26 листопада 2010 року Європейська Мовна Спілка анонсувала що на пост супервайзера конкурсу «Євробачення» призначений Юн Ула Сан з Норвегії. Він замінив Сванте Стокселіуса (зі Швеції) який працював на цій посаді з 2003 по 2011 роки.[1] Норвежець має 15 років досвіду роботи в національній телерадіокомпанії Норвегії NRK та на телеканалі TV2. Він є членом Міжнародної Академії Телевізійних Мистецтв Та Наук, де кожний рік вручається престижна нагорода «EMMY». Юн Ула Сан також був продюсером та директором різноманітних програм, таких як «Концерт Нобелівської Премії Миру», «Норвезька Кінопремія» та національний відбір Норвегії на Пісенний конкурс Євробачення «Melody Grand Prix». З 1998 по 2005 рік очолював делегацію Норвегії на «Конкурсах Євробачення» (Пісенному конкурсі «Євробачення», пісенному конкурсі «Дитяче Євробачення»).
1 січня 2011 року о 00:00 офіційно заступив на пост супервайзера конкурсу й буде працювати на цій посаді впродовж 8 років.
Після довгих дискусій ЄТС вибрав 4 німецьких міста-претенденти на проведення конкурсу Євробачення 2011. Остаточне рішення було ухвалене 12 жовтня2010 року — за пропозицією телеканалу NDR, комісія завідувачів мовленням телерадіокомпанії ARD обрала місцем проведення Євробачення 2011 стадіон «Еспріт-Арена» в Дюссельдорфі.
Претендентами на проведення конкурсу були Ганновер — батьківщина переможниці Євробачення 2010, Гамбург — місто де розташовується штаб-квартира ARD і звідки щорічно оголошують результати голосування Німеччини, Берлін — столиця Німеччини, і Дюссельдорф.
У результаті місцем проведення «Євробачення» 2011 став Дюссельдорф. Дюссельдорфська арена вміщує до 50 тис. глядачів, і це зіграло на користь саме Дюссельдорфа при виборі місця проведення міжнародного конкурсу виконавців. На цьому Євробаченні вона вмістить 24000 чоловік.
Німеччина вже приймала у себе Євробачення у 1957 і 1983 роках. Проте цього разу Німеччина стане господаркою вперше в статусі об'єднаної країни. Також Німеччина є першою країною з «великої четвірки», яка виграла конкурс з моменту введення правила «великої четвірки» в 2000 році. Також у пісенне змагання повернуться Австрія, Угорщина, Італія, Сан-Марино.
Формат
У цьому році у фіналі змагалися 25 країн (країни «великої п'ятірки» — Велика Британія, Іспанія, Італія, Німеччина (господар), Франція) та по десять країн з обох півфіналів. Також було заздалегідь вирішено, що Ізраїль братиме участь у 2 півфіналі, у зв'язку з Днем Пам'яті.
26 лютого за підсумками голосування переможцем була обрана пісня Міки Ньютон «Ангел». Однак, результати відразу стали предметом звинувачень у підтасовуванні голосування. За офіційними результатами СМС-голосування вона отримала 29064 голосів, які були здійснені із 1996 телефонів. У той же час Джамала отримала 10800 голосів із 6365 телефонних номерів.[2].
28 лютого «Перший національний телеканал» вирішив провести повторне голосування за трьох фіналістів національного відбору. Однак через відмову співачок Джамали та Злати Огнєвіч, які набрали найбільшу кількість глядацьких голосів, керівництво телеканалу відмовилось від переголосування.[3]
Півфінали
1-й півфінал
У першому півфіналі крім країн-учасниць голосують Велика Британія та Іспанія. Зеленим виділені учасники, що пройшли у фінал. В підсумку 1 місце у першому півфіналі посіли Лукас Йоркас і Stereo Mike (Греція), 2 місце — Ел і Нікі (Азербайджан), 3 місце — Paradise Oskar (Фінляндія)[4].
У другому півфіналі крім країн-учасниць голосують Німеччина, Франція та Італія. Зеленим виділені учасники, що пройшли у фінал. В підсумку 1 місце у другому півфіналі посів Ерік Сааде (Швеція), 2 місце — A Friend In London (Данія), 3 місце — Мая Кеуц (Словенія)[7].
Монако — відмовляється від участі в конкурсі через особливості східноєвропейського голосування.
Марокко — одного разу африканське королівство взяло участь у конкурсі (сталося це в 1980 році), проте відтоді країна не бере участі через присутність Ізраїлю.
Чорногорія — з 2010 року не бере участі у конкурсі через фінансові проблеми; в 2011 році рішення про повернення не було прийняте.[41]
Чехія — з 2010 року не бере участі у конкурсі через постійні невдачі її представників; в 2011 році рішення про повернення не було прийняте.[42]
.jpg)
.svg){kind=small}
,_Judith_Rakers_(2009)_and_Stefan_Raab_(2010).jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
