Перший випробувальний політ «Оріона» (безпілотний), — Дослідницький тестовий політ 1 (Exploration Flight Test 1), — був здійснений 5 грудня 2014 року за допомогою ракети-носія Delta IV Heavy. Він тривав 4 години 24 хвилини, приземлення відбулося в Тихому океані о 10:29[9][10] (затримка пов'язана з технічними й погодними умовами[11]).
На грудень 2019 року був запланований другий політ без екіпажу — Exploration Mission 1 (перейменований на «Артеміда-1» (Artemis 1) і перенесений на листопад 2021 року).
29 серпня 2022 року о 15:33 з Космічного центру імені Джона Кеннеді у Флориді (о 8:33 за місцевим часом) (США) капсула «Оріон» мала вирушити до Місяця на ракеті-носії SLS[12][13][14]. Космічний корабель мав здійснити обліт навколо Місяця і, за планом, повернутися на Землю у жовтні. Однак через витік водню в одному з двигунів ракети в останню мить місію перенесли орієнтовно на 2 вересня 2022 року. Задача першої випробувальної місії «Артеміда-1» у рамках місячної програми НАСА — переконатися, що теплозахисний екран капсули «Оріон» зможе витримати тертя об атмосферу при поверненні на Землю[15].
16 листопада 2022 року НАСА запустила до Місяця надважку ракету-носій (Space Launch System, SLS) із космічним кораблем «Оріон». Ракета стартувала з майданчика Космічного центру Кеннеді на Флориді о 1:04 за місцевим часом (8:04 за київським). Пуск SLS з «Оріоном» є частиною місії «Артеміда-1». Корабель у тестовому безпілотному режимі здійснив політ до Місяця, провів на його орбіті кілька тижнів та повернувся на Землю 11 грудня 2022 року[16][17].
Перша пілотована місія очікується не раніше 2023 року.
Історія проєкту
Пілотований дослідницький корабель «Оріон»
Місячний модуль Альтаїр зістикований з «Оріоном» (2007). Концепт
14 січня 2004 року президент США Джордж Вокер Буш анонсував Пілотований дослідницький корабель (ПДК) у складі космічної програми Vision for Space Exploration[18]. ПДК був реакцію на аварію шатла Колумбія та звіт Ради з розслідування нещасного випадку Колумбії. ПДК ефективно замінив концептOrbital Space Plane, який був запропонований після скасування програми Орбітальний літак|орбітального літака Lockheed Martin X-33, щоб замінити спейс-шаттли. Космічна програма Vision for Space Exploration була розвинена до космічної програми «Сузір'я» під час роботи адміністратора НАСА Шона О'Кіфа[en], а Пілотований дослідницький корабель був перейменований у Пілотований дослідницький корабель «Оріон» на честь сузір'я Оріон[19].
Програма «Сузір'я» пропонувала використовувати «Оріон» у пілотованому і вантажному варіантах для доставки астронавтів і вантажів на МКС і як пілотований корабель для польоту на Місяць. Конструкція була подібна до конструкції кораблів програми «Аполлон» і складалася із сервісного модуля для життєзабезпечення й руху і була призначена для приземлення на тверду поверхню на західному узбережжі США на парашутах, проте пізніше приземлення було замінено на приводнення в океані[20].
«Оріон» важив 23 тонни, менше ніж командний/сервісний модуль «Аполлона». Командний модуль важив би близько 8,9 т, більше ніж еквівалентний КМ "Аполлона) — 5,8 т. З діаметром 5 м і в протилежність 3,9 м «Аполлона», «Оріон» мав у 2,5 раза більший об'єм порівняно з «Аполлоном»[21]. У Сервісному модулі як паливо планувалося використовувати рідкий метан (LCH4), проте було вибране самозаймисте паливо кисень/метан через недосконалість ракетних технологій і необхідність запуску «Оріона» до 2012 року[22][23].
«Оріон» складається з двох основних частин: конічного командного модуля і циліндричного сервісного модуля з рушійною установкою і предметами постачання. Обидва базувались на командному і сервісному модулях «Аполлона», який використовувався з 1967—1975 рр.[24]
«Оріон» мав бути запущений ракетою-носієм «Арес I» на НОО, там корабель мав зістикуватися з місячним модулем «Альтаїр»[en], який був би запущений ракетою-носієм надважкого класу «Арес V», який призначений для польотів на Місяць.
