Карл Готфрід Нейман
нім. Carl Gottfried Neumann
Народився	7 травня 1832(1832-05-07) Кенігсберг, Німецька імперія
Помер	27 березня 1925(1925-03-27) (92 роки) Лейпциг, Провінція Саксонія, Вільна держава Пруссія, Німеччина
Поховання	Гарнізонне кладовищеd
Країна	Німецька імперія  Німеччина
Національність	німець
Діяльність	математик, викладач університету
Alma mater	Кенігсберзький університет, Університет Мартіна Лютера
Галузь	математика, фізика, механіка
Заклад	Тюбінгенський університет, Лейпцизький університет, Базельський університет, Університет Мартіна Лютера
Посада	таємний радник
Вчене звання	професор, приват-доцент, ад'юнкт
Науковий ступінь	докторат
Науковий керівник	Friedrich Julius Richelotd[1] і Гессе Людвиг Отто[1]
Аспіранти, докторанти	Еміль Вейр[1] William Edward Storyd[1] Роберт Фріке[1] Ernst Richard Neumannd[1] Victor Schlegeld[1] Friedrich Dingeldeyd[1] Henry Burchard Fined[1] Georg Helmd[1] Heinrich Friedrich Gretscheld[1] Alwin Korseltd[1] Arthur Kornd[1] Guido Weicholdd[1] Hermann Julius Hartensteind[1] Carl Meyerd[1] Georg Schillerd[1] Karl Rosenhauerd[1] Max Karl Richterd[1] Rudolf Karl Ferdinand Bögerd[1] Johannes Weickertd[1] Johannes Karl Binderd[1] Curt Reinhardtd[1] Fritz Hofmannd[1] Friedrich Hermann Wehnerd[1] Paul Meutznerd[1] Eberhard Johannes Böttcherd[1] Rudolf Besserd[1] Орест Хвольсон[1] Eduard Dolezald[1]
Членство	Саксонська академія наук Баварська академія наук Геттінгенська академія наук Прусська академія наук Національна академія наук Італіїd Туринська академія наук[2]
Відомий завдяки:	Задача Діріхле
Батько	Франц Ернст Нейман
Мати	Florentine Neumannd
Брати, сестри	Friedrich Julius Neumannd Luise Neumannd Ернст Нойманн
Нагороди
Карл Готфрід Нейман у Вікісховищі

Карл Готфрід Нейман (нім. Carl Gottfried Neumann; 7 травня 1832, Кенігсберг — 27 березня 1925, Лейпциг) — німецький математик, професор університетів у Базелі (з 1863), Тюбінгені (з 1865) і Лейпцигу (з 1868). Син відомого мінералога, фізика і математика Франца Ернста Неймана і брат вченого-медика Ернста Неймана.

Карл Готфрід Нейман народився 7 травня 1832 року в Кенігсберзі, Пруссія в сім'ї мінералога, фізика і математика Франца Ернста Неймана, який був професором мінералогії і фізики в Кенігсберзькому університеті. Карл Нейман навчався в Кенігсберзі і Галле і був професором в університетах Галле, Базеля, Тюбінгена і Лейпцига.

Перебуваючи в Кенігсберзі, він вивчав фізику разом зі своїм батьком, а пізніше, будучи працюючим математиком, займався майже виключно проблемами, що виникають з фізики. Натхненний роботами Бернхарда Рімана з електродинаміки, Нейман розробив теорію, засновану на кінцевому поширенні електродинамічних впливів, яка зацікавила Вільгельма Едуарда Вебера і Рудольфа Клаузіуса, щоб вступити з ним в листування. Вебер описав професуру Неймана в Лейпцигу як «вищу механіку, яка по суті охоплює математичну фізику», і його лекції так і зробили.^[3] Максвелл посилається на електродинамічну теорію, розроблену Вебером і Нейманом у вступі до динамічної теорії електромагнітного поля (1864).

Нейман працював над принципом Діріхле і може вважатися одним з ініціаторів теорії інтегральних рівнянь. Ряд Неймана, який аналогічний геометричному ряду:

${\displaystyle {\frac {1}{1-x}}=1+x+x^{2}+\cdots }$

але для нескінченних матриць або для обмежених операторів, названий на його честь.

