на здоров'я населення.
Ним вперше опрацьована
теорія резонансної взаємодії організму з навколишнім середовищем,
науково обґрунтована система гігієнічної оцінки прогнозування і попередження техногенних ризиків, принципів і методів, що розмежовують норму і патологію при екзогенних впливах.
Наукова діяльність реалізується у спільних дослідницьких проектах з вченими США, Німеччини, Японії, Швеції, Польщі, Росії.
Роботи
Автор понад 440 наукових робіт, в тому числі 4 підручників, 4 монографій. Має 4 авторські свідоцтва. Підготував 19 докторів і 10 кандидатів наук.
Громадська діяльність
Голова наукового товариства гігієністів України;
заступник голови Комісії з біобезпеки та біологічного захисту при РНБО України;
заступник голови Національної комісії з радіаційного захисту при Верховній Раді України;
член Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі;
Голова експертної ради ВАК України з наукового напрямку «Профілактична медицина»;
член Президії Вченої Ради МОЗ України;
Голова Координаційної ради НАМН України з питань реалізації наукової частини Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації»;
член Міжвідомчої комісії з реалізації Загальнодержавної програми «Питна вода України на 2006—2020 роки»;
заступник Голови спеціалізованої вченої ради Д 26.604.01 із спеціальностей: «гігієна» (медичні та біологічні науки) «екологія» (медичні науки).
«Взаимодействие организма с электромагнитными полями как с фактором окружающей среды» (1977);
«Непростые заботы человечества: научно-технический прогресс, здоровье человека, екология» (1988);
«Чернівецька хімічна хвороба: нове екологічне захворювання?» (1998);
«Общая гигиена» (1999);
«Гігієна праці» (2000);
Тимченко О.І., Сердюк А. М., Турос О.І. Гігієна довкілля: політика, практика, перспективи. — К., 2000. — 127 с.
«Завещание врача-профилактика» (2003);
«Генофонд і здоров'я населення» (2003);
«Комунальна гігієна» (2003);
«Тяжелые металлы внешней среды и их влияние на репродуктивную функцию женщин» (2004);
«Гігієна та екологія»(2006);
«Нариси з історії гігієни довкілля в Україні» (2006),
«Генофонд і здоров'я: розвиток методології оцінки» (2008)
Скандали
Відставки Андрія Сердюка з посади Президента НАМН України вже у 2013 році вимагали активісти громадських організацій, що допомагають людям, хворим на СНІД. Вони звинувачували Сердюка у попередньому закритті клініки «Лавра» та ніби-то псуванні великої партії антивірусних препаратів[12]. Взимку 2014 активісти примусили його написати заяву про відставку, але Сердюк відкликав її, як зроблену під тиском[13]. Надалі проти Андрія Сердюка було порушено кримінальну справу за розкрадання коштів у великих розмірах.[14]
↑Вітчизняні вчені. Почесні професори ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» // Майбутнє твориться сьогодні (2007—2012) [Текст] / [М. А. Андрейчин, С. М. Андрейчин, Л. С. Бабінець та ін.]. — Тернопіль : ТДМУ : Укрмедкнига, 2012. — С. 11.