Скасування космічної програми «Сузір'я»
«Оріон» CEV, дизайн 2009 року
7 травня 2009 року адміністрація Барака Обами задіяла Комісію Огустіна, щоб виконати повний незалежний огляд триваючої програми дослідження космосу НАСА. Комісія з'ясувала, що поточна космічна програма «Сузір'я» відстає від графіку на чотири або більше років у кількох важливих складових компонентах зі значними перевитратами і навряд чи буде здатна виконати будь-які з поставлених цілей, базуючись на поточному бюджеті[25][26]. Тому комісія порадила істотно переглянути цілі та ресурси. Через це 11 жовтня 2010 року програма «Сузір'я» була скасована, скасовано подальшу розробку космічного корабля «Альтаїр», ракет «Арес I» і «Арес V». «Оріон» пережив скасування програми і був перейменований у Багатоцільовий пілотований корабель «Оріон», запускати який планувалося за допомогою Системи космічних запусків[27].
Багатоцільовий пілотований корабель «Оріон»
Через реструктуризацію з програми «Сузір'я» розробка програми «Оріон» рухалась від створення трьох різних версій капсули «Оріона», кожна з яких була призначена для окремих завдань[28], до розробки однієї версії, яка буде здатна виконати багато завдань[1].
30 жовтня 2014 року дещо перероблений Багатоцільовий космічний корабель був готовий до першого польотного випробування. Корабель отримав дозвіл на встановлення на ракету-носій Delta IV Heavy і був готовий до запуску. 5 грудня 2014 року під час Exploration Flight Test 1 був здійснений успішний запуск «Оріона» і приводнення капсули в океані. Це ознаменувало повернення НАСА до проєктування і будівництва пілотованих космічних кораблів[29][30].
Конструкція
Тест парашутної системи, червень 2012 року
«Оріон» отримав базові елементи конструкції від командного модуля «Аполлона», який доправив астронавтів на Місяць, проте його технології і можливості були покращені. Він був спроєктований із розрахунком на тривалі місії до глибокого космосу, до 21 дня активного пілотування кораблем і 6 місяців пасивного використання[31]. Протягом пасивного використання системи життєзабезпечення можуть підтримуватись іншим модулем, як-от Deep Space Habitat. Підтримка кораблем життєзабезпечення, рушійна установка, температурний захист і електронні системи сконструйовані так, щоб їх можна було модернізувати, коли стануть доступні нові технології. Космічний корабель «Оріон» має командний і сервісний модуль, а також адаптер для космічного корабля. Командний модуль «Оріона» більший за КМ «Аполлона» і може мати більше астронавтів для коротких або тривалих місій. Сервісний модуль містить паливо, двигун, а також кисень і воду для астронавтів. Конструкція сервісного модуля також проєктується для розміщення наукових експериментів і вантажу.
Командний модуль «Оріона» — це багаторазова транспортна капсула, яка забезпечує середовище для проживання екіпажу, витратні матеріали і дослідницькі інструменти, і служить стикувальним портом для переміщення членів екіпажу[32]. Командний модуль — це лише частина «Оріона», який повертається на Землю після своєї місії, він має вигляд конуса з кутом у 57,5° —таким самим, як у командному модулі «Аполлона». Проєкт передбачає, що КМ матиме 5,02 м у діаметрі і 3,3 м довжини[33], з масою близько 8,5 метричної тонни. КМ виготовляється компанією Lockheed Martin Corporation[34]. Він матиме на 50 % більший об'єм, ніж КМ «Аполлона», який мав об'єм простору 5,9 м3. КМ може вмістити 4 або 6 астронавтів[35]. Після широкого вивчення проблеми НАСА для командного модуля вибрало систему теплозахисту AVCOAT, який складається із кварцевих волокон зі смолою у вигляді сот зі скловолокна і фенольної смоли, раніше використовувався на кораблях місії «Аполлон» і на деяких ділянках космічного човника на перших запусках[36].
Система автоматичного стикування, яка використовується на російських «Прогресах» і європейських ATV, з можливістю ручного пілотування за надзвичайної ситуації. Попередні американські космічні кораблі («Аполлон», «Джеміні», «Спейс Шаттл») мали ручний спосіб стикування.
