Трильовський Кирило Йосифович
Кирило Трильовський
посол до Райхсрату
1907 — 1918
Народився	6 травня 1864(1864-05-06) Богутин, Золочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Помер	16 жовтня 1941(1941-10-16) (77 років) Коломия, Дистрикт Галичина, Генерал-губернаторство,  Третій Рейх
Відомий як	адвокат, політик
Країна	Австро-Угорщина
Alma mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Політична партія	Українська радикальна партія
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Кири́ло Йо́сифович Трильо́вський (6 травня^[1][2] 1864 , с. Богутин, повіт Золочів (Галичина) — 16 жовтня 1941 , Коломия) — відомий галичанин, український адвокат, доктор права, громадсько-політичний та культурно-освітній діяч, основоположник і один із засновників Української радикальної партії та Селянсько-радикальної партії Східної Галичини, депутат віденського парламенту, посол Галицького сейму, публіцист, журналіст, видавець, засновник товариства «Січ» і січового руху в Галичині.
Криптоніми та псевдоніми: К. Т.; Кл. О.; Кл. Об.; Об. Кл.; Білошапник; Вандрівник; Гайдамака; Гриць Покотило; Залізняк Максим; Іван С.; Кирило; Кирило Тр…; Клим; Обух Клим; Приятель; Приятель «Січи»; Радикал; радикал Тр. К; Сила Іван; Січовий батько; Снятинчук; Трильовський Григорій

Кирило Трильовський походив із священничої родини: батько о. Йосиф Трильовський був греко-католицьким священником, а мати Гонората Левицька була дочкою греко-католицького декана в Золочеві. Хоча розмовною мовою родини Трильовських була польська, проте батьки вважали себе русинами. Тому за ініціативою о. Й. Трильовського, який 1865-го із сім‘єю переїхав у с. Острів Золочівського повіту, місцевий український вчитель Симеон Свєнціцький з вересня 1871 став домашнім репетитором майбутнього громадського діяча. Саме С. Свєнціцький прищепив любов до українського народу, вперше ознайомив його з виданнями М. Білоуса з Коломиї.

Проживаючи в діда по материній лінії о. Г. Левицького, майбутній політик у 1872 році закінчив перший клас Золочівської польської школи^{[джерело?]}. Проте у зв'язку зі смертю діда Кирило з осені 1873 до весни 1875 навчався у школі в Бродах. Згодом, протягом 1875—1876 продовжив навчання у Золочівській гімназії. Тут, у Золочеві, у червні 1876 молодий Кирило став одним із організаторів таємного шкільного гуртка, метою якого була пропаганда творів українських письменників.

Через хворобу протягом 1876—1879 К. Трильовський займався самоосвітою, перебуваючи в с. Ожидові Золочівського повіту (новій парафії батька). З ініціативи священика о. К. Винтоняка 1877 став членом москвофільського «Общества імені М. Качковського».

Восени 1879 громадський діяч знову продовжив навчання у Золочівській гімназії, відновивши діяльність у нелегальному просвітницькому гуртку. Проте у лютому 1881 батько К. Трильовського отримав нові парафії в с. Будилів та с. Микулинці Снятинського повіту, а тому майбутній політик з осені 1882 став учнем Коломийської гімназії. Власне, все подальше життя громадського діяча тісно пов'язане з Покуттям, зокрема зі Снятинщиною та Коломийщиною.

У вересні 1884 громадський діяч вступив до військової школи у Львові, а тому почав брати участь в житті львівського студентства. 19 жовтня 1884 він став членом «Академічного братства», а на початку 1885 перевівся до Віденської військової школи.

Восени 1886 політик вступив на правничий факультет Львівського університету, який закінчив 1894, ставши доктором права. Будучи студентом, з осені 1888 очолював товариство «Академічне братство». 9-10 березня 1889 К. Трильовський, як голова згаданого братства, взяв участь у вічі польської та української студентської молоді, на якому закликав студентів брати активну участь у громадському житті.

Наприкінці 1880-их радикали розпочали сильну агітаційну та практичну роботу серед галицького селянства, здобутком якої стало утворення першої партії на етнічних українських землях, — Русько-української радикальної партії (далі РУРП). Осередком радикального руху було Покуття, зокрема у Коломиї проводилась підготовча робота щодо заснування РУРП, відбулися перші селянські віча. 1889 завдяки агітації політика послом до Львівського сейму було обрано священика К. Гаморака, тестя В. Стефаника. К. Трильовський був присутнім у Коломиї на першому радикальному народному вічі 2 лютого 1891, на другому народному вічі у теперішньому парку ім. К. Трильовського (що названий на його честь) 30 травня 1893, на довірчих зборах радикальної партії 20 жовтня 1893.

