Максін Макс Карлович
Макс Карлович Максін (справжнє прізвище Пфайфер; нім. Max Pfeiffer; нар. 25 квітня (7 травня) 1881, Санкт-Петербург — пом. 5 вересня 1947, Берлін) — актор і театральний адміністратор, директор київських і одеських театрів, німецький кінопродюсер. ЖиттєписНародився 1881 року. Освіту здобув у Петербурзі на гімназичному відділенні головного німецького училища святого Петра, Петрішуле (1895—1899). Поступив на сцену у грудні 1901 року в м. Єлисаветграді (трупа Павла Павловича Гайдебурова). Гастролював з братами Адельгеймами по Кавказу. Грав у Бахмуті і в Гродно в акторки Імператорських театрів Софії Петрівни Волгіної. Улітку 1903 року працював у дирекції Єкатеринодарського міського театру. Зимового сезону 1903/1904 років працював у Новочеркаську. Зимового сезону 1904/1905 років служив у м. Єлець у антрепренера Івана Андрійовича Панормова-Сокольського. Виступав у гастролюючих трупах Петербурга, Одеси, Києва. За амплуа — коханець-фат. Згодом сам став театральним адміністратором. Був членом київського Літературно-артистичного клубу.[1] З 1913 року був уповноваженим дирекції Київської міської опери.[2] 1915 тримав антрепризу в міському театрі Києва, де з успіхом ставились спектаклі легкої комедії. 31 липня відбувся бенефіс директора трупи М. К. Максіна, спектакль (водевіль «Левъ Гурычъ Синичкинъ») носив урочистий характер — вся трупа, службовці і адміністрація театру вітали Макса Карловича з дебютом в антрепренерській діяльності. Актор С. Л. Кузнецов у своєму виступі відзначив його вміле регулювання театральним механізмом у важкі воєнні часи. Сезон тривав з 20 травня до 21 липня. Валовий збір склав 68 886 руб. 46 коп., витрати — 52 220 руб. Таким чином, М. К. Максін отримав чистий прибуток 16 666 руб 24 коп.[3] 1916 року тримав антрепризу в Київському театрі «Пел-Мел».[4] Часопис «Театр и Искусство» 1917 року (№ 1) відзначав фінансові успіхи театру — антрепренери Максін і Бунін отримали чистого прибутку понад 45 000 руб. Згадується як адміністратор київського театру Бергоньє, в якому разом з українофілом Петром Милорадовичем очолював Великий театр мініатюр Максіна-Милорадовича. 1917 року за підтримки П. Милорадовича в театрі Бергоньє ставив свої спектаклі Молодий театр легендарного Леся Курбаса. 1918 року в Одесі разом з П. Милорадовичем очолював театр «Мініатюр» в колишньому театрі «Колізей» — театрі Василя Вронського.[5] Також згадується як орендатор київського театру «Бергоньє», який відмовлявся передавати приміщення цього театру створеному 1918 року Державному драматичному театру. У доповіді Раді Міністрів Української Держави Петро Дорошенко цей крок оцінював таким чином: «Зважаючи на те, що Максін є типичним для сього часу театральним спекулянтом: в Києві їм орендується в даний мент три театральні будинки; в двох він дає невисокого сорту фарс, а в третьому — власне в будинку театру „Бергоньє“, ним утримується дуже низькопробний театр мініатюр, який прислужується до грубого смаку юрби, находжу можливим ввійти з представленням, аби помешкання театру „Бергоньє“ було зреквізовано для потреби Державного драматичного театру».[6] Але через заперечення німецького командування, яке планувало використання театру для культурних потреб німецьких вояків, приміщення театру «Бергоньє» так і не було реквізоване. 1919 року М. Максін емігрував до Німеччини, де зробив успішну кар'єру кінематографіста. 1920 року створив у Берліні російський театр-кабаре «Голубий сарафан». 1921 року Макс Пфейфер починає перші кроки в царині кінематографу під керівництвом Карла Фройліха. Згодом очолив знімальну групу Фріца Ланга. 1922 року зіграв роль у фільмі Ф. Ланга «Втомлена Смерть». Також 1922 року Макс Пфейфер займається екранізацією літературної класики в кіногрупі знаного кінопродюсера Еріха Поммера. Серед найбільш відомих фільмів того періоду його творчості:
1928—1947 років працює в Берліні на кіностудії Universum Film AG (UFA) продюсером. Ця кіностудія від середини 1930-х років перетворилась на центр кіноіндустрії нацистського уряду Німеччини. При цьому Макс Пфейфер зміг залишатися незалежним продюсером — він продовжував ставити переважно аполітичні музичні комедії і розважальні фільми. Макс Максін-Пфейфер помер 5 вересня 1947 року. Похований на берлінському православному кладовищі «Тегель» поруч з дружиною Лідією Потєхіною — могили розташовані в першому ряду 3-го кварталу. Фільмографія
РодинаБув одружений з російською актрисою Лідією Потєхіною, яка свого часу працювала у київському Театрі «Соловцов». Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