Покращені засоби утилізації відходів, мініатюрний туалет і унісекс «допоміжна труба», яка застосовувалась на «Спейс Шаттлі» (система яких базувалась на «Скайлабі») і МКС (базувалась на «Союзі», «Салюті» і станції «Мир»). Ці технології значно кращі за пластикові пакети, які використовувались на «Аполлоні».
Використання суміші азот/кисень на рівні моря (101,3 кПа) або знижений тиск (55,2—70,3 кПа).
Значно покращені і модернізовані комп'ютери порівняно з попередніми пілотованими кораблями.
«Оріон» із сервісним модулем на основі корабля ATV
КМ «Оріона» буде побудований зі сплаву алюмінію та літію, який використовувався в «Спейс Шатлах», ракетах «Дельта IV» і Atlas V у зовнішній обшивці паливного бака. КМ буде вкритий тим самим матеріалом, який використовується для захисту некритичних частин «Шаттлів», як-от люк вантажного відсіку. Парашути багаторазового використання базуватимутьсяна парашутах, які використовувались на космічних кораблях «Аполлон» і твердопаливних прискорювачах «Спейс Шаттла», у конструкції буде використаний матеріал, подібний «Номекс». Приводнення використовуватиметься як винятковий засіб для КМ «Оріона»[20][38].
Також «Оріон» для стикування з іншими транспортними засобами буде обладнаний Системою стикування НАСА[en], яка схожа на Андрогінно-периферійний агрегат стикування, яка використовувалась на Шаттлах. Космічний корабель буде обладнаний системою аварійного рятування, яка використовувалась на «Аполлонах» і «Меркуріях», до створення на «Аполлонах» захисту Boost Protective Cover (зробленого зі склотекстоліту), для захисту КМ «Оріона» від аеродинамічних напружень протягом перших 2,5 хв підйому. Інженери «Оріона» стверджують, що він розроблений так, що буде в 10 разів безпечніший під час підйому і повернення, ніж «Шаттл». КМ розроблений для багаторазового використання. Окрім цього, усі частини «Оріона» спроєктовані так, щоб бути максимально універсальними: це означає, що між першим випробувальним польотом у 2014 році і космічним польотом до Марса в 2030-х космічний корабель може бути модернізований за допомогою новітніх технологій[32].
Наземні випробування «Оріона». 13.05.2011.
«Оріон» після фінальної збірки. 22.06.2012.
«Оріон» на наземних випробуваннях в акустичній камері.
Наземні випробування «Оріона».
Завершений «Оріон» перед тестом EFT-1. 08.09.2014.
У травні 2011 року головний директор ЄКА анонсувало можливу співпрацю з НАСА в роботі над наступником ATV[39]. 21 червня 2012 року компанія Airbus Defence and Space оголосила, що отримала кошти на створення двох розробок, на кожну 6,5 млн євро, для оцінки можливостей використання технологій і досвіду, який був отриманий при роботі з ATV і модулем «Колумбус» для майбутніх місій. Перший (ATV) розглядався як основа для сервісного модуля (СМ) для тандему з КМ «Оріона»[40]. Друга розробка зробила можливим виробництво багаторазового орбітального транспортного засобу[41]. 21 листопада 2012 року ЄКА вирішило розробляти на основі ATV сервісний модуль для «Оріона»[42]. СМ буде виконаний компанією Airbus Defence and Space у Бремені, Німеччина[43]. 16 січня 2013 року НАСА анонсувало, що СМ «Оріона», зроблений ЄКА, вирушить у Exploration Mission 1 на ракеті-носії СКЗ[7].
Рятувальна система
У разі надзвичайної ситуації під час запуску або підйому система аварійного порятунку відділяє пілотований модуль від ракети-носія за допомогою двигунів аварійного припинення роботи, які мають більшу тягу (оскільки працюють значно менше), ніж прискорювач Atlas 109-D, на якому було доставлено на орбіту астронавта Джона Гленна в 1962 році[44].
