PROFILPELAJAR.COM

	Карл IV Красивий; фр. Charles IV de France
	Король Франції
	Король Франції
Коронація:	21 лютого 1322
Попередник:	Філіп V Довгий
Наступник:	Філіп VI Валуа
	Король Наварри
	Король Наварри
Народження:	18 червня 1294; Клермон
Смерть:	1 лютого 1328 (33 роки); Венсен
Причина смерті:	туберкульоз
Поховання:	Абатство Сен-Дені, Париж, Франція
Країна:	Франція
Релігія:	християнство
Рід:	Капетинги
Батько:	Філіп IV Красивий
Мати:	Жанна I Наваррська
Шлюб:	Бланка Бургундська
Діти:	Філіп, Жанна I, Людовик, Жанна II, Марія, Бланка
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей зі схожим іменем Карл IV.

Карл IV Красивий^[1] (фр. Charles IV le Bel; 1295 — 1 лютого 1328, Венсен) — король Франції з 1322 року, останній представник династії Капетингів, син Філіпа IV Красивого і Жанни I Наварської.

Особисте життя

У 1307 році одружився з Бланкою Бургундською (1296-1326). На початку 1314 року король Філіп IV Красивий наказав заарештувати своїх невісток Бланку і Маргариту Бургундську (дружину принца Людовика, майбутнього Людовика X), які скомпрометували себе з двома лицарями, братами Філіппом і Готьє д'Оне і Жанну Бургундську, дружину Філіпа де Пуатьє (майбутнього Філіпа V Довгого), за те, що їй була відома ця інтрига, але вона не донесла про це королю. Ганебну пляму, яка лягла на королівський двір, треба було змивати найжорсткішими заходами. Коханці були кастровані, з них живих здерли шкіру. Принцес кинули до в'язниці. Бланка провела в Шато-Гайяр багато років і закінчила своє життя в монастирських стінах. Так і невідомо, чи справді принцеси були винні. Із звинуваченнями виступила їхня зовиця Ізабелла Французька, яка була відома своїм злим характером^[2]. Карл IV добився у Папи Івана XXII розірвання шлюбу з Бланкою Бургундською в 1322 році. 21 вересня 1322 року він одружився з Марією Люксембурзькою (1304-1324). Вона народила сина Людовика, який прожив недовго (1324)^[2].

Діяльність Карла IV

Марія померла в лютому 1324 року, і вже в липні Карл взяв у дружини кузину Жанну д'Евре (1310-1371). Мав шістьох дітей, четверо з яких померли в дитинстві. В адміністративній сфері продовжував політику своїх попередників, прагнув до поступової консолідації королівської влади. Постійно мав потребу у багатій царській казні, тому використовував для цього будь-яку можливість. Отримав у Папи дозвіл на збір десятини з церкви для організації нового хрестового походу, щоб звільнити від турків Вірменію. Був стурбований чисельним зростанням чиновників і намагався полегшити фінансовий тягар казни. Передбачалося, наприклад, що жалування членам Паризького парламенту будуть виплачуватися зі штрафів (1322). Карлу вдалося збільшити королівський домен за рахунок кількох міст і багатої області Ажені. Комунальні хартії отримали при ньому Каркассон, Бурж, Дюн-ле-Руа, Сен-Кантен, Монтобан і Санс. У той же час в 1322 році ліквідував комуну Лана, в 1323 році до королівського домену був приєднаний місто Монферран в Оверні, в 1327 р. — Верден. Підтримував добрі відносини з Папським престолом, допоміг папі в 1326 році, коли тому були потрібні кошти для боротьби з гібелінами.

Втрутився у внутрішні справи Англії, підтримавши англійських баронів, які повстали проти Едуарда II (1324-1327). Едуард відмовився прибути на коронацію свого сюзерена Карла і французький король оголосив вельможного англійського васала бунтівником, направивши в Гієнь війська під командуванням свого дядька Карла Валуа. Війна затягувалася і до Франції приїхала Ізабелла, королева Англії та сестра Карла IV. Вона планувала домовитися з братом про узгодження дій проти чоловіка. Після повернення до Англії Ізабеллі вдалося скинути Едуарда II з трону, відправити його до в'язниці і стратити^[2].

Кінець династії Капетингів

Карл IV не залишив спадкоємців чоловічої статі і після його смерті корона перейшла до бічної гілки династії Капетингів, що було обґрунтовано посиланням на «Салічну правду» (лат. Lex Salica), яка відмовляла жінкам про перехід у спадщину земель. Королем Франції став онук Філіпа III Сміливого, син Карла Валуа і Маргарити Анжуйської, Філіп VI Валуа. На французьку корону також претендував англійський король Едуард III (1327-1377), по жіночій лінії онук Філіпа IV Красивого. Так збулось прокляття Жака Моле^[3]. У Франції розпочалась династична криза. Це стало однією з причин Столітньої війни^[4].

Примітки

↑ Карл IV Красивий // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
↑ ^а ^б ^в Архівована копія. Архів оригіналу за 31 липня 2012. Процитовано 5 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
↑ Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти 7 кл, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с.

Джерела

Батир К. І. Історія феодальної держави Франції, М. 1975 Велика радянська енциклопедія, під. редакцією Б. А. Введенського, т. 40, М. АНСССР, 1956
Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
Падаляк Н. Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007.
Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти 7 кл, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с.
Усі уроки до курсу «Всесвітня історія» 7 клас, Х: «Основа», 267 с.
Хрестоматія з історії середніх віків: Посібник для 7 кл. /Упорядник В. М. Духопельников,-К.: Освіта, 1998.-160 с
http://dic.academic.ru/ [Архівовано 31 липня 2012 у WebCite]
https://web.archive.org/web/20120315012324/http://lib.solo.by/ К.Рыжов. Все монархи мира. Западная Европа