Левицький Євген Йосипович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Левицький.
д-р Левицький Євген Йосипович
д-р Левицький Євген Йосипович
д-р Левицький Євген Йосипович
Посол до Австрійського парламенту
17.06.1907 — 30.03.1911
Посол до Австрійського парламенту
17.07.1911 — 12.11.1918
Народився17 січня 1870(1870-01-17)
с. Качанівка, Скалатський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер21 листопада 1925(1925-11-21) (55 років)
м. Відень, Австрійська республіка
Виборчий округ59
Відомий якгромадський діяч, публіцист
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР → Австрія
Національністьукраїнець
Alma materВіденський університет
Політична партіяРусько-українська радикальна партія, Українська Національно-Демократична Партія
Професіяадвокат
Званнядоктор права (1896)[1]
Релігіягреко-католик
 Медіафайли у Вікісховищі

Євге́н Йо́сипович Леви́цький (17 січня 1870, с. Качанівка — 21 листопада 1925, м. Відень) — український громадсько-політичний діяч, публіцист.

Біографія

Євген Левицький народився в селі Качанівка[2] [a] (Королівство Галичини та Володимирії, нині Тернопільського району Тернопільської області).

Навчався в гімназії в м. Тернополі (зокрема, в 1887 році закінчив VIIa клас,[3] у 1888 році отримав свідоцтво з відзнакою про складання матури, як і його однокласник Станіслав Дністрянський[4]), на правничих факультетах Львівського (закінчив цей виш[джерело?]) та Віденського університетів (1892—1894[1], тут захистив дисертацію, здобув ступінь доктора права).[2] В 1895 р. — юрист-інтерн у Віденському крайовому суді; в 1896—1902 рр. — адвокат-стажист у Станіславі та Львові.[1]

У жовтні 1890 року Левицький разом з Іваном Франком, Михайлом Павликом, В'ячеславом Будзиновським, Кирилом Трильовським став ініціатором створення першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). Був одним з лідерів студентського руху. 1892 року обирався головою II-го Всеслов'янського студентського конгресу у Відні.

Належав до правого крила РУРП (Володимир Охримович, В'ячеслав Будзиновський, Іван Франко), яке в грудні 1899 року заснувало Українську Національно-Демократичну Партію (УНДП), член вищого органу партії — Народного Комітету. Був співавтором програм обох партій, співпрацював в офіційному партійному органі УНДП — газеті «Народ», засновник і редактор тижневика «Будучність» (1899), редактор «Свободи» (1901), «Діла» (1903).

В 1907 і 1911 роках обраний депутатом австрійського райхсрату від двомандатного 59 виборчого округу (Обертин—Тлумач—Золотий Потік—Станіслав—Галич—Тисмениця—Богородчани). В парламенті входив у Руський клуб з 1907 р.; з 1911 р. — Український клуб (заступник голови до травня 1916 р.); з 8 листопада 1916 р. — Українське парламентське представництво[1]

Під час Першої світової війни 1914—1918 років Левицький за дорученням Союзу Визволення України вів організаційну і просвітницьку роботу серед полонених українців у німецьких таборах.

У 1918—1919 роках Левицький — делегат Української Національної Ради ЗУНР як парламентський посол. В 1919—1923 роках — посол ЗУНР у Берліні та Празі.

Згодом (з березня 1923 р.) займався адвокатською практикою у Відні, де і помер 21 листопада 1925.

Доробок

Автор багатьох статей, зокрема, про Олександра Барвінського,[5] на політичні та культурологічні теми в українських та німецьких періодичних виданнях.

Твори

  • Die Verdrängung Rußlands vom Schwarzen Meer // Berliner Tageblatt, 1.10. 1914.
  • Die Ukraine der Lebensnerv Russlands // Der deutsche Krieg. Heft 33. Stuttgart-Berlin: Deutsche Verlags-Anstalt, 1915.
  • Bukowina. Berlin, 1915.
  • Ukraine, Ukrainer und die Interessen Deutschlands: Rede gehalten am 7. Mai 1915 im grossen Wagner-Saale zu München. Berlin: K. Curtius, 1915.
  • Die Ukraine und der Krieg // Frankfurter Zeitung, 26.5.1915.
  • Galizien: informativer Ueberblick über nationale, wirtschaftliche, soziale und kulturelle Zustände des Landes. Wien: Verlag des Bundes zur Befreiung der Ukraina, 1916.
  • Die Ukraine // Kennen Sie Russland? Berlin: Puttkammer und Mühlbrecht, 1916. S. 142—155.
  • Die Juden im ukrainischen Gebiet // Süddeutsche Monatshefte, Februar 1916.
  • Ukrainische Legionäre // Osteuropäische Zukunft, № 2 (1916). S. 29—30.
  • Weltwirtschaftspolitik der Zentralmächte und der Krieg // Osteuropäische Zukunft, № 6 (1916). S. 87—90.
  • Bukowina, ein hartumstrittenes Land // 67. Liebesgabe zur Zeitung d. 10. Armee. Nr. 89 (14.06.1916).
  • Osteuropäische Probleme und der Krieg: zwei Aufsätze. Berlin: Druck von Brückmann, 1916.
  • Grosspolnische Träume und die Wahrheit über die polnische Frage. Berlin: Druck von Brückmann, 1916.
  • Die wiedererwachte Ukraine // Die Ukraine. Kriegspolitische Einzelschriften. Heft 12. Berlin: Schwetschke & Sohn, 1916. S. 76—93.
  • Der östliche Kriegsschauplatz und die osteuropäische Völkerschaften // Osteuropäische Zukunft, 1916, № 9. S. 133—136; № 11. S. 171—174; № 14. S. 213—216.
  • Die Ukrainer auf dem Schlachtfelde // Osteuropäische Zukunft, № 20 (1916). S. 305—308.
  • Листи з Німеччини. Відень: накладом Союзу Визволення України, 1916.
  • La guerre polono-ukrainienne en Galicie et l'avenir de la République ukrainienne de l'Ouest. Berne: R. Suter, 1919.
  • Getreidehandel und Elevatorenmangel in der Ukraine // Die Ukraine. H. 2 (1919). S. 46—48.
  • Die ukrainische Presse // Die Ukraine. Heft 4 (1919). S. 99—100.
  • Geschichte und Statistik Cholmlands // Die Ukraine. Heft 6 (1919). S. 135—141.
  • Die Gerechtigkeit der Entente // Ibid. S. 153—154.

Зауваги

  1. ↑ у давніших джерелах с. Сидорів → Гаврильцьо І., Ханас В. Левицький Євген Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 329. — ISBN 966-528-199-2.

Примітки

  1. ↑ а б в г Franz Adlgasser. Kurzbiografie Lewickyj (Levyc‘kyj), Evhen (Jevhen) Dr. iur. [Архівовано 15 січня 2021 у Wayback Machine.] на сайті Parlament Österreich Republik. Parlamentarier 1848—1918.(нім.)
  2. ↑ а б Гуцал П. З. Левицький Євген Йосипович [Архівовано 17 березня 2017 у Wayback Machine.]… — С. 87.
  3. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1887 [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — Tarnopol : drukarnia J. Pawłowskiego, 1887. — S. 96. (пол.)
  4. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1888 [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — Tarnopol : drukarnia J. Pawłowskiego, 1888. — S. 102. (пол.)
  5. ↑ Гаврильцьо І., Ханас В. Левицький Євген Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 329. — ISBN 966-528-199-2.

Джерела та література

Література

Посилання