Існують також дві інші системи в Launch Abort System. Перша система прискорення розміщена на вежі від'єднання, необхідна для позиціонування й орієнтації капсули[45]. Друга система, яка працює на твердому ракетному паливі, використовується для від'єднання рятувальної системи від капсули «Оріона»[46]. 10 липня 2007 року компанія Orbital Sciences, головний підрядник для рятувальної системи, видала компанії Alliant Techsystems (ATK) 62,5 млн дол. США згідно з контрактом для «проєктування, розробки, виготовлення, тестування і доставки двигуна для Системи рятування „Оріона“». ATK, яка мала контракт для створення першого ступеня ракети-носія «Арес-1», використовуватиме цю конструкцію і в виробництві двигуна для рятувальної системи «Оріона»[47]. 9 липня 2008 року НАСА анонсувала, що рятувальна система «Оріона» завершила вертикальні тести[48]. Інший підрядник, Aerojet, отримав завдання за контрактом для проєктування й розробки однієї з двох систем Launch Abort System. У вересні 2008 року Aerojet із командою Orbital Sciences, Lockheed Martin і НАСА успішно виконали два повномасштабні тести системи. Ця система дуже важлива для кожного польоту для від'єднання рятувальної башти з КМ «Оріона» подалі від ракети після успішного запуску.
Випробування за допомогою макетів «Оріона»
Макет «Оріона» під час тестування парашутів. 29 лютого 2012 року.Тестування «Оріона» в басейні
Boilerplate Test Article — тестування на вплив навантажень при приводненні капсули в Дослідний центр Ленглі[en]. Тестувальний майданчик був модифікований спеціально для капсули «Оріона», для спостережень стаціонарно і під час роботи[52]. Система містить 150 датчиків для отримання даних під час тестування[53]. Тестування 8,16-тонного макета почалось у липні 2011 року і тривало до 6 січня 2012 року[54].
Наземні випробування на вібрацію проводились у Денвері компанією Lockheed Martin[55]. Вони проводились на тестувальному макеті «Оріона» разом із рятувальною системою. У майбутньому на цьому майданчику відбудуться випробування СМ і теплового щита «Оріона»[56].
Випробування методом скидання з висоти проводились у випробувальному полігоні в Юмі в Аризоні. Макет «Оріона» з парашутами був скинутий з висоти 7600 м із літака С-130[56]. Тестування почалось у 2007 році. Парашути розгортаються на висоті 6100 і 4600 м. Тестування парашутів складається з ситуацій, коли парашут не відкрився частково та ситуацію, коли один із головних парашутів зовсім не відкрився. Лише з двома розкритими парашутами падіння капсули відбувається зі швидкістю 10 м/с — це максимальна конструкторська швидкість «Оріона» при приземленні[57]. Інші випробування включають невідкриття парашутів «Оріона». Невдалі тестування сталися в 2007, 2008, і 2010 роках[58]. Нова система парашутів була успішно протестована 29 лютого 2012 року з літака C-17. Десять гальмівних парашутів гальмували макет «Оріона» під час скидання його з висоти 7600 м. Ця система парашутів має назву Capsule Parachute Assembly System[59]. Випробування перевірили рівень турбулентності потоку повітря позаду макету «Оріона» з парашутною системою. Макет приземлився в пустелі зі швидкістю 27 км/год[60]. Третій макет «Оріона» був успішно протестований скиданням з літака 17 квітня 2012 року[61].
«Оріон» під час тестування Системи аварійного рятування. 6 травня 2010 року.
20 листопада 2008 року Aerospace успішно виконала перше тестування системи аварійного порятунку. Двигун системи може виробляти 2200 кН тяги в аварійній ситуації під час запуску або на висоті до 91 км. Випробування двигуна системи Launch Abort System, яке відбулось 2008 року, було першим випробуванням двигуна зі зворотною тягою[63]. 2 березня 2009 року повномасштабний макет КМ відповідної ваги і розмірів розпочав подорож з Дослідного центру Ленглі до ракетного полігону «Вайт Сендс» (Нью-Мексико) для тестування системи аварійного порятунку[64]. 10 травня 2010 року НАСА успішно виконала випробування системи аварійного порятунку «Оріона» у Вайт-Сандс (Нью-Мексико), запустивши макет капсули на висоту 1800 м. Під час випробування використовувались три твердопаливні ракетні двигуни — головний двигун, маневровий двигун і двигун для від'єднання[65]. Плануються випробування рятувальної системи з майданчика LC-46 у 2018 році[66].
