PROFILPELAJAR.COM

**Розіграш Гемінгвея**
Розіграш Гемінгвея
The Hemingway Hoax
Жанр	альтернативна історія,; наукова фантастика
Форма	повість
Автор	Джо Голдеман
Мова	англійська
Опубліковано	квітень 1990
Країна	США
Видавництво	William Morrow and Company
Нагороди	премія Неб'юла за найкращу повість (1990) Премія Г'юґо за найкращу повість (1991)

«Розіграш Гемінгвея», або «Розіграш Хемінгуея» (англ. The Hemingway Hoax) — альтернативно-історичний науково-фантастичний роман американського письменника Джо Голдемана. Він переплітає історію спроби створити підроблений рукопис Ернеста Хемінгуея з темами, які стосуються подорожей у часі та паралельних світів. Скорочена версія книги отримала як премію Гюго, так і премію «Неб'юла» за найкращу повість у 1991 році (за оповідання в 1990 році)^[1]^[2].

Сюжет

У 1921 році письменницька кар’єра Хемінгуея зазнала невдачі, коли його перша дружина Хедлі втратила сумку з рукописом та усіма копіями свого першого роману в паризькому поїзді. З того часу ходять спекуляції щодо природи роману та того, чи зберігся рукопис і чи може він з’явитися колись.

Сімдесят п’ять років по тому, у 1996 році, Джон Бейрд, вчений-хемінгуеїст з цілком ейдетичною пам’яттю, переконаний Сильвестром «Каслом» Каслмейном, злочинцем з Кі-Вест, створити підроблений рукопис, який буде виданий як одна з втрачених копій. Спочатку не маючи особливого бажання, він все ж погоджується з пропозицією, оскільки з деякими юридичними хитрощами це можливо зробити, не привертаючи уваги влади.

Однак натомість він привертає увагу з зовсім іншого боку. Десь, або колись, існують особи, які контролюють шляхи долі у безлічі паралельних версій нашого світу. Все, що впливає на культурний розвиток Хемінгуея, становить для них загрозу. Зрештою ми дізнаємося, що багато з часових шкал повинні закінчитися в 2006 році катастрофічною ядерною війною, коли два лідери-мачо супердержав, обидва під впливом історій Хемінгуея, відмовляються відступити в умовах кризи. Якщо навіть декілька часових шкал не зможуть досягти цієї точки, то реверберації в Мультивсесвіті будуть фатальними.

Бейрд проводить дослідження колекції Хемінгуея в бібліотеці Джона Ф. Кеннеді в Бостоні і намагається отримати зістарений папір і точну модель друкарської машинки, якою користувався Хемінгуей. Він отримує три несподіванки. По-перше, Хемінгуей з'являється йому у поїзді по дорозі з Бостона до Флориди і вимагає його відмовитися від пошуків. По-друге, Хемінгуей, як він це називає, вбиває його, викликаючи обширний інсульт, коли Джон не відмовляється від своєї ідеї. По-третє, він прокидається в одному поїзді — чи вже прокидався до цього? Сам він дещо інший, з двома наборами схожих, але суперечливих спогадів. Привид Хемінгуея також здивований. Люди повинні залишатися мертвими. Натомість Бейрд змістився на паралельну шкалу часу.

Повернувшись у Флориду, життя триває приблизно так само, як і раніше. Касл привозить спокусницю, щоб затьмарити вченого, навіть коли він має роман з його дружиною Леною. Тут сюжети роману починають розгортатися паралельно власних сюжетам з життя Хемінгуея. Через численні зустрічі з привидом Хемінгуея та численні смерті Бейрд залишається за схемою, настільки, щоб кинути виклик цьому таємничому мучителю, як і будь-що інше. Кожен новий світ, однак, здається трохи гіршим за попередній, особливо якщо мова йде про особистість Касла. В останньому Всесвіті Касл — психотичний вбивця, якого вони намагаються заарештувати за ордером поза межами держави.

Сутність Хемінгуея приходить до Бейрда і пропонує показати йому, що сталося з сумкою Гедлі, в обмін на відмову від містифікації. Повертаючись у часі, вони бачать, що злодієм є сам Хемінгуей, але він розмовляє з Бейрдом та сутністю, перш ніж зникнути.

Не знаючи, як, Бейрд опиняється у власному часі, із сумкою. У той момент Касл, уникнувши арешту, жорстоко вбиває всіх своїх співучасників пострілом з дробовика. Усвідомлення вченого зберігається, і він здатний змінити хід часу та змінити події так, щоб жінки вижили, навіть коли він стріляє у лиходія і бере вибух рушниці в рот, імітуючи справжнє самогубство Хемінгуея.

Тепер, звільнившись від свого тіла, Бейрд став схожим на сутність, яка переслідувала його. Він ретроспективно переживає спогади Хемінгуея. Досягаючи точки, коли молодий Хемінгуей, спустошений і розлючений втратою рукописів, кристалізує свій чоловічий світогляд і повертається обличчям до свого майбутнього, видіння Берда припиняється й він приходить до усвідомлення своїх здібностей. Він подорожувє в минуле, викрадає сумку Гедлі, дозволяючи побачити себе в особі Хемінгуея. Він відкладає її для себе, щоб знайти в сьогоденні, перш ніж покинути час у проміжку між ними. Таким чином, «сутність Берда» створюється з психічної травми Хемінгуея, і мається на увазі, що він насправді створює всі інші сутності, з якими ми зустрічаємося під час оповіді.

Роман закінчується тим, що Хемінгуей у 1920-их роках написав у Парижі роман «Вгору в Мічигані», і раптом відчув дивне передчуття приреченості^[3].

Авторський опис книги

Приблизно в 1991 році Голдемен писав: «Про що книга? Підзаголовок А «Короткий комічний роман екзистенційного терору» влучний. Певним чином, це роман жахів, переповнений жахливим гумором, оскільки, вочевидь, божевільний привид Ернеста Хемінгуея знову й знову вбиває безпорадного вченого; вчений сповзає з одного Всесвіту в наступний щоразу, коли він помирає, що є, мабуть, досить неприємною формою серійного безсмертя. Пояснення язиком у щоки, як це могло статися, кваліфікують книгу як науково-фантастичний роман.

... Це може бути «найлітературніша» з моїх книг, але вона також має найяскравішу стать та найжахливіше насильство, яке я коли-небудь писав. Ні для кого вона не буде нудною»^[4].

Примітки

↑ Morrow, James (1992). Nebula Awards 26. Harcourt Barce Jovanovich. с. xii, 222.
↑ Kening, Dan (2 вересня 1991). Hugo Awards Honor Science Fiction`s Finest. Chicago Tribune. с. 10. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 вересня 2012.
↑ Osborn, Williams. Book Review: The Hemingway Hoax. Grand Valley State University. Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 12 березня 2014.
↑ "The Hemingway Hoax" [Архівовано 2 жовтня 2021 у Wayback Machine.], review by Nicholas Whyte. Whyte credits James Morrow for a longer quote, but this version was posted on Haldeman's old website, retrieved in FEB 2003. (англ.)