PROFILPELAJAR.COM

Ельвіра Попеску
Ельвіра Попеску
фр. Elvire Popesco; рум. Elvira Popescu
Дата народження	10 травня 1894[…]
Місце народження	Бухарест, Румунія
Дата смерті	11 грудня 1993[…] (99 років)
Місце смерті	XVI округ Парижа, Париж
Поховання	Пер-Лашез і Grave of Popescod
Громадянство	Франція; Румунія
Alma mater	Бухарестський національний університет музики
Професія	театральна режисерка, акторка театру, кіноакторка
Нагороди
IMDb	ID 0691214
	Ельвіра Попеску у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Попеску.

Ельвіра Попеску (у шлюбі — графиня де Фуа (comtesse de Foy) (рум. Elvira Popescu, фр. Elvire Popesco; 10 травня 1894, Бухарест, Румунське королівство — 11 грудня 1993, Париж, Франція) — румунська і французька акторка театру та кіно, театральна режисерка, очільниця театрів. Сценічна кар'єра Ельвіри Попеску тривала безперервно протягом 65 років.

Життєпис

Навчалася акторській майстерності в Бухарестській консерваторії драматичного мистецтва (Conservatorul de Artă Dramatică) під керівництвом Константина Ноттара та Арістіци Романеску^[6]. У віці 16 років Попеску дебютувала на сцені Національного театру Бухареста^[6]. А в 1912 році вперше знялася в німому кіно в драмі «Незалежність Румунії» (Independenţa României), яка розповідає про румунську війну за незалежність у 1877—1878 роках.

Вже в 1919 році Попеску стала художньою керівницею театру «Teatrul Excelsior»^[7], а через два роки керувала ще й «Teatrul Mic» (Малий театр)^[8].

За наполяганням французького драматурга Луї Вернея в 1924 році Ельвіра Попеску переїхала до Парижу. Верней писав п'єси спеціально для неї, а Попеску зіграла головну роль в постановці «Моя кузина з Варшави». Крім того, вона грала в п'єсах «Товариш» (1933), «Ніна» (1949), «Пекельна машина» (1954), «Мамаша» (1957) — цю роль Попеску знову зіграла, коли їй було 84 роки.

У 1956—1965 роках Попеску очолювала Паризький театр (Théâtre de Paris), а в 1965—1978 театр Маріньї (Théâtre Marigny)^[9].

Попеску завоювала паризьку публіку своїм темпераментом, запалом, жвавістю і неповторним акцентом. За це отримала від вдячних глядачів прізвисько «Богоматір театру» (фр. «Notre-Dame du théâtre»). Завдяки величезному драматичному таланту Попеску була прекрасною трагедійною акторкою.

Її кінокар'єра також була успішною. На рахунку акторки 35 робіт у кіно, в основному, з середини 1930-х до початку 1940-х років.

Фільмографія

1912 — Незалежність Румунії — Таранца
1923 — Tigancusa de la iatac — Марія Тарашану
1930 — L’étrangère — Дора Кларксон
1931 — Моя кузина із Варшави/ Ma cousine de Varsovie — Соня Варіловна
1932 — Sa meilleure cliente — Ядвіна
1934 — Une femme chipée — Гелена Дарсон'є
1935 — Dora Nelson — Дора Нельсон та Сузанна Верді
1936 — L'amant de madame Vidal — Катерина Відал
1936 — Le roi — Тереза
1937 — La maison d'en face — мадам Анна
1937 — L'homme du jour — Мона Талія
1937 — L'habit vert — герцогиня Молевре
1937 — À Venise, une nuit — Надя Мортал
1937 — Le club des aristocrates — графиня Ірена Валдовська
1938 — Tricoche et Cacolet — Бернардина ван де Пуф
1938 — La présidente — Веротча
1938 — Mon curé chez les riches — Лізетта
1938 — Éducation de prince
1939 — Eusèbe député — Мариска
1939 — Derrière la façade / 32 Rue de Montmartre — мадам Рамю
1939 — Le veau gras — княгиня Доротея
1939 — Le bois sacré — Францина Маргарита
1940 — Paradis perdu — Соня Ворочин
1940 — Ils étaient neuf célibataires — графиня Стася Бачевська
1940 — L'héritier des Mondésir — Еріка Акселос
1941 — Parade en sept nuits — мадам Фанні
1941 — Le valet maître — Антонія
1941 — L’âge d'or — Вера Термуцкі
1942 — Mademoiselle Swing — Софья де Вінчі
1942 — Le voile bleu — Мона Лоренца
1942 — Frédérica — Фредеріка
1943 — Fou d'amour — Арабелла
1959 — Plein soleil — місіс Попова
1960 — Austerlitz — Летиція Бонапарт
1967—1972 — Au théâtre ce soir (телесеріал) — Соня / Розарія

Особисте життя

У 1910 році Ельвіра Попеску вийшла заміж за коміка Ауреля Атанасеску. У них народилася донька Тетяна^[10].

Незабаром вони розлучилися, і вона вийшла за румунського міністра промисловості і торгівлі Іона Манолеску-Струнга^[7] , який у 1950-і роки був заарештований комуністичною владою Румунії і помер у в'язниці.

Третім чоловіком Ельвіри Попеску став граф Максиміліан Себастьян де Фуа (Maximilien Sébastien de Foy) — він був молодшим за Ельвіру на шість років і в 1967-му році помер^[11].

З 1930 по 1985 рік Ельвіра Попеско жила у своїй резиденції у містечку Мезі-сюр-Сен у департаменті Івлін, де приймала численних гостей.

В 1980-і роки, незважаючи на похилий вік, вона продовжувала бути, господинею салону на авеню Фош у Парижі.

Померла Ельвіра Попеску у віці 99 років і була похована на кладовищі Пер-Лашез^[12].

Нагороди

У 1977 році удостоєна французької театральної премії Мольєра (фр. Nuit des Molières).
У 1989 році президент Франсуа Міттеран нагородив Ельвіру Попеску орденом Почесного Легіону.