У травні 1893 «січовий батько» став одним із засновників політичного товариства «Народна воля» у Коломиї, створеного рамках радикальної партії. Зокрема, К. Трильовський був присутнім на організаційному вічі товариства, яке відбулося в Коломиї у липні 1893. Мережа товариства охоплювала Снятинський та Коломийський повіти. К. Трильовського, як представника Української Радикальної Партії (наступниці РУРП, далі — УРП), було двічі обрано, у 1907 та 1911, до австро-угорського парламенту від виборчого округу Коломия — Косів. У 1907 політик отримав рекордну кількість голосів — 44000. Кирило Трильовський виголосив з трибуни Віденського парламенту понад вісімнадцять великих промов, які тривали від двох до десяти годин.

Згодом К. Трильовський став одним із засновників нової Селянсько-радикальної партії. На з'їзді 16 лютого 1919, який проходив у приміщенні коломийської ратуші за участю 321 делегата, було обрано нову управу Селянсько-радикальної партії, яку очолив К. Трильовський; було прийнято рішення про організацію боротьби проти більшовизму, зміцнення військової організації. У відповідь на такі дії 22-23 березня 1919 на загальнокрайовому з'їзді УРП К. Трильовського було виключено з партії.

Після поразки національно-визвольних змагань українців К. Трильовський 1920-го виїхав до Відня. Перебуваючи на еміграції, він переживав великі фінансові труднощі, а тому восени 1927 «січовий батько» повернувся в Галичину, зокрема у с-ще Гвіздець Коломийського повіту. Маючи намір взяти участь у чергових польських виборах до сейму та сенату, призначених на весну 1928, К. Трильовський спробував відновити членство в Українській соціалістично-радикальній партії, наступниці УРП, проте йому було відмовлено. Тому за ініціативою політика 1 січня 1928 у Львові було створено Українську соціалістично-радикальну партію — Лівицю.

Незважаючи на активну політичну діяльність К. Трильовського, найбільшим його внеском у громадське життя Галичини, що безсумнівно відіграв чималу роль у процесі формування національної свідомості галицького селянства, є заснування та керівництво січовим рухом. Зокрема, 5 травня 1900 у с. Завалля, що на Снятинщині, політик заснував перше руханково-пожарне (спортивно-протипожежне) товариство під назвою «Січ». Спортивно-пожежна діяльність цієї організації була формальним приводом її створення, справжньою ж метою її існування було пробудження національної свідомості українців шляхом відродження історичних традицій, виховання патріотичної молоді, освіти селянства.

Про велику народну любов до «Січей» свідчить їхня кількість. 1914-го налічувалось 1056 «Січей», членами яких було близько 66 тис. осіб. Центром січового руху стала Коломия, зокрема адвокатська канцелярія К. Трильовського, розміщена на розі вулиць Костюшка та Валової.

У період ЗУНР К. Трильовський також спробував відродити січовий рух. З його ініціативи 8 листопада 1918 у Печеніжині було відновлено першу «Січ». На 23 березня 1919 політик скликав до Коломиї Крайовий січовий з'їзд. Згідно з рішенням з'їзду було обране нове керівництво Українським Січовим Союзом, Кирило Трильовський став отаманом.

Помітний вплив на громадське життя Галичини, зокрема Снятинщини й Коломийщини, кінця ХІХ — початку ХХ ст. мала також культурно-просвітницька діяльність К. Трильовського.

На початку 1890-х у Коломиї К. Трильовський був одним із засновників просвітницького товариства «Народна спілка», метою якого було піднесення добробуту і просвіти народу через заснування читалень, бібліотек, видання популярних часописів і книжок неполітичного змісту, заснування позичкових кас, торгово-промислових спілок. На початку ХХ ст. на Покутті було близько п'ятдесяти «Народних спілок».

Чимала заслуга К. Трильовського у літературно-публіцистичній роботі, початок якої припадає на кінець 1870-их. Зокрема, у 1878 були опубліковані його перші поезії в «Газеті школьній» та «Букварі» О. Партицького.

У 1896—1897 у Коломиї, в друкарні Я. Брука, Кирило Трильовський видавав часопис «Громада». Це видання стояло на радикальних засадах і було призначене широкому загалу читачів. У першому його числі було задекларовано, що назва газети є згадкою про «Громаду» М. Драгоманова.

На початку ХХ ст. К. Трильовський здійснював активну видавничу діяльність, яка була насамперед спрямована на популяризацію січової ідеї. Видавничим центром січових часописів була Коломия. Тут К. Трильовський у друкарні В. Бравнера видавав популярний місячник «Зоря», двотижневик «Хлопська Правда». У 1903 політик заснував видавництво газети «Хлопська правда», що була фактично друкованим органом Коломийського осередку радикальної партії. Для популяризації січового руху він також щорічно видавав у Коломиї календарі із символічними назвами «Отаман» (1904—1908) та «Запорожець» (1902—1913).

Активною публіцистичною діяльністю Кирило Трильовський також займався у період національно-визвольних змагань на західноукраїнських землях. В середині листопада 1918 він заснував у Коломиї видання часопису «Січовий голос», що був друкованим органом Українського Січового Союзу. Редактором газети спочатку був Я. Навчук, а згодом — «січовий батько».

У 1927 К. Трильовський повернувся в Галичину, проживаючи у с-щі Гвіздець Коломийського повіту.

