Перехід релігійних громад в Україні — зміни парафіями церковної юрисдикції з однієї релігійної організації на іншу, які відбуваються в Україні з 1991 року.
Юридична складова
Зміна церковної юрисдикції здійснюється згідно з ч. 2. ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», де зазначено:
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості[1][2].
У 2016 році у Верховній Раді України був зареєстрований законопроєкт № 4128[4]. 16 січня 2019 року на засіданні Комітету з питань культури і духовності було затверджено нову редакцію даного законопроєкту під назвою № 4128-д. За допомогою нього пропонувалося внести зміни до законів «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань»[5].
17 січня 2019 року у Верховній Раді України був проголосований за основу і в цілому законопроєкт № 4128-д щодо зміни релігійними громадами підлеглості. Рішення прийняте 229 голосами «За»[6]. Наступного дня, 18 січня, депутати розглянули 4 законопроєкти від представників партії «Опозиційний блок», в основі яких було скасування прийнятого напередодні закону. Проте жоден із законопроєктів не знайшов необхідної підтримки, тому Голова Верховної Ради України Андрій Парубій підписав законопроєкт № 4128-д[7][8]. Того ж дня, 18 січня, народні депутати від «Опозиційного блоку» Вадим Новинський, Олександр Долженков, Василь Німченко та ще 44 нардепи скерували до Конституційного суду України подання щодо відповідності Конституції України закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи». 19 березня 2019 року Велика палата КСУ розглянула це питання і Конституційний Суд відмовив у відкритті провадження щодо конституційності закону щодо підлеглості й реєстрації релігійних організацій[9].
28 січня 2019 року законопроєкт підписаний Президентом України Петром Порошенком[10]. 31 січня 2019 року закон набув чинності[11].
Положення
Відповідно до цього закону релігійні громади мають можливість змінювати свою церковну юрисдикцію на користь будь-якої іншої релігійної організації України у випадку прийняття на парафіяльних зборах не менше ніж двома третинами голосів рішення про такий перехід. Це рішення повинне бути затверджене підписами членів релігійної громади. Частина громади, незгідна з рішенням більшості, має право на створення нової релігійної громади та укладання договору про порядок користування тим самим майном або культовою будівлею з її власником. Щоб зареєструвати релігійну громаду, її члени повинні подати статут нової громади, копію рішення про її утворення, її найменування, обрання керівних органів, копію документа про право власності чи користування приміщенням та протокол загальних зборів, на яких було прийняте рішення про створення цієї релігійної громади[12][13].
Сама процедура зміни юрисдикції (місце проведення зборів, процедура голосування та підрахунку голосів) в ухваленому законі не визначена[13]. За прийнятим законом під час процесу переходу громади заборонено здійснювати будь-які дії, які можуть стати причиною відчуження майна релігійної організації (продаж, обмін, застава, безоплатна передача)[12][13].
Закон № 4128-д містить низку доповнень до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», метою яких є запровадження «єдиного вікна» для реєстрації релігійних організацій як юридичних осіб[14].
Сприйняття
Низку зауважень до законопроєкту № 4128 та закону № 4128-д висловила українська правозахисна організація «Інститут релігійної свободи». Зокрема організація висловлювалась за необхідність доопрацювання Проєкту Закону № 4128, оскільки той не враховував особливості релігійних громад з фіксованим членством або чіткими вимогами до членства у власних статутах, містить неузгоджену термінологію та неузгодженість процедури реєстрації статутів релігійних організацій державними органами, створює необхідність повторної перереєстрації статутів релігійних громад, містить ознаки невиправданого втручання держави у внутрішні справи релігійних громад (зокрема порушення сфери внутрішньої самоорганізації та автономії релігійних громад шляхом впровадження уніфікованих критеріїв визначення членства, порядку прийняття рішень загальними зборами та їх оформлення всіх релігійних громадах усіх конфесій)[15].
На думку цієї ж організації, одним з найбільших недоліків закону № 4128-д є запровадження нової перереєстрації всіх релігійних організацій через вимогу погодити їхні статути з новим законом впродовж року з моменту набрання ним чинності. Крім того, зазначалося, що необхідність нотаріального засвідчення кожного з підписів на новій редакції статуту та на протоколі загальних зборів релігійної організації може бути причиною значних фінансових витрат парафіян, а пропоновані зміни на момент засідання Комітету не були опубліковані для широкого загалу та розроблялися без участі громадськості, зокрема зацікавлених релігійних організацій[14][16].
