Спочатку прокладалася залізнична лінія Львів — Красне — Броди, а через два роки — відгалуження через Золочів і Тернопіль на Підволочиськ. Таким чином із 1871 року маловідоме Красне стає важливим залізничним вузлом. Тут будується станція і депо (двоповерхові будинки, приміщення вокзалу, поворотне коло, водокачка з водонапірною баштою).
1876 року до Красного з Буська державним коштом було прокладено першу в Бузеччині кам'яну дорогу. Завдяки залізниці Красне одержало надійний транспортний зв'язок із багатьма містами не лише Галичини, а й всієї Австро-Угорщини, у складі якої воно в цей час і перебувало.
У зв'язку з появою станції починає розбудовуватися село, зростає кількість населення. Крім українців тут поселяються поляки, котрі обслуговували залізницю, і кілька єврейських сімей, які займалися торгівлею і виробництвом мила.
1912 року у Красному було збудовано існуючий і до тепер міст над залізницею. До залізничної колії з боку Грабової попри Буський бровар (пивзавод) була прокладена вузькоколійка, яка використовувалася для доставлення до залізниці не лише пива, але й пиломатеріалів із Грабівського тартака (пилорами), а також призначеної на продаж різної сільськогосподарської продукції з буського фільварку графа Бадені.
У воєнні періоди залізнична станція у Красному була театром бойових дій усієї Бузеччини.
Після Першої світової війни (1914–1918) командою помічника Петра Франка — Степаном Слєзняком було відновлено вузькоколійку з Буська, зруйновану під час війни. Два вагончики швидко котилися нею, щоправда інколи сходили з рейок. Але їх легко встановлювали на місце, й вони далі продовжували перевозити вантажі.
1943 року німці ешелоном на Батьківщину перевозили маховик великого діаметра. Поїзд зруйнував міст майже наполовину його ширини у західному напрямку. Щоб уникнути подібних ситуацій, міст підняли вище на 40 см (ремонтні роботи тривали досить довго). У період після Другої світової війни залізничний вузол продовжував відігравати значну роль у житті селища. Тут працювало понад 700 залізничників.
З 1960-х років станцію було розширено та реконструйовано. Побудовано парки прийому і відправлення потягів (здолбунівський, тернопільський), службові приміщення. Здійснено електричну централізацію стрілок, електрифіковано стрілкові пости, а також лінію Львів — Красне — Здолбунів (коли електрифікували станцію, міст підняли на висоту 6 м від колії). Крім того значно розширено вантажообіг станції. Щоденно від станції від'їжджало з вантажами по 70–90 автомашин — це свідчило про розвиток економіки Красного й навколишніх сіл. На станцію для колгоспів прибували техніка, мінеральні добрива, будівельні матеріали, для торговельних організацій — різноманітні промислові та продуктові товари.
12 березня1990 року на 41-му кілометрі станції Красне сталася залізнична аварія — зіткнення платформ із тепловозом, яким керувала локомотивна бригада депо Львів-Схід під керівництвом І. М. Черевка. В результаті інциденту загинув складач поїздів Л. О. Максименко[1].
30 липня1998 року завершився широкомасштабний ремонт станції: оновлено кімнати, зал очікування, усі адміністративні приміщення, фасад, доріжки, перони, кімнату матері й дитини, поставлено нову металеву огорожу, а також електрифіковано Тернопільський напрямок.
На станції зупиняються пасажирські потяги далекого та приміського сполучення.
