PROFILPELAJAR.COM

Петров Микола Іванович
Петров Микола Іванович
рос. Николай Иванович Петров
Народився	24 квітня 1840; Вознесенське Макаріївського повіту[ru] Костромської губернії
Помер	20 червня 1921 (81 рік); Київ
Поховання	Некрополь Вознесенського Флорівського монастиря і Байкове кладовище
Країна	Російська імперія → СРСР
Діяльність	історик, історик церкви, літературознавець, мистецтвознавець, етнограф, викладач університету, літературознавець
Alma mater	Київська духовна академія
Галузь	історія
Заклад	Київська духовна академія
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор наук, академік УАН
Членство	НАНУ ; Імператорське російське археологічне товариствоd ; Наукове товариство імені Шевченка
Відомий завдяки:	історія української літератури і науки
У шлюбі з	Масальська Єлизавета Іванівна
Діти	доньки Віра, Марія, Олександра
Нагороди
Орден Святого Володимира 3 ступеня	Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня	Орден Святого Станіслава 2 ступеня
	Роботи у Вікіджерелах Петров Микола Іванович у Вікісховищі

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Петров.

Мико́ла Іва́нович Петро́в (24 квітня 1840, с. Вознесенське Унженської волості Макаріївського повіту^[ru] Костромської губернії — 20 червня 1921, Київ) — історик української літератури і української науки, етнограф, церковний історик, літературознавець, мистецтвознавець, археолог, краєзнавець, громадський діяч. Зберігач музею Київської духовної академії. Був обраний членом понад 40 товариств і громадських організацій^[1]: Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва, Українського Наукового Товариства у Києві, член-кореспондент Російського археологічного товариства тощо.

Колега і друг Опанаса Івановича Булгакова, хрещений батько Михайла Опанасовича Булгакова та його сестри Варвари.^[2]^[3]

Життєпис

За походженням — росіянин. Народився селі Вознесенське Костромської губернії в багатодітній родині дяка. У 1850—1856 роках навчався в Макаріївському духовному училищі, у 1856—1860 рр. — в Костромській духовній семінарії.

у 1861—1865 рр. — в Київській духовній академії. У своїх дослідженнях української літератури дотримувався порівняльно-історичних методів. Займався також археологією.

У 1865 році в «Працях КДА» були опубліковані його дослідження літературної спадщини Феофана Прокоповича та викладача Київської академії Митрофана Довгалевського. Після закінчення академії він був призначений на викладача словесності і латинської мови до Волинської духовної семінарії.

У 1866 р. одружився з Єлизаветою Іванівною Масальською.

13 січня 1867 р. був затверджений у званні кандидата богослов'я, а в вересні 1867 р. призначений викладачем логіки Волинської семінарії. 11 квітня 1868 р. одержав Євгенієво-Рум'янцевську премію за дослідження розпочате в 1866 р.: «Про словесні науки та літературні заняття у Київській академії від початку її до перетворення в 1819 році» (рос. О словесных науках и литературных занятиях в Киевской академии от начала её до преобразования в 1819 году). З 12 серпня 1868 р. — секретар правління Волинської семінарії, а 7 листопада 1868 р. затверджений у званні магістра богослов'я.

Від 1870 р. — викладач Київської духовної академії (КДА): з 24 квітня 1870 р. — доцент, з 17 вересня 1871 р. — екстраординарний професор кафедри теорії словесності та історії російської літератури.

З 1872 р. — секретар Церковно-історичного та археологічного товариства при Київській духовній академії. У 1870—1873 рр. викладав російську мову і словесність у 1-му Київському піхотному юнкерському училищі.

У 1873 р. обраний членом Ради КДА; в тому ж році з його ініціативи було відкрито товариство Нестора Літописця.

Після захисту дисертації «Про походження слов'яно-російського „Прологу“» (рос. О происхождении славяно-русского „Пролога“) 18 листопада 1875 р. отримав вчений ступінь доктора богослов'я. І 24 вересня 1876 р. обраний на посаду ординарного професора. У 1878—1919 рр. очолював Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії, де було зібрано коло 40 тисяч пам'яток духовної і матеріальної культури.

У 1884—1887 рр. редагував видання «Київські єпархіальні відомості» (рос. Киевские епархиальные ведомости).

У 1890—1911 рр. — член правління КДА. З 4 серпня 1895 р. — заслужений ординарний професор КДА; з 1912 р. — почесний професор КДА.

У 1891 р. став хрещеним батьком М. Булгакова^[4].

10 травня 1907 р. Вчена рада Харківського університету надала йому ступінь доктора російської мови і словесності.

З 1911 р. — дійсний член НТШ.

Від 1914 р. — почесний член Казанської духовної академії.

З 1916 р. — член-кореспондент Петроградської АН (29 грудня), почесний член Московської духовної академії (23 грудня).

Від 14 вересня 1918 р. — академік історико-філологічного відділення ВУАН.

Був директором Церковно-археологічного музею на Подолі.

Помер 20 червня 1921 р. й похований у Києві біля Київського Свято-Флорівського Вознесенського монастиря^[1].

