Що торкається комплектовання військових частей, то для сього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім Штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенню Військового Міністра, буде являтись з технічного боку можливим без порушення боєспособности армії.
Ⅱ Універсал неоднозначно сприйнятий українцями. Чимало з них розцінили його як зраду, назвавши «другим Переяславом». Гострій, почасти справедливій, критиці піддав його лідер українських націоналістів Микола Міхновський. Більше користі з українсько-російського договору (а саме таким були Ⅱ Універсал у поєднанні з Декларацією Тимчасового уряду) отримали росіяни. Визнаючи право українців на автономію, Тимчасовий уряд, не давав їм нічого зверх того, що вони вже і без його благословення здобули. Більше того, УЦР навіть відмовилася від певної свободи дій. Так, зокрема, вона запевнила, що налаштована рішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії України» до скликання Установчих зборів. До того ж, УЦР добровільно віддавала Тимчасовому урядові право затвердження членів українського Генерального секретаріату, яке раніше належало їй. Отже, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції. Водночас це був компроміс.
Ⅱ Універсал Української Центральної Ради
Історіографія
Другий універсал Української Центральної Ради не має одностайної оцінки серед сучасників та дослідників. Так, наприклад, М. Грушевський (який на той час був головою УЦР) вважав, що «порозуміння УЦР з російським урядом відкрило нову сторінку в житті України». Сучасний дослідник Я. Грицак зазначає, що «без сумніву, Другий універсал був кроком назад у порівнянні з першим».