Випробування після приземлення «Оріона»
До першого тестування «Оріона» у грудні 2014 року були виконані кілька попередніх тестів. У 2009 році, у період існування програми «Сузір'я», був проведений тест на стан капсули після приземлення «Оріона», щоб виявити й оцінити методи рятування астронавтів і дії, яких можна очікувати від астронавтів після приземлення. Це допомогло би відтворити необхідні умови для рятувальної команди. У конструкцію корабля будуть включені необхідні після приземлення інструменти та обладнання, речі першої необхідності. Для тестування «Оріона» під водою використовувався повнорозмірний макет «Оріона», випробування проводилися при штучних та реальних погодних умовах. Вони почались 23 березня 2009 року, був побудований 8200-кілограмовий макет, який був розміщений у басейні. Повномасштабні випробування в морі відбулись 6—30 квітня 2009 року, у різних місцевостях недалеко від берега Космічного центру Кеннеді з висвітленням у ЗМІ[67].
Запуск «Оріона» ракетою-носієм Delta IV Heavy 5 грудня 2014 року.
О 7:05 ранку 5 грудня 2014 року капсула «Оріона» була запущена ракетою-носієм Delta IV Heavy для першого польотного тестування і приземлилась у Тихому океані. Політ тривав 4 години 24 хвилини. Це був перший політ космічного корабля НАСА для пілотованих польотів після припинення програми «Спейс Шаттл» у 2011 році, і перший раз, коли НАСА запустила космічний корабель, здатний доправити людину більше ніж на кілька сотень кілометрів у космос, починаючи з запуску «Аполлона-17», який відбувся у 1972 році. «Оріон» досяг висоти 5800 км і швидкості 8900 м/с. У польоті були протестовані тепловий щит, парашути, компоненти рятувальної системи і бортові комп'ютери[68]. «Оріон» був повернений за допомогою корабля USS Anchorage і перевезений до Сан-Дієго, Каліфорнія, після чого був повернений до космічного центру Кеннеді у Флориді[69].
У 2015 році НАСА отримало 1,2 млрд дол. США від Конгресу для фінансування програми «Оріон», це на 150 млн дол. більше, ніж рекомендована сума адміністрації Обами[72]. Під час оновлення програми у вересні 2015 року НАСА оголосила, що загальна вартість для першої пілотованої місії «Артеміда-2» становитиме 6,77 млрд дол. США. В оголошену вартість не включені кошти, які були витрачені на «Оріон» і відповідні компоненти космічної програми Сузір'я[73].
Майбутні місії
15 квітня 2010 року президент США Барак Обама визначив першочерговий напрям діяльності в космічній галузі — спрямування ресурсів на пілотоване дослідження астероїда біля Землі, яке буде здійснено приблизно в 2020-х роках, наступна мета — доставка одного або більше астронавтів на марсіанську орбіту і безпечне їх повернення до Землі в середині 2030-х років[74]. Бюджетні відрахування Конгресу і довготривалі плани НАСА відтоді переписувались, щоб пристосувати їх у відповідності до довготривалих цілей під час обох президентських мандатів[75][76]. У змінах НАСА на довготривалий термін зазначається, що заснування Місячної бази (яке було включене у скасовану програму «Сузір'я») було скасоване[76]. У короткотривалій перспективі можливе заснування бази на Місяці з посередництвом окремо фінансованого підприємства, або за допомогою космонавтики інших країн[77].
Під час проведення місії на орбіті Місяця буде розміщений астероїд, замість того щоб направляти астронавтів за астероїдом у глибокий космос[78]. Інститут космічних досліджень Кека в Каліфорнійському технологічному інституті у співробітництві з Лабораторією реактивного руху оцінили вартість місії у 2,6 млрд дол. США[78][79]. Для порівняння: кошторис колонізації Місяця за програмою «Сузір'я» становив 150 млрд дол. США[80]. Однак 2,6 млрд дол. — це лише вартість захоплення астероїда. У цю вартість не включені ані вартість розробки, ані вартість польотів «Оріона» до 4-метрового астероїда, коли він буде захоплений, тому 2,6 млрд дол. не охоплюють повної вартості цієї місії[79]. Адміністрація Обами оголосила, що кошторис цієї місії становитиме менше, ніж оголошені 2,6 млрд дол.[78] і частина коштів із бюджету 2014 року вже була виділена[78]. Кроки до здійснення цієї місії були б зроблені, якби почалась розробка покращеної технології електричного ракетного двигуна[78].
