Зіньків
Герб Зінькова Прапор Зінькова
У центрі Зінькова — вулиця Воздвиженська, жовтень 2010 року
Основні дані
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Полтавський район
Тер. громада	Зіньківська міська громада
Засноване	1604
Статус міста	з 1604 року
Населення	▼ 9 168 (01.01.2022)[1]
Площа	11 км²
Густота населення	914 осіб/км²
Поштові індекси	38100
Телефонний код	+380-5353
Координати	50°12′28″ пн. ш. 34°21′50″ сх. д. / 50.20778° пн. ш. 34.36389° сх. д. / 50.20778; 34.36389
Висота над рівнем моря	121 м
Водойма	р. Ташань
Назва мешканців	зінькі́вець зінькі́вка зінькі́вці
Відстань
Найближча залізнична станція	Гадяч
До станції	33 км
До обл./респ. центру
- автошляхами	81,4 км
До Києва
- автошляхами	308 км
Міська влада
Рада	Зіньківська міська рада
Адреса	38100, Полтавська обл., Полтавський р-н, м. Зіньків, Воздвиженська вул., 67
Вебсторінка	Зіньківська міська рада
Міський голова	Максименко Сергій Миколайович
Зіньків у Вікісховищі Карта Зіньків Зіньків

Зінькі́в — місто в Полтавській області, адміністративний центр Зіньківської міської об'єднаної громади Полтавського району.

Місто займає територію 11,37 км², населення міста становить понад 9 тисяч осіб (2022).

Історичне населене місце.^[2]

Місто Зіньків розташоване на березі річки Ташань, за 80 км від обласного центра — міста Полтави (автошляхи Н12 і Т 1706) і за 33 км від залізничної станції Гадяч. Вище за течією на відстані 1 км розташоване село Сиверинівка, нижче за течією притикає село Пеленківщина. Через місто проходить автомобільна дорога Т 1706.

Зіньків уперше згадано в 1604 році як фортецю, підлеглу Речі Посполитій.

Під час народного повстання 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького належав до Полтавського полку як сотенне містечко.

У 1661 (1662) — 1671 (1672) роки — центр Зіньківського полку.

Від кінця XVII століття до скасування козацького устрою в 1782 році Зіньків перебував у складі Гадяцького полку.

1768 року жителі Зінькова брали активну участь у гайдамацькому русі.

1781 року, після ліквідації полкового устрою, Зіньків став повітовим містом Чернігівського намісництва. Дістав міське положення і право, герб і печатку.

У 1783 році в Зінькові проживало 7 212 жителів, зокрема 3 596 чоловіків і 3 616 жінок.

Від 1796 року Зіньків — у складі Малоросійської губернії, від 1802 року — Полтавської.

У першій половині XIX століття населення різко зросло. Якщо 1805 р. в місті проживало 6 707 жителів, то 1862 р. вже 9 810, зокрема 5 117 чоловіків і 4 693 жінок.

За даними на 1859 рік у місті мешкало 9 120 осіб (4 742 чоловічої статі та 4 378 — жіночої), налічувалося 1604 дворові господарства, існувало 9 православних церков, єврейська синагога, лікарня, повітове та парафіяльне училища, поштова станція, відбувалося 5 ярмарків на рік та базари.^[3]

Станом на 1891 рік населення Зінькова становило 9 377 жителів, з них 4 590 чоловіків і 4 787 жінок, 9,4 % євреїв. До 1897 року населення зросло до 10 443 осіб, причому національний склад був таким: 85,8 % українці, 12,1 % євреї, 1,8 % росіяни.

1912 року в Зінькові відкрили школу для хлопчиків, а 1915 року — для дівчаток.

Радянська окупація в Зінькові розпочалася в січні 1918 року. Чисельність жителів на той час становила 10 905 осіб. 1924 року організовано комуну «Іскра Леніна», яка в 1930 році об'єднувала 320 чоловік. Навесні 1931 року було здійснено примусову колективізацію 12 сільськогосподарських артілей, до яких залучено 850 селянських господарств.

Зіньків — центр району в 1923—1930 та з 1932 року. Від 1932 року в складі району належав до Харківської області, від 1937 — Полтавської.

Жертвами голодомору 1932—1933 років стало 204 особи.^[4]

Під час німецької окупації в ході Німецько-радянської війни Другої світової війни з 9 жовтня 1941 року до 6 вересня 1943 року в місті діяла партизанська група у складі 13 чоловік.

