Кокізов Давид Маркович

Кокізов Давид Маркович
Нині на посаді
Народився1858 Редагувати інформацію у Вікіданих
Миколаїв, Миколаївське і Севастопольське військове губернаторство, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Померне раніше 1925 Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якжурналіст, громадський діяч, політик Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаРосійська імперія і СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяПартія соціалістів-революціонерів Редагувати інформацію у Вікіданих

Давид Маркович Кокізов (нар. 1858, Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. не раніше 1925) — російський журналіст, літератор і громадсько-політичний діяч.

Життєпис

Народився 1858 року в Миколаєві в купецькій родині[1][2]. Батько — Марк (Мордехай) Давидович Кокізов (1820—1864), меламед, астроном-аматор, син одного з видатних караїмських вчених луцького походження Давида Мордехайовіча Кокізова (1777—1855)[3].

Втратив батька у віці 6 років[4], з 14 років почав працювати й допомагати матері утримувати велику сім'ю[2]. У 1876 році закінчив 7-й додатковий клас механіко-математичного відділення Миколаївського Олександрівського реального училища[5]. Навчався в Санкт-Петербурзькому лісовому інституті, який довелося залишити через відсутність коштів. Працював учителем у Київській губернії і в Миколаєві, а потім — кореспондентом, секретарем і редактором миколаївських газет «Південець» і «Південна Росія». У 1901 році обраний секретарем ради Миколаївського шахового товариства[6]. У 1905 році заарештований і поміщений під варту за звинуваченням в пропаганді ідеї проведення установчих зборів[1]. Однією з причин арешту була критика влади й поліції на сторінках газети «Південна Росія», чия бездіяльність, на думку Кокізова, призвела до виникнення та розростання в Миколаєві в жовтні 1905 року єврейського погрому[7]. Звільнений з в'язниці 1909 року. З 1909 року брав участь у виданні «Вечірнього Кур'єра», «Ранкового Кур'єра» і «Миколаївського Кур'єра». З 1910 року працював у міській управі Миколаєва виробником училищного відділу. Активно працював в сфері загальної початкової освіти, розробляв плани будівництва початкових училищ[8]. У вересні 1914 року призначений секретарем Миколаївського комітету Всеросійського союзу міст[1][2].

У 1910 році брав участь в Першому національному караїмською з'їзді в Євпаторії як делегат від миколаївського караїмського товариства[9]. Співпрацював з московським журналом «Караїмське життя», де опублікував низку статей[10]. Був головою миколаївського «Товариства допомоги бідним караїмським дівчатам»[11].

В період Лютневої революції — секретар громадського комітету безпеки. У червні 1917 року обраний делегатом на Всеросійський з'їзд міських і земських робітників у Москві. У 1917 році обраний гласним Миколаївської міської думи від партії соціалістів-революціонерів. Деякий час у 1918 році виконував обов'язки міського голови Миколаєва. Був членом, секретарем міської управи. Працював секретарем відділу палива та відділу охорони праці[2]. У 1921 році заарештований за звинуваченням в антирадянській пропаганді, але незабаром звільнений. З цього часу працював в інспекції Миколаївського порту, звідки звільнений 1925 року як «антирадянський елемент». Подальша доля і час смерті невідомі[1].

Публікації

У статті «Російська мова або татарська» запропонував замінити використовуваний караїмами татарської мови спілкування на російською як більш «культурно»[12]. На думку Н. В. Яблоновської, вище вказана стаття була «своєрідним показником національної самосвідомості караїмів і розвиненості національного питання в царській Росії»[13]. У післямові редакцією журналу зазначалося, що піднятий автором питання «становить практичний інтерес, головним чином, для караїмів, які живуть в кримських містах, де до сих пір ще в мідрашах користуються татарською мовою. Редакція цілком приєднується до побажань шановного Д. М. Кокізова, але вважає, що ні до яких штучним заходів вдаватися в даному випадку особливо не потрібно, оскільки татарська мова витісняється поступово силою самого життя»[13].