Капсула «Оріона» спроєктована з можливістю здійснювати пілотовані місії на Марс. Оскільки в капсулі «Оріона» лише близько 2,25 м3 житлової площі на кожного астронавта[81], для довготривалих місій знадобиться додатковий житловий модуль Deep Space Habitat. Він забезпечить додаткове місце й припаси, а також полегшить обслуговування космічного корабля, комунікацій, тренування, виконання вправ та індивідуальний відпочинок[82]. У довготривалих місіях капсула «Оріона» використовуватиметьсялише під час запуску, приземлення та інших операцій. Існують варіанти модуля Deep Space Habitat, який забезпечить 70 м3 житлової площі на кожного астронавта[82], хоча цей модуль знаходиться на стадії концепту. Розміри і конфігурація модуля можуть змінюватися в залежності від екіпажу і вимог місії[83].
Хроніка
22 серпня 2006 року НАСА повідомило, що новий пілотований космічний корабель називатиметься як одне з найяскравіших сузір'їв — «Оріон»[84].
31 серпня 2006 року НАСА підписало контракт на розробку, будівництво й випробування нового пілотованого космічного корабля «Оріон» із концерном Lockheed Martin. Сума контракту — до 8,15 млрд дол.[85]
1 лютого 2010 року Керівник НАСА Чарльз Болден повідомив про відмову від космічної програми «Сузір'я», а також про припинення розробки космічного корабля «Оріон» і ракет-носіїв «Арес I» і «Арес V», у зв'язку з пропозицією президента Барака Обами скасувати програму[86].
16 квітня 2010 року президент Барак Обама пообіцяв не відмовлятись від розробки космічної капсули «Оріон», але запропонував спростити її, щоб на початковому етапі її можна було використовувати як рятувальний пліт на МКС, а згодом доробити капсулу, щоб вона стала основою для створення потужнішого апарата, здатного вивести космонавтів за межі земної орбіти[87].
25 травня 2011 року НАСА підтвердило, що майбутній пілотований корабель для польотів у глибокий космос базуватиметься на концепції корабля «Оріон». Новий корабель не має назви і позначається абревіатурою MPCV[88].
20 липня 2011 року витрати НАСА на проєкт перевищили 5 млрд дол.[89]
26 серпня 2011 року компанія Lockheed Martin виконала інтенсивні випробування прототипу корабля. Прототип встановили в спеціальній акустичній камері, у якій відтворювалося звукове навантаження потужністю понад 150 дБ — плановий показник під час майбутніх запусків корабля[90].
20 грудня 2011 року успішно випробувано парашутну систему космічного корабля під час випробувальних скидувань з великої висоти. Спуск відбувався на двох парашутах замість трьох. Парашутна система успішно впоралась з аварійним сценарієм[91].
12 вересня 2012 року на слуханнях у Конгресі США помічник директора НАСА Деніел Дамбакер розповів, що корабель вирушить у свій перший випробувальний політ без екіпажу 2014 року і буде запущений ракетою «Дельта IV». 2017 року для цих же цілей передбачається використовувати новий важкий носій SLS. На 2021 заплановано випробування корабля з екіпажем на борту. Своєю чергою, віцепрезидент Lockheed Martin Клеон Лейсфілд уточнив, що 2014 року корабель планується запустити на відстань близько 6 тис. км від Землі — у 15 разів далі, ніж розташована орбіта обертання МКС. Його колега з Boeing Джим Кліфтон інформував, що розробка SLS також йде за планом. Ця ракета буде випущена в різних модифікаціях, розрахованих на виведення у космос вантажів масою від 70 до 130 тонн. За розрахунками НАСА, один її запуск коштуватиме приблизно 500 млн доларів — у півтора рази менше, ніж свого часу коштувала кожна експедиція «Спейс Шаттл»[92].
29 травня 2013 року на кінець року призначено захист проєкту та початок виробництва обладнання для європейського космічного службового модуля, який буде у складі американської пілотованої повертальної капсули «Оріон»[93].
16 грудня 2013 року тепловий екран для «Оріона» доставлений у центр «Кеннеді». Корабель зібраний та готовий до першого випробувального польоту[94].
4 грудня 2014 року після кількох спроб запуску через несприятливі погодні умови (сильний вітер) запуск корабля був перенесений на 5 грудня.