Нагороди

1873 року — орден Св. Анни 3-го ступеня
1877 — орден Св. Станіслава 2-го ступеня
1881 — орден Св. Анни 2-го ступеня
1886 — орден Св. Володимира 4-го ступеня
1886 — повна Макаріївська премія — за наукові праці, опубліковані в академічних виданнях в 1884—1885 роках
1886 — мала Уваровська премія — за «Нариси історії української літератури XIX століття».
1892 — орден Св. Володимира 3-го ступеня
1895 — орден Св. Станіслава 1-го ступеня
1895 — Макаріївська премія — за дослідження «Київська академія в другій половині XVII століття».
1898 — велика золота медаль Російського археологічного товариства — за твори: «Покажчик Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії», «Історико-топографічні нариси стародавнього Києва» і «Опис рукописних зібрань, що знаходяться в м. Києві».
1906 — орден Св. Анни 1-го ступеня
1908 — Макаріївська премія — за підготовку п'яти томів «Актів і документів, які стосуються історії Київської академії»
1913 — неповна Макаріївська премія — за «Нариси історії української літератури XVII і XVIII ст.»
1914 — велика золота медаль Російського археологічного товариства — за «Альбом пам'яток Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії»

Праці

Провідна думка його літературознавчих праць є твердження, що українська література є самодостатньою, і не становить одну з гілок російської літератури^[1].

«Опис рукописів, що містяться в Музеї Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії» — 1875, 1877, 1879, 1892—1904 (рос. Описание рукописных собраний, находящихся в г. Киеве).(рос. дореф.)
«О происхождении и составе славяно-русского печатного Пролога», 1875.(рос. дореф.)
«Японська колекція в Церковно-археологічному музеї», 1881.
«Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве. Собрание рукописей Московского митрополита Макария (Булгакова), Мелецкого монастыря на Волыни, Киево-Братского монастыря и Киевской духовной семинарии», 1892.(рос. дореф.)
«Покажчик Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії» (рос. Указатель Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии), К., 1897.(рос. дореф.)
«Киевская академия во второй половине XVII века», 1895.(рос. дореф.)
«Нариси історії української літератури ХІХ століття», 1880 (рос. Очерки из истории украинской литературы XVIII века) (elib.nplu.org)(рос. дореф.)
«Нариси історії української літератури ХІХ століття», 1884 (рос. Очерки истории украинской литературы XIX столетия 1884)
«Первый (малорусский) период жизни и научно-философского развития Григория Саввича Сковороды», 1902.
«Нариси з історії української літератури XVII та XVIII століть», 1911 (рос. Очерки истории украинской литературы XVII и XVIII вв.), К., 1911.(рос. дореф.)
«Альбом визначних пам'яток Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії» — 1912—1915.
«Историко-топографические очерки древнего Киева»(рос. дореф.)
«Актов и документов, относящихся к истории Киевской академии»
«Волынь: Исторические судьбы Северо-Западного края». СПб., 1888.(рос. дореф.)
«Киев, его святыни и памятники». СПб., 1896.(рос. дореф.)
"О росписании стен и вообще об украшении Киевского Владимирского собора. Киев: Тип. И. И. Горбунова, 1899. 80 с.(рос. дореф.)
«Акты и документы, относящиеся к истории Киевской духовной академии», т. 1—5. К., 1904—1908. (elib.nplu.org)(рос. дореф.)
«Ученые труды по исследованиям новооткрытых в Киеве Зверинецких пещер» Петроград: Тип. Рос. акад. наук, 1918. 29 с. (elib.nplu.org)(рос. дореф.)

Примітки

↑ ^а ^б ^в Горбик В. О., Петров Микола Іванович, сайт «Інститут історії України Національної академії наук України»
↑ Краткая биографическая хроника жизни и творчества М. А. Булгакова (рос.)
↑ Михаил Булгаков, Избранные произведения в двух томах. Т.1 / Сост. предисл., коммент. Л. М. Яновской. — К.: Дніпро, 1989. — 766 с. — С.15 («Моя земля!» Небольшая прогулка вместо предисловия)
↑ Коротка біографічна хроніка життя та творчості М. А. Булгакова, сайт «Литературно-мемориальный музей М. Булгакова»

Джерела та література

Горбик В. О. Петров Микола Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 191. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Життепис академіка Миколи Івановича Петрова. «Записки історико-філол. від. УАН», 1919, кн. 1.
Академік Микола Іванович Петров: 1840—1921. К., 1994.
Білецький О. I., Шляхи розвитку дожовтневого українського літературознавства // Від давнини до сучасності, т. 1, К., 1960.
Комишавченко М., Українське літературознавство в другій половині XIX ст. «Вісник Київського державного університету: Серія філологія», 1960, № 3.
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського: Рукописний відділ, ф. 175, № 1877; ф. 225, № 1.
Редин Е. К., Профессор Н. И. Петров: По поводу исполнившегося тридцатилетия его ученой деятельности. «Археологическая летопись Юго-Западной России», 1904, № 4—5. (рос.)
Петров Николай Иванович // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)