Спадщина

На зберіганні в Державному архіві Миколаївської області знаходиться фонд № 483 «Кокізов Давид Маркович головний редактор газети „Південець“», який містить сім справ, котрі датуються 1864—1918 та 1924—1925 роками:

  • Автобіографія, заповіт і страхове свідоцтво Д. М. Кокізова.
  • Доповідь Д. М. Кокізова про діяльність розпорядчого відділення міської управи.
  • Листи та заяви Д. М. Кокізова, надіслані голові ВУЦВК Г. І. Петровському, в Народний комісаріат соціального забезпечення УРСР, в комісію з чистки радянського апарату.
  • Спогади Д. М. Кокізова про діяльність Ради робітничих депутатів у місті Миколаєві[14].

Примітки

  1. ↑ а б в г Шитик В. І. Кокізов Давид Маркович [Архівовано 10 травня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України: у 30 т. / НАН України, Наукове товариство імені Шевченка, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. — К., 2001—…. — ISBN 944-02-3354-X.
  2. ↑ а б в г Пономарёва Е. В., Серединский А. В. Давид Маркович Кокизов. familyFace. Энциклопедический словарь «Николаевцы, 1789—1999 г.г.». Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 25 липня 2020. 
  3. ↑ Ельяшевич, 1993, с. 109—111.
  4. ↑ Новий день. Вперед у минуле. Кокізов на YouTube
  5. ↑ Выпускники Николаевского Александровского реального училища 1874—1898 гг. petergen.com. Процитовано 12 березня 2021. {{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  6. ↑ Демидова І. В. Розвиток культурно-спортивних осередків Миколаївщини в ХІХ - на початку ХХ століття // Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. — 2012. — Вип. 3.33. — С. 338.
  7. ↑ Щукин В. В. Еврейские погромы в Николаеве // Земляки. Очерки истории еврейской общины города Николаева (конец XVIII – начало ХХ вв.) / В. В. Щукин, А. Н. Павлюк. — Николаев : Издательство Ирины Гудым, 2009. — С. 161. — ISBN 978-966-8592-52-2.
  8. ↑ Фонди особового походження державного архіву Миколаївської області як джерело з історії Південної України (друга пол. ХІХ — поч. ХХ ст.) // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Історія. Політологія. — 2015. — Вип. 13—14. — С. 106—107. — ISSN 2226-2830.
  9. ↑ Первый национальный караимский съезд в Евпатории // Караимская жизнь. — 1911. — № 1 (6). — С. 74.
  10. ↑ Царгасова Д. А. (18 вересня 2012). Караимские журналы: Библиографический указатель статей и иллюстраций. Кримський республіканський краєзнавчий музей. Архів оригіналу за 24 липня 2020. Процитовано 23 липня 2020. 
  11. ↑ Справочный отдел // Известия Таврического и Одесского караимского духовного правления. — 1917. — № 3 (7). — С. 17.
  12. ↑ Кокизов Д. М. Русский язык или татарский // Караимская жизнь. — 1911. — № 2 (7). — С. 34—36.
  13. ↑ а б Яблоновська, 2008, с. 92.
  14. ↑ Державний архів Миколаївської області: Анотований реєстр / сост. М. Мельник. — Миколаїв, 2006. — Т. 1. Фонди дорадянського періоду. — С. 121. — ISBN 966-8225-13-10.

Література

  • Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимский биографический словарь (от конца VIII в. до 1960 г.) / Б. С. Ельяшевич. — М., 1993. — 238 с. — («Народы и культуры») — 250 прим.
  • Яблоновська Н. В. Кримська журналістика: етнічні аспекти. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — Сімферополь : КРП «Видавництво «Кримнавчпеддержвидав», 2008. — 290 с. — ISBN 978-966-354-262-1.

Посилання