Разом з Альфредом Клебшем Нейман заснував журнал математичних досліджень «Mathematische Annalen». Він помер у Лейпцигу.

На його честь названо граничну умову Неймана для деяких типів звичайних і диференціальних рівнянь в часткових похідних (Cheng and Cheng, 2005).

Основні праці з диференціальних рівнянь і алгебраїчних функцій.

У теорії диференціальних рівнянь з приватними похідними Нейману належать роботи, що відносяться до теорії потенціалу (зокрема, до теорії логарифмічного потенціалу), де їм дано метод (метод Неймана) рішення задачі Діріхле для випадку опуклих контурів (на площині) і опуклих поверхонь (у просторі).

Досліджував другу крайову задачу (т.зв. завдання Неймана).

Роботи з математичної фізики, електродинаміки, механіки, гідродинаміки. Розвинув теорію потенціалу. Висунув (1870 р.) ідею інерціальної системи відліку. Передбачив явище термодифузії (1872 р.). У 1875 р. виконав математичний аналіз диференціальних співвідношень термодинаміки (ввів відмінність в позначеннях повних диференціалів і нескінченно малих величин).

• Прусська академія наук (1893)
• Баварська академія наук (1895)
• Орден Pour le Mérite (1897)
• Орден Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві» (Баварія) (1897)

• Das Dirichlet'sche Princip in seiner Anwendung auf die Riemann'schen Flächen (B. G. Teubner, Leipzig, 1865)
• Vorlesungen über Riemann's Theorie der Abel'schen Integrale (B. G. Teubner, 1865)
• Theorie der Bessel'schen functionen: ein analogon zur theorie der Kugelfunctionen (B. G. Teubner, 1867)
• Untersuchungen über das Logarithmische und Newton'sche potential [Архівовано 15 червня 2021 у Wayback Machine.] (B. G. Teubner, 1877)
• Allgemeine Untersuchungen über das Newton'sche Princip der Fernwirkungen, mit besonderer Rücksicht auf die elektrischen Wirkungen (B. G. Teubner, 1896)
• Über die Methode des arithmetischen Mittels (S. Hirzel, Leipzig, 1887)
• Die elektrischen Kräfte (Teubner, 1873-1898)

• Jürgen Batt. Neumann, Carl. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1999, Band 19, S. 133 (Digitalisat).
• Otto Hölder: Carl Neumann. Nachruf vom 14. November 1925 in der öffentlichen Sitzung der Mathematisch-Physischen Klasse der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig Band LXXXVII – hier: Sonderdruck mit dem Verzeichnis der 176 Veröffentlichungen Carl Neumanns.
• Karl-Heinz Schlote: Zur Entwicklung der mathematischen Physik in Leipzig (I) – Der Beginn der Neumannschen Ära. In: N.T.M. 9, 2001, S. 229–245.
• Eberhard Neumann-Redlin von Meding: Carl Gottfried Neumann, Zum 175. Geburtstag des Leipziger Mathematikers. In: Königsberger Bürgerbrief. Nr. 70, 2007, S. 56–57.
• Carl Gottfried Neumann: Über die Prinzipien der Galilei-Newtonschen Theorie. Leipziger Antrittsvorlesung. In: Herbert Beckert, Walter Purkert: Leipziger mathematische Antrittsvorlesungen. Auswahl aus den Jahren 1869–1922. Teubner, Leipzig 1987 (mit Biografie).
• Hans Salié: Carl Neumann. In: Herbert Beckert, Horst Schumann (Hrsg.) 100 Jahre Mathematisches Seminar der Karl-Marx-Universität Leipzig. Deutscher Verlag der Wissenschaften, Berlin 1981.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карл Готфрід Нейман

• Джон Дж. О'Коннор та Едмунд Ф. Робертсон. Карл Готфрід Нейман в архіві MacTutor (англ.)
• Бібліографія. Карл Готфрід Нейман // Німецька національна бібліотека
• Biografischer Abriss zum Anlass des 175. Geburtstages [Архівовано 24 січня 2020 у Wayback Machine.]