Станом на 1991 рік на території Зіньківської міської ради діють 2 колгоспи, які спеціалізуються на виробництві свинини та вирощуванні молодої великої рогатої худоби. Функціонує міжгосподарські комбікормовий і консервний заводи, райсільгоспхімія, філіал Полтавського електромеханічного заводу, комбінат побутового та комунального обслуговування, райспоживспілки.^[5]

Під час європейської революції 2014 року наприкінці лютого демонтовано пам'ятник Леніну в Зінькові (демонтовано 24 лютого).^[6]

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[7]:

Національність	Відсоток
українці	96.28%
росіяни	2.93%
білоруси	0.34%
вірмени	0.19%
інші/не вказали	0.26%

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[8]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	10064	96.83%
російська	300	2.89%
вірменська	12	0.11%
білоруська	11	0.11%
інші/не вказали	6	0.06%
Усього	10393	100%

З огляду на те ще, Зіньківщина — аграрний регіон, промисловість і решта підприємств райцентру переважно пов'язані саме із сільким господарством; також тут розташовані енергетичні підприємства, що зумовлено тим, що в районі знаходяться Солохівське та частково Більське й Опішнянське нафтогазоконденсатні родовища.

Основні промислові, переробні та інші підприємства Зінькова:

• Зіньківський цегельний завод;
• Зіньківський комбікормовий завод;
• Зіньківська філія ВАТ «Полтаваобленерго»;
• Зіньківське управління з експлуатації газового господарства ВАТ «Полтавагаз»

У Зінькові розташований Центр електрозв'язку № 1 Полтавської дирекції ВАТ «Укртелеком».

Місто має автобусне сполучення (діє автостанція) з містами: Київ, Харків, Полтава, Суми, Кременчук.^[9]

Головний медичний заклад міста й району —Зіньківська Центральна районна лікарня^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Школи Зінькова:^[10]

• Зіньківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 1 (вул. Соборності, 62);
• Зіньківський ліцей імені М. Зерова (вул. Воздвиженська, 20);
• Зіньківська спеціалізована школа І-ІІ ступенів № 3 (вул. Г. Северина, 1).

Професійно-технічну освіту в Зінькові надають:

• Зіньківський професійний аграрний ліцей^[11] (вул. Погрібняка, 52);
• Державне професійно-технічне училище № 25 (вул. Воздвиженська, 82).

Позашкільними навчальними й культурними закладами міста є:

• Зіньківська станція юних техніків (вул. Погрібняка, 24)
• Комунальний заклад Зіньківська спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву (вул. Воздвиженська, 22);
• Будинок дитячої та юнацької творчості (вул. Першотравнева, 30);
• Зіньківська дитяча музична школа.

Також працює Зіньківський дитячий будинок інтернат (вул. Соборності, 91).

Головним закладом культури Зінькова й району є районний будинок культури.

Значний час (від 1967 року) осередком збереження й популяризації історії міста й Зіньківщини є Зіньківський районний народний історичний музей (вул. Воздвиженська, 42). Має 18 розділів та налічує близько 4000 експонатів, що відтворюють історію району від найдавніших часів до сьогодення. Містить речі з археологічних розкопок городища 8-13 століття у селі Глинському, фотографії, документи, особисті речі земляків — учасників Другої світової війни. Матеріали розповідають про відомих земляків, діячів науки, літератури, життя та діяльність яких пов’язані з краєм.^[12]

Культурні потреби городян у книжках забезпечують декілька бібліотек, зокрема районна.

Друковані ЗМІ у місті й районі представлені газетою Зіньківської районної ради та районної державної адміністрації «Голос Зіньківщини».

Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Зіньківського району надає соціальні послуги (медичні, соціально-економічні, соціально-побутові, інформаційні) пенсіонерам та людям з інвалідністю району за адресою м. Зіньків (вул. Дроздівська, 117 та 125).

У середмісті Зінькова, зокрема на центральній Воздвиженській вулиці збереглася низка цікавих в архітектурному плані громадських і житлових споруд кінця XIX — початку ХХ століття, зокрема, з елементами модерну, найцікавішою з яких справедливо вважається будинок Воздвиженка (1897).

У радянський час у місті було збудовано типові громадські будівлі — будинок місцевої влади (нині райдержадміністрації), споруда районного будинку культури, центр зв'язку, автостанція тощо.

За незалежності України (1991) серед новобудов Зінькова — церква Різдва Христового.

З міської скульптури Зінькова — установлені за СРСР пам'ятник В. І. Леніну (1978, скульптор О. Олійник, архітектори В. і Г. Клейн, демонтований 2014 року), пам'ятний знак на честь радянських воїнів-визволителів (1971),^[13] могила Героя Радянського Союзу М. К. Саранчі (1961), могила й пам'ятник Саші Саранчі (1982); за незалежності України — пам'ятна стела на честь 400-річчя Зінькова (2004).