5 грудня 2014 року о 12:05 UTC запуск та політ пройшли успішно. Корабель піднявся на висоту 5900 км[95] і увійшов у ближній радіаційний пояс Землі, де був перевірений його радіаційний захист. Після цього корабель знизився й увійшов в атмосферу. При цьому була проведена перевірка термозахисту. Після нетривалого спуску на парашутах корабель приводнився біля берегів Каліфорнії.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 8 листопада 2015. Процитовано 9 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 25 січня 2016. Процитовано 9 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Lockheed Martin [Архівовано 26 січня 2016 у Wayback Machine.] Lockheed Martin Delivers Orion Spacecraft To NASA Kennedy Space Center, Press release, Denver, July 2, 2012
↑ абBrophy, John R.; Friedman, Lou; Culick, Fred (30 травня 2012). Asteroid Retrieval Mission Feasibility Study(PDF) (presentation). NASA Small Bodies Assessment Group (SBAG). Архів оригіналу(PDF) за 8 вересня 2013. Процитовано 15 січня 2014.
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.(липень 2015)
Jae HeadLahirJae HeadPekerjaanAktorTahun aktif2005–sekarang Jae Head (lahir 2 April 1998)[2][3] adalah aktor asal Amerika Serikat. Ia mulai dikenal setelah berperan sebagai Sean Junior (S.J.) Tuohy putra dari Sean dan Leigh Anne Tuohy dalam film The Blind Side. Filmografi 2009: The Blind Side (sebagai S.J. Tuohy) 2008: Law & Order: Special Victims Unit (sebagai Christopher Ryan di Trials) 2008: Hancock (sebagai Aaron Embrey) 2007: Friday Night Lights (sebagai Bo Mi...
منتخب إستونيا تحت 23 سنة لكرة القدم بلد الرياضة إستونيا الفئة كرة قدم تحت 23 سنة للرجال [لغات أخرى] رمز الفيفا EST الموقع الرسمي الموقع الرسمي مشاركات تعديل مصدري - تعديل منتخب إستونيا تحت 23 سنة لكرة القدم (بالإستونية: Eesti U-23 jalgpallikoondis) هو ممثل إستونيا...
LecceNama lengkapUnione Sportiva Lecce SpAJulukanGiallorossi (Kuning-Merah), Salentini (Salentians); Lupi (Si Serigala)Berdiri15 Maret 1908; 116 tahun lalu (1908-03-15)StadionStadion Via del Mare,Lecce, Puglia, Italia(Kapasitas: 36,285[1])Presiden Savario Sticchi DamianiPelatih Roberto D'AversaLigaSerie A2022–2023Serie A, ke-16 dari 20Situs webSitus web resmi klub Kostum kandang Kostum tandang Kostum ketiga Musim ini Unione Sportiva Lecce adalah tim sepak bola Italia yang ...
Special recognition at the MTV Video Music Awards Michael Jackson Video Vanguard AwardAwarded forOutstanding contributions and influence on music video and popular cultureCountryUnited StatesPresented byMTVFormerly calledVideo Vanguard AwardLifetime Achievement AwardFirst awarded1984Most recent winner(s)Shakira (2023)WebsiteVMA website The Michael Jackson Video Vanguard Award, also known as the Video Vanguard Award or the Lifetime Achievement Award, is a merit given to recording artists and m...
Cet article est une ébauche concernant une chanteuse finlandaise. Vous pouvez partager vos connaissances en l’améliorant (comment ?) selon les recommandations des projets correspondants. Nina ÅströmNina Åström en 2009.BiographieNaissance 1962FinlandeNom dans la langue maternelle Nina Susann ÅströmNom de naissance Nina Susann LindkvistNationalité finlandaiseFormation Université de TurkuActivité Auteure-compositrice-interprètePériode d'activité depuis 1992Autres informatio...
Artikel ini membutuhkan rujukan tambahan agar kualitasnya dapat dipastikan. Mohon bantu kami mengembangkan artikel ini dengan cara menambahkan rujukan ke sumber tepercaya. Pernyataan tak bersumber bisa saja dipertentangkan dan dihapus.Cari sumber: Calameae – berita · surat kabar · buku · cendekiawan · JSTOR (April 2024) Calameae Daemonorops draco, sejenis rotanTaksonomiDivisiTracheophytaSubdivisiSpermatophytesKladAngiospermaeKladmonocotsKladcommelinids...
Nazi Germany occupation of Norway during WWII This article has multiple issues. Please help improve it or discuss these issues on the talk page. (Learn how and when to remove these template messages) This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: German occupation of Norway – news · newspapers · books · scholar&#...
