Народився в заможній селянській родині в Зінькові на Полтавщині. Від народження мав ім'я Дмитро Ніценко. 11-річним був роз'єднаний з батьками і жив у тітки-вчительки. 1923 року вступив до літературного угрупування «Плуг», до якого належав протягом 2 наступних років.
Навчався в індустріально-технічній школі — а відтак, з осені 1926, на Краснодарському робітничому факультеті. Уже тоді часом друкував свої вірші в «Червоній газеті» (Ростов-на-Дону), а також у стінній газеті, де був заступником редактора[3]. 1927 року його, оголосивши класовим ворогом за «непролетарське походження (рос.непролетарское происхождение)», виключили. Працював на заводі, згодом вирушив до Харкова, де жили родичі.
Переїхавши до Харкова, закінчив Технікум іноземних мов, вступив на мовно-літературний факультет місцевого Інституту народної освіти, де долучився до літературного життя тодішньої столиці України: познайомився з відомими письменниками, працював у видавництві «Література і Мистецтво». Пізніше згадував про зустрічі з Миколою Хвильовим, Степаном Васильченком, Борисом Антоненком-Давидовичем, Іваном Багряним та іншими. Був членом ПРОЛІТФРОНТУ. Видав 3 книжки: зб. «Поезії індустрії», «Склепіння» та зб. нарисів. Кілька віршів були покладені на музику (композ. Нахабін, Коляда, Овчаренко). Пісню на слова Нитченка виконували під час відкриття тракторного заводу в Харкові.
З початком Другої світової війни Нитченко був мобілізований. Пройшов і полон, і табір переміщених осіб у Німеччині, у якому зібралося чимало українських інтелігентів. По таборах налагоджувалося культурно-літературне життя: у місті Ульмі діяла українська гімназія, у ній викладав і Дмитро Нитченко, відбувалися літературно-мистецькі вечори.
В одному із своїх віршів він так передав тодішній стан душі:
Ніхто не зна і долі не вгадає,
Ні хіромант, ні циган-ворожбит, —
Який нас шлях щиріше привітає,
Де ждуть обійми щастя чи журби.
Та знаємо, як сурма клич заграє,
Коли визвольні загримлять громи,
Тоді наш край всі мури розламає,
Знамена перемог заб'ють крильми.
З усіх кінців тоді гукне нас мати
(той клич — як блискавиця у імлі!) —
і хто ж тоді не схоче повертати
до в світі найсвятішої землі?!
— Березень, 1948, Новий Ульм
Австралія
1949 року Дмитро Нитченко разом з родиною переселився до Австралії: працював у каменоломнях, на електростанції, у вільний час вивчав англійську мову — та писати не припиняв. Протягом кількох десятиліть працював учителем та директором українських суботніх шкіл у Мельбурні. Викладав, писав програми, інспектував, довівши кількість шкіл до 55 з 2000 учнів.
Заснував й очолював Літературно-мистецький клуб імені Василя Симоненка, як член Об'єднання українських письменників «Слово» — керує австралійською філією цієї організації. Потім очолює Українську центральну шкільну раду в Австралії.
Постійно пише і публікує під псевдонімом Дмитро Чуб свої оповідання, вірші, нариси про подорожі; під іншим псевдонімом — Остап Зірчастий — друкує свої гуморески. У його творах описує природу Австралії та життя земляків, закинутих долею на цей материк.
Хахулін О. «Б. Антоненко-Давидович у пазурях чекістів», передмова та переклад з рос. Дмитра Чуба. — Мельбурн: «Ластівка», 1987. ISBN 0-949617-11-3
1993 року уперше в Україні з'являється його книжка «Елементи теорії літератури».
1994 року за науково-художню книжку «Слідами Миклухо-Маклая», збірку оповідань «Стежками пригод», книжку «Живий Шевченко» удостоєний Літературної премії імені Лесі Українки.
Chub D. «Shevchenko the Man: the Initmate Life of a Poet» («Шевченко в житті»), translated from the Ukrainian by Yuri Tkach. — Toronto-Chicago-Melbourne: Bayda Books, 1985. — 159 с. ISBN 0-908480-15-6
Василюк Я. Цінний підручник для студентів // Визвольний шлях. — 1979. — № 12. — С. 1470—1472.
Дальний Мар'ян (Горгота) Вибране листування з Дмитром Нитченком-Чубом // Дальний Мар'ян (Горгота) Вибране: Люди — події — коментарі. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — С. 467—471.
Дмитро Нитченко — людина ідеї: Нариси, спогади, листи, поезії / Упоряд. М. Слабошпицький. -К.: Ярославів Вал, 2003. — 198 с.
Крижанівський С. Майже на ціле століття (Д. Нитченко) // Слово і час. — 2000. — № 1. — С. 117—118.
Павлишин Марко. Живий Дмитро Нитченко // Нитченко Дмитро. Від Зінькова до Мельбурну: Із Хроніки мого життя. — Мельбурн: Байда, 1990. — С. 7-12.
Павлишин Марко. З епістолярної скарбниці Дмитра Нитченка // Канон та іконостас: Літ.-критичні статті. — К.: Час, 1997. — С. 380—383.
Слабошпицький М. Дмитро Нитченко — людина ідеї // Київ. — 2003. — № 1. — С. 133—136.
Славутич Яр. Дмитро Чуб як літературознавець // Українська література в Канаді. — Едмонтон: Славута, 1992. — С. 306—308.
Сорока П. Дмитро Нитченко-Чуб. Літературний портрет. — Тернопіль, 1996. — 94 с.
Ярошенко Т. Книжкова колекція Петра Одарченка в Україні // Українська культура. — 2002. -№ 4. — С. 32.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Посилання
Нитченко Дмитро Васильович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 554.