Релігієзнавець Дмитро Горєвий висловив думку, що новий закон дає чіткий механізм зміни релігійними громадами церковної юрисдикції та повинен прискорити перехід громад з Української православної церкви (Московського патріархату) (УПЦ (МП)) до Православної церкви України (ПЦУ)[17]. На думку голови юридичного відділу УПЦ (МП), протоієрея Олександра Бахова, низка законопроєктів (зокрема № 4128, а також № 5309 та № 4511) були направлені на ліквідацію діяльності УПЦ МП в Україні та начебто повинні сприяти рейдерському захопленню релігійних громад[18]. З іншого боку, за словами депутата від БППОлексія Гончаренка, ухвалений закон навпаки спрямований на боротьбу з рейдерством[19].
Зміна православними парафіями України церковної юрисдикції з 1992 року серед іншого була обумовлена прагненням долучитися до становлення в Україні єдиної помісної православної церкви[27], з 2014 року — також збройною агресією Росії проти України[28]. Окремі випадки переходів характеризувалися конфліктами, силовими захопленнями храмів, кримінальними справами та судовими процесами[29].
Низка парафій в Україні вийшли з підпорядкування своєї релігійної організації і почали діяти самостійно, не приєднуючись до будь-якої іншої релігійної організації.
У 1990-ті роки релігійна ситуація характеризувалася як процесами реабілітації релігії в суспільстві, формуванням у громадськості позитивного образу релігії як важливої складової духовної культури, посиленням ролі релігії та церкви в усіх суспільних сферах, так і конфліктами із залученням значної кількості парафіян. У цей час відбувався процес формування структури основних релігійних організацій (зокрема УАПЦ, УПЦ КП та УПЦ (МП)), який супроводжувався міжконфесійними майновими суперечками, політизацією міжцерковних відносин, намаганням залучити парафіян з однієї православної конфесії в іншу, нестачею священнослужителів та їхнім переходом з однієї православної конфесії в іншу (переважно з УАПЦ в УПЦ КП). На 1994 рік УАПЦ втратила 601 парафію через їхній перехід в підпорядкування УПЦ КП. Проте найбільше протистояння відбувалося між УПЦ КП та УПЦ (МП)[37].
У жовтні 1995 року група єпископів УПЦ КП, які виступали проти обрання митрополита Філарета патріархом, перейшли до УАПЦ, що стало причиною зменшення кількості парафій УПЦ КП на 400 громад. Проте майже всі парафії, що вийшли, повернулися до релігійної організації через певний час після інтронізації Філарета. Між УАПЦ та УПЦ КП декілька разів піднімалося питання про можливе об'єднання даних релігійних організацій[38].
Зміни конфесійної підлеглості значно активізувалися після агресії Росії проти України. Протягом 2014—2017 років свою церковну юрисдикцію змінили 153 православні та 30 протестантських громад. Найбільше переходів за цей період відбулося з УАПЦ до УПЦ КП (100 громад). З УПЦ (МП) до УПЦ КП перейшло 39 громад, 2 парафії перейшло до УАПЦ. Крім того, у 2015—2016 роках зафіксовано близько 30 випадків, коли частина громади виходила з УПЦ (МП) і реєструвала нову релігійну організацію. До 2014 року переходи здебільшого відбувалися через суб'єктивні, особисті причини, проте погляди парафіян та духовенства істотно змінилися після початку війни на сході України[39].
Кількість релігійних громад найбільших релігійних організацій України (понад 500 парафій станом на 01.01.2018[b][c]):
↑Вказано кількість громад, статути яких було зареєстровано у встановленому законом порядку, без врахування громад, які діяли без реєстрації своїх статутів.
↑Частина парафій існує лише юридично[51][52]. За припущенням архієрея ПЦУ Олександра (Драбинка), реальна кількість парафій може сягати 9-10 тисяч[51].
↑Всього зареєстрованих релігійних громад усіх релігійних організацій України.
↑У статистичних звітах Міністерства культури України організацію «Свідки Єгови» відносять до категорії «Інші релігійні організації протестантів і протестантського походження»[40], проте сама організація заперечує класифікацію її як протестантської[70].
↑ абПалінчак М. М.Мережа релігійних організацій в Україні: стан та перспективи розвитку // Актуальні проблеми політики зб. наук. пр. / редкол.: С. В. Ківалов (голов. ред.), Л. І. Кормич (заст. голов. ред.), М. А. Польовий (відп. секр.) [та ін.] ; НУ «ОЮА», Південноукр. центр гендер. проблем.. — Одеса : Фенікс, 2015. — Вип. 55. — С. 205-214.