American judge (born 1956) Daniel D. CrabtreeCrabtree in 2013Judge of the United States District Court for the District of KansasIncumbentAssumed office May 1, 2014Appointed byBarack ObamaPreceded byJohn Watson Lungstrum Personal detailsBornDaniel Dale Crabtree (1956-08-10) August 10, 1956 (age 67)Kansas City, Missouri, U.S.EducationOttawa University (BA)University of Kansas (JD) Daniel Dale Crabtree (born August 10, 1956) is a United States district judge of the United States Distri...
United Nations resolution adopted in 2006 UN Security CouncilResolution 1673Chemical bombDate27 April 2006Meeting no.5,429CodeS/RES/1673 (Document)SubjectNon-proliferation of weapons of mass destructionVoting summary15 voted forNone voted againstNone abstainedResultAdoptedSecurity Council compositionPermanent members China France Russia United Kingdom United StatesNon-permanent members Argentina Rep. of the Congo Denmark Ghana Greece ...
Ernst Heinrich Philipp August Haeckel Ernst Heinrich Philipp August Haeckel (Potsdam, 16 febbraio 1834 – Jena, 9 agosto 1919) è stato un biologo, zoologo, filosofo e artista tedesco. Desmonema annasethe (Haeckel), Floscula promethea (Haeckel), Chrysaora mediterranea (Peron). Haeckel chiama D. annasethe la medusa dopo la morte della prima moglie Anna Sethe, avvenuta nel 1864, l'anno precedente la prima osservazione dell'organismo. Ernst Haeckel ritratto da Theodor Mayerhofer Indice 1 Carrie...
1917 novel by Sinclair Lewis For other novels, see The Innocents (disambiguation) § Literature. The Innocents First editionAuthorSinclair LewisIllustratorFrontispiece by Worth BretomCountryUnited StatesLanguageEnglishPublisherHarper & BrothersPublication date1917Media typeHardcover The Innocents: A Story for Lovers is a 1917 novel by Sinclair Lewis. Plot This article needs a plot summary. Please add one in your own words. (February 2012) (Learn how and when to remove this messa...
Fantasy book series This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: The Old Kingdom – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (January 2010) (Learn how and when to remove this message) Old Kingdom/Abhorsen seriesMap of the Old Kingdom and Ancelstierre Sabriel (1995) Lirael (2001) Abhorsen (2003) Clariel ...
كلود أكينز معلومات شخصية الميلاد 25 مايو 1926(1926-05-25)الولايات المتحدة الوفاة 27 يناير 1994 (67 سنة)كاليفورنيا، الولايات المتحدة سبب الوفاة سرطان مواطنة الولايات المتحدة الحياة العملية المدرسة الأم كلية الاتصالات الجامعية الشمالية الغربية [لغات أخرى]جامعة نورث و�...
تحتوي هذه المقالة صُورًا ملوَّنة أو سوداء وبيضاء ذات تباين، انتبه إلى معايرة شاشة العرض بدقة للتمكن من رؤية التفاصيل. إلى اليمين: يجب أن تكون قادرًا على رؤية ثلاث أو أربع دوائر رمادية بتدرجات مختلفة على خلفية سوداء، بخلاف ذلك أعد ضبط إعدادت الظل في شاشة العرض. إلى اليسار: ي�...
Brazilian sailor Kahena KunzeKunze at the 2015 Pan American GamesPersonal informationBorn (1991-03-12) 12 March 1991 (age 33)São Paulo, Brazil[1]Height172 cm (5 ft 8 in)[1]Weight68 kg (150 lb)Sailing careerClass(es)420, 49er FXClubIate Clube do Rio de JaneiroCoachJavier Torres del Moral Medal record Sailing Representing Brazil Olympic Games 2016 Rio de Janeiro 49er FX 2020 Tokyo 49er FX World Championships 2014 Santander 49er FX 2013 Marsei...
Questa voce sull'argomento montagne degli Stati Uniti d'America è solo un abbozzo. Contribuisci a migliorarla secondo le convenzioni di Wikipedia. Montagne di San JuanVeduta delle Montagne San JuanContinenteAmerica settentrionale Stati Stati Uniti Catena principaleMontagne Rocciose Cima più elevataUncompahgre Peak (4 365 m s.l.m.) Le montagne di San Juan sono una catena montuosa situata nel Colorado, Stati Uniti d'America. Indice 1 Cime più elevate 2 Panorama 3 Al...
.jpg)
.jpg)
.svg)