Відомі уродженці

• Олександр Баленко (1913–1966) — Герой Радянського Союзу, льотчик
• Яків Бекман (1836–1869) — український революційний діяч
• Михайло Геращенко (* 1946) — український бібліотекознавець
• Олександр Дуда (* 1959) — український інфекціоніст
• Петро Зеленський (1891—1977) — учасник Громадянської та Радянсько-німецької воєн, ад'ютант Семена Будьонного
• брати Зерови:
  • Дмитро Зеров (1895 — 1971) — український ботанік, академік АН УРСР (1948)
  • Костянтин Зеров (1899–1979) — український гідробіолог, частково геоботанік
  • Микола Зеров (1890 — 1937) — український літературознавець, поет, перекладач
  • Михайло Зеров (1901 — 1963) — український поет, перекладач, відомий під псевдонімом Михайло Орест
• Анастасія Ігнатенко (1914—2010) — Заслужений учитель України
• Іван Іщенко — козак 4-ї гарматної бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу
• Сергій Катькало (1924—1998) — російський правник, проректор Ленінградського державного університету. Ветеран німецько-радянської війни
• Петро Клунний (псевдо Зеньковский летописец (?); 1874—1953) — педагог, поет, публіцист
• Віталій Кузьменко — рядовий МВС України, учасник російсько-української війни
• Григорій Маслівець (1898–після 1964) — український військовий діяч, сотник Армії УНР, підполковник на еміграції
• Іван Матвієвський (1986—2014) — солдат, військовослужбовець 9-ї артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку. Загинув під час обстрілу в зоні АТО
• Міщенко Сергій Олексійович (1974—2022) — український підприємець та військовик, учасник російсько-української війни]], Герой України (посмертно)
• Володимир Мосієнко (1934—2017) — доктор медичних наук, видатний онколог. Під його керівництвом та за безпосередньої участі створений імуномодулятор Бластомуніл (бластен)
• Дмитро Нитченко (1905–1999) — український літературознавець, письменник, мемуарист, редактор, літературний дослідник, педагог, громадський діяч української еміграції в Австралії
• Іван Посяда (1823–1894) — український громадський діяч, педагог, член Кирило-Мефодіївського Братства (з 1846)
• Олена Путря — українська гандболістка, майстер спорту України (1995). Гравчиня національної збірної України, дворазова чемпіонка України, неодноразова учасниця єврокубків.
• Руденко Григорій Матвійович (1925) — український розвідник та дипломат,
• Микола Рясков (1985—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни,
• Михайло Тарханов (Тархан) — український та російський графік і дизайнер,
• Григорій Тимченко (бл. 1750—1793) — український лікар-акушер, професор, доктор медицини,
• Федір Федоренко — Герой Соціалістичної Праці,
• Борис Цибульський (1911—1963) — український письменник,
• Олександр Цюпак — голова виконкомів Старобільської, Прилуцької та Куп'янської окружних рад, заступник голови виконкому Луганської окружної ради, секретар Одеського обласного виконавчого комітету, зінов'євський та вінницький міський голова, голова виконкому Тульчинської районної ради.
• Іван Шередега — радянський військовий та державний діяч.

Відомі мешканці

• Порфирій Батюк — український композитор.
• Микола Родько — український радянський вчений-літературознавець.

У Зінькові поховані

• Матвієвський Іван Володимирович — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

• 
  Центральна площа міста
• 
  Будинок райдержадміністрації
• 
  Старий будинок у середмісті
• 
  Будинок «Воздвиженка»
• 
  Христо-Різдвяна церква
  (новобудова)
• 
  Районний будинок культури
• 
• 
• 

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933, Полтавська область
• Історія бібліотечної справи Зіньківщини

• Облікова картка на вебсайті Верховної Ради^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Зіньків // За ред. А. В. Кудрицького. Полтавщина : Енцикл. довід.. — К. : УЕ, 1992. — С. 1024. — ISBN 5-88500-033-6. — с. 292—296
• Бажан О. Г. Зіньків // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.
• А. В. Водолага, В. Б. Литус, В. І. Паламаренко, В. М. Ханко. Зіньків [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• «Зіньків — city» (Інформаційний сайт м. Зіньків) [Архівовано 26 червня 2011 у Wayback Machine.]
• Зіньківський районний відділ освіти [Архівовано 24 травня 2013 у Wayback Machine.]

Географія   Полтавщина   Україна