Найбільшим здобутком у публіцистичній діяльності К. Трильовського наприкінці 1920-х було видання історичних нарисів. У 1927 він видав у Коломиї брошуру «Російська цариця Катерина ІІ», у якій описав її колоніальну політику, зокрема зруйнування Січі. У 1928 за його редакцією у Коломиї вийшла монографія «Боротьба італійців за свободу та соборність». У 1934 політик видав брошуру, написану спільно з С. Яричевським, «Про велику Французьку революцію».

У цілому К. Трильовський написав понад 2000 статей, присвячених актуальним суспільно-політичним, соціальним, культурно-освітнім проблемам, підписуючись власним прізвищем, а також псевдонімами. Політик видав понад 80 популярних брошур, зокрема календарі «Запорожець» і «Отаман», літературу для січових товариств — підручник для січових вправ, січові співанки, колядки, парламентські промови, історичні нариси, монографії.

Кирило Трильовський був також відомим у краї поетом. Частина з його пісень стали народними ще за життя автора. Зокрема він написав пісні «Гей, там на горі Січ іде», «Гей, Чорногора зраділа», «Про Січ славну, Запороже», «Хлопська пісня».

Таким чином, К. Трильовський був самобутньою постаттю у Галичині кінця ХІХ — початку ХХ ст. Але найбільшу славу йому принесло заснування та керівництво січовим рухом.

Кирило Трильовський був добропорядним сім'янином: одружившись 1894-го з Євфросинією Попович (?–11.01.1945), виховали четверо дітей:

• Петро (09.07.1895–04.05.1987), одружений з Камілею Прокопович, син Богдан;
• Марія (13.10.1896–05.06.1990), одружена з Климом Чічка-Андрієнком, дочка Калина;
• Наталя (06.09.1901–22.05.1997), одружена з Ігорем Федівим, син Богдан;
• Василь (02.08.1903–03.08.1983).

Кирило Трильовський помер 19 жовтня 1941, похований на старовинному коломийському українському цвинтарі «Монастирок».

• 15 серпня 1993 — на фасаді будинку, в якому на початку ХХ ст. жив та працював К. Трильовський в Коломиї, відкрито меморіальну таблицю, яка, на жаль, не збереглася.

• 19 жовтня 1997 — в парку його імені в Коломиї відкрито погруддя К. Трильовського (автор В. Ореховський) — подарунок містові від онуків Максима та Богдана.

• У Львові, в Івано-Франківську, Коломиї, Снятині та інших містах його іменем названі вулиці.

• 2010 — в Музеї історії міста Коломиї відкрита меморіальна кімната К. Трильовського, в якій представлені його особисті речі, фотографії, документи з сімейного архіву родини Трильовських, що передані в цьому ж році до фондів музею його онуком Богданом Трильовським з Канади.

• 30 вересня 2010 — з ініціативи директора Коломийського педагогічного коледжу Валерія Ковтуна та адвоката Михайла Петріва в Коломиї на фасаді будинку, в якому на початку ХХ ст. жив та працював К. Трильовський, відкрито меморіальну таблицю з його барельєфом (скульптор Роман Захарчук).

• У Львові на фасаді будівлі (вул. Драгоманова), в якій розташовувалася Українська бойова управа УСС, встановлена меморіальна таблиця.

• 3 травня 2015 — в с. Завалля Снятинського району з нагоди відзначення 115-річниці створення першого в Галичині руханково-пожарного (протипожежного) товариства Завальська «Січ»:

• проведена всеукраїнська науково-теоретична конференція «Від „Січей“ — до Легіону Українських Січових Стрільців» (голова оргкомітету Орест Гунько)

• на фасаді місцевої школи встановлена меморіальна таблиця засновнику «Січей» Кирилові Трильовському.

• Бойчук Л. Участь К. Трильовського у суспільно-політичному та культурно-освітньому житті Коломийщини //Кирило Трильовський і січовий рух: Матеріали наукової конференції (Коломия, 6 травня 2014). — Коломия : Вік, 2014. — 256 с.
• Гей, там на горі «Січ» іде!.. Пропам‘ятна книга «Січей» / Зібрав й упорядкував Петро Трильовський. — Едмонтон, Канада, 1965. — 432 с.
• Горинь В. Трильовський Кирило Йосипович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 152. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• М. Міщук. Трильовський Кирило Йосифович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.722 ISBN 978-966-611-818-2
• Павлишин О. Селянсько-Радикальна Партія // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3: П - С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 404-405. ISBN 978-966-2067-65-1
• Петрів М., Гуйванюк М., Ковтун В. та ін. Січовий батько: Штрихи до портрета Кирила Трильовського. — Коломия : Вік, 2012. — 64 с.
• Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — С. 186—187. — (Львівська сотня).
• Політичні коляди / зібрав і видав К. Трильовський. — Коломия : Накладом К. Трильовського, 1909. — 30, 2 с. : іл.

• Трильовський Кирило // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1931. — 1000 екз.
• Трильовський